Дякуємо, наш Президенте!
ДОБРО ПОЖАЛОВАТЬ В АД, ВОЛОДЯ! Первичный анализ для 25%.
Мои поздравления жителям свободной Украины, в которой состоялись свободные выборы. И я обязан уважать право выбора наших граждан, хотя не обязан уважать тех, кто этим правом воспользовался таким образом.
ЧТО ПРОИЗОШЛО?
На коротком историческом отрезке победили популизм и демократия, а Украина опять качнулась в сторону неопределённости. Неопределённости, которая стала основным козырем победившего кандидата.
Вспомните “Марсианские хроники” Рэя Брэдбери и печальный конец существа, которое принимало те внешние черты, которые в нём хотели видеть встречные. Оно скончалось в страшных муках от искорёженного тела и внутренних противоречий.
Одни избиратели “нового лица” хотели арбуз, другие – свиной хрящик, одни – в НАТО, другие – в Россию, одни – снижения налогов и тарифов, другие – зарплат учителям по 4000 дол. И это “лицо” молча принимало те формы, которые от него ожидали наивные сограждане.
И вот уже завтра новое, но пока бесформенное существо, на волне неказистого сериала избранное президентом, с первой минуты столкнётся с диаметрально противоположными требованиями и агрессивной амбивалентностью собственного электората. И это станет его персональным адом.
Парадокс, но Порошенко стал жертвой главного успеха своей жизни: большинство украинцев остались в стороне от войны, так и не осознав глубины пропасти, на краю которой стояла страна в начале его президентства.
Это не конец истории, это её начало. Чтобы как-то успокоить друзей, рискну дать краткий прогноз на ближайшие полгода.
ЧЕГО НЕ БУДЕТ:
1. Досрочных парламентских выборов.
Говорю это как юрист, хорошо разбирающийся в конституционном праве. Во-вторых, кроме Коломойского, они никому не выгодны – к осени его политические конкуренты ожидают перетекания зелёного электората на свою сторону. В-третьих, ложиться под Игоря Валерьевича, кроме Куприя, нескольких регионалов, Авакова, Геращенко и ещё десятка политиков, никто не собирается – риски слишком велики. Особенно, с учётом того, что ФБР и ряд других спецслужб плотно сели на хвост одиозному олигарху.
2. Краха Привата.
Это Басманный суд может наплевать на весь мир – Эрэфия давно самодостаточная страна-изгой. Украина, зависимая от многих внешних факторов, этого позволить себе не может при любом президенте. И когда по Привату на одной чаше весов полная поддержка позиции государства со стороны США, ЕС, ЕК, ВБ, ЕБРР и МВФ, а на другой – жалкие потуги беглого олигарха вернуть награбленное, я догадываюсь, каким станет судебно-политическое решение по этому вопросу.
Запомните: если существующие законы не позволяют выиграть джентельменам, джентельмены меняют законы. А в нашем случае их трактование просто будет возвращено на сторону рацио и здравого смысла.
3. Широкомасштабного вторжения со стороны РФ.
Не будет, как минимум, до парламентских выборов.
Москва не всесильна, её инструментарий ограничен. Армией можно взять регион под контроль, но содержать его армией нельзя. Необходимо достаточное количество региональных коллаборационистов, которые возьмут на себя ответственность за вторжение. На Донбассе и в Крыму таковые Кремль воспитал заранее, но на других территориях их сейчас недостаточно для того, чтобы взять верх над проукраинской частью населения – даже с помощью оружия.
4. Тотального реванша.
Попытки будут – расчёт на парламентские выборы. Но!
Вчера Госсекретарь США лично говорил с Зеленским и на пальцах рассказал ему, как дядюшка Сэм может перекрыть кислород помощи Украине (от МВФ до ВБ и ЕБРР), если тот вдруг решит лечь под Москву. Мальчик всё понял – по крайней мере, заверил дядюшку Помпео в том, что его личный страх сильнее хотелок очевидных БЕНЕфициаров. Информация более чем достоверная.
Ко всему прочему, голосовавшие за ЗЕ, в основном, не очень активные люди, предпочитающие крутить дули в телевизор и не предпринимать никаких действий.
И вообще, прекратите культивировать свои страхи, демонизируя дерьмо – себя мы тоже не на помойке нашли. Посыл о том, что за всем, что нам не нравится (от Зеленского до Трампа) стоит Путин, упрощает ориентиры, но искусственно сужает спектр проблем и ограничивает методы их решения.
Не заслуживает ореола всесильности и Коломойский – это всего лишь беглый олигарх, которому на какое-то время удалось сыграть на настроениях людей и подсунуть нам своего протеже. Но его триумфального возвращения в Украину не случится: против этого решительно настроены крупнейшие игроки на украинском политполе – от большого бизнеса до непримиримого Порошенко и смертельно обиженной на беглеца Юлии Владимировны.
ЧТО БУДЕТ:
Парламентские выборы в назначенный срок.
В результате которых родится парламентская коалиция в составе обновлённой партии Порошенко (к ней присоединится, скорее всего, часть НФ во главе с Турчиновым и Парубием, а также люди, ориентированные на Гройсмана), БЮТ и Гриценко. Может быть, Ляшко и националисты, но не точно.
Персонально про Яценюка говорить пока не готов – уверен лишь, что ориентированная на Коломойского часть НФ во главе с Аваковым в парламент не пройдёт, а их нацжёны будут вызывать всё большее отторжение у социума. Крайне неоднородные СБУ И МВД тоже не станут на безусловную защиту интересов беглого олигарха.
Не пройдёт в Раду и раздувший щёки Смешко. “Слуга народа” на волне разочарования новым кормчим получит 8-10% голосов и поселится рядом с пятьюдесятью оттенками (не процентами!) бывших регионалов. Их в парламенте будет достаточно много, но сформировать большинство они не смогут. Кто станет премьером, а кто спикером – не скажу, но на 70% одним из них будет Порох.
ЧТО ОЖИДАЕТ ЗЕЛЕНСКОГО:
Его жена жалуется, что уже устала, но это были цветочки.
Новый президент имеет шанс стать самым слабым и некомпетентным руководителем страны в её истории – украинского Рейгана не получится.
Стратегия молчания удобна для того, чтобы выигрывать выборы. Она же становится петлёй на шее, когда выборы позади, а грязь в отношении оппонента перестаёт быть решающим фактором народной любви.
Находясь в постоянных тисках между бизнес-интересами своих покровителей, давлением со стороны пассионарной части избирателей, пристальным вниманием США и теми необратимыми изменениями на курс в Евроатлантические структуры, которые заложил Порошенко, Зеленский какое-то время будет балансировать между этими взаимоисключающими позициями, а потом уйдёт в политическую тень. Конституционным или иным путём. Надеюсь, он не успеет включить печатный станок и не станет мешать реформам, которые активизирует новый парламент.
Его слабое место в том, что за него никто открыто не заступится: выйти на Майдан за Зеленского и Коломойского – даже звучит смешно. Поэтому досидит преЗЕдент в своём кресле до конца каденции или нет – не суть, ибо он будет в значительной мере изолирован из процесса более сильными игроками.
А когда уставшим человеком решит вернуться на сцену, все места на ней будут заняты младыми и нахальными. Но это будет потом. А пока, добро пожаловать в ад, Володя!
P.S. Если в чём-то ошибусь, признаю открыто.
P.P.S. Президенты бывшими не бывают. За того, кто сегодня уходит с большим достоинством, мне не стыдно. Уверен, он лишь берёт паузу для того, чтобы проанализировать свои ошибки, перестроиться и вернуться в новом качестве. “Порохоботы”, которых в последнее время обещали “стрелять и вешать”, тоже никуда не денутся. Потому что они не метались, как большинство, от Яныка к Садовому, от Садового к Саакашвили, от Саакашвили к Зеленскому, а всегда оставались последовательными сторонниками европейского курса и украинской национальной идеи. Оставались и ещё долгие годы будут остваться – за это им респект!
Завтра наступит новый день – грех предаваться унынию, когда есть много других интересных грехов. 🙂 Мы не потеряли Украину раньше, не потеряем и сейчас. Советую прекратить паниковать – всепропальщики, уйдите с моей страницы добровольно.
Продолжаем делать своё: лучшая страна начинается с лучших нас.
Поборемо.
Знаєте що?
Для нас все, що буде відбуватися далі, не буде несподіванкою.
Для тих, хто сьогодні буде пити шампанське, відзначаючи “тріумф”, гряде час несподіванок і відкриттів. Включаючи головного переможця.
І я б не назвав їх приємними.
До їх засмучення хочу додати – ми нікуди не дінемося. Не зникнемо. Не полетимо на іншу планету. І в більшості – не поїдемо в іншу країну.
Більш потужної, консолідованої, боєздатної і організованої опозиції ще не було ні у кого в цій країні. Вітаю переможця.
Знищити, розчинити, здати Україну ми не дамо. Принаймні зробимо все, щоб цього не сталося.
Ну, а панове тріумфатори, ласкаво просимо в реальність. Тепер самі.
А ми будемо уважними.
Попереду парламентські.
До цього у багатьох буде можливість спробувати свій вибір на смак.
А наше завдання – винести урок і підготуватися.
Занадто багато віддано, щоб здатися.
Дуже не хочеться, щоб Україна стала першою країною, в свідоцтві про смерть якої стояло б “померла від демократії”.
Петро Олексійович, найбільша подяка, як це не парадоксально, за те, що Ваш програш став можливим завдяки саме Вам. Головні цінності свободи працюють. Вибір вільний.
Шкода, поки все це працює не так, як хотілося б.
А чи стане це все кінцем епохи Гідності – знову залежить від нас.
А ви як хотіли?
Далі буде багато цікавого. Стопудово.
ДЯДЬКО ПЕТРО ЛИШАЄТЬСЯ
Маю для вас три новини. Перша хренова. Екзит-поли ви вже бачили.
Новина гарна, перша. Я з вами. Я нікуди тікати не збираюся. Та й не бачу в цьому потреби. Кого боятися? Їх?.. Бу-га-га!
Хочете зараз напитися – напийтеся. Хочете – пішліть все нафіг і подивіться гарне кіно. Хочете – заваліться в ліжко з жінкою/хлопцем. Забийте на все. Сьогодні – відпочинок.
І так. Третя хороша новина. Я зараз на штабі Пороха. Слухаю Пороха. І от. Порох сказав – так він іде з президентів, але НЕ ЙДЕ З ПОЛІТИКИ.
До речі, тримається молодцем.
Борня триває. Завтра напишу більш детально.
А зараз послухайте і проникніться.
Я не прощаюсь, просто потому, что Вы не уходите.
Вы начинаете новую партию на шахматной доске.
Впереди еще много партий.
А я хочу сказать спасибо.
За те пять лет, когда я по-настоящему гордилась страной и тем, что я украинка.
Я часто на Вас сердилась, но еще чаще радовалась успехам.
Я старалась приложить свои усилия там, где могла и умела.
Часто у меня не получалось, но еще чаще получалось.
Для меня Вы всегда останетесь тем, кто взял на себя огромную ношу — охваченную огнем страну.
И тем, кто сделал так, чтобы большинство страны этого огня не увидело. По иронии судьбы Вы проиграли именно поэтому — за все эти годы большинство не опалило огнем. Люди просто не заглянули в ту пропасть, которую видели Вы.
Хотя о чем это я. Вы не проиграли. Вы просто начинаете новую партию на шахматной доске.
И Вы — навсегда мой Президент.
фото Alice Biriuk
Ну что, зеленый фантик победил. А мы проиграли.
Повторился 2010 год.
Но не опускайте руки.
Нас очень много. Мы активнее, лучше организованы, и у нас есть опыт борьбы за Украину. Именно такие творят историю.
А поддержка Зеленского временна. Его сторонники не поддерживают что-то. Они голосовали против. Очень быстро их “против” обернется против него самого.
Наша задача – дождаться этого момента и выиграть.
Но до того момента еще нужно дожить. Сейчас будет откат по всем статьям. Не допускайте разочарования и упадничества. Это его сторонники должны разочаровываться. А нам еще понадобятся силы для реванша. Забудьте обиды на рабов и население. Рабы и люмпен будут существовать всегда и в любой стране. С ними мы должны научиться работать лучше наших врагов.
Сейчас нас целых 25% и мы должны сохранить это ядро, чтобы к нам примкнули все, кто в нем разочаруются. А произойдет это очень скоро.
Россия не станет ждать. Она будет выжимать из клоуна по максимуму. Уступки и поражения вовне, потеря санкций, здача Донбасса и де-факто Крыма, или какие-то выгодные для Кремля условия их интеграции в Украину. Параллельно это вызовет огромный негатив внутри страны, который Кремль будет использовать для хаоса и развала нас изнутри.
Мы не должны позволить этого допустить, но и использовать нас в качестве полезных идиотов тоже не должны позволить.
Нам понадобятся все силы для победы. А значит, перегруппировываемся. Впереди новые бои.
Итог первый: хохлы, населяющие Малороссию, сожрали украинцев, населяющих Украину. В принципе, ничего нового – это уже было в 1919-м.
Итог второй: Вторая Украинская Республика – фсё. Эта система обречена – она не способна к развитию. Либо мы сумеем перезапустить ее и сформировать Третью Республику, либо ее будут формировать совсем другие люди лет эдак через 100. И проблема тут не в том, что ПАП проиграл, проблема в мотивации победителя. Идти в президенты, просто чтоб не выиграл Порох, – это 3,14дец, ад и дно. Но дно победило, а, значит, с этим что-то надо делать (нет, конечно, есть шанс, что я ошибаюсь, и Вазелин оправдает надежды охлоса, но я скорее поверю в Деда Мороза, чем в то, что это случится). Но это тема для отельного поста.
Итог третий: не смотря на все косяки Порошенко, он был первым из украинских Президентов, кто озаботился не тем, чтобы красиво играть, а тем, чтобы выиграть. В общем-то, именно потому получилось так-сяк. И у него в активе осталось пускай и не слишком много поддержки – каких-то 15%, но это поддержка активного населения страны. Если не прое*ать парламентские, то все шансы спасти страну есть. Для этого, правда, придется научиться играть не только результативно, но и красиво.
Про результати виборів я дізнався у літаку, повертаючись сьогодні з Харкова до Нью-Йорка.
Будемо відверті, результати були очікуваними, хоча цифра 73% з 62%, що взяли участь у виборах, все-таки засмучує. Бо це приблизно 45% дорослого населення країни. Хоча й ця цифра тиждень тому з‘являлась за результатами соціологічних опитувань.
З іншого боку, 25% з 62%, тобто приблизно 15-16% дорослого населення, – це люди з активною громадянською позицією, які, власне, і є двигуном історії. Треба робити усе можливе, щоб підтягувати до цього рівня виборців з тих 38%, що участі у виборах не взяли.
Головним є те, що життя продовжується. Не можна ні в якому разі опускати руки. Треба працювати.
Попереду парламентські вибори. От їх програвати не можна.
Да, дізнався я про результати виборів з новин ВВС, які можна було дивитись у літаку. Репортаж з Києва називався «ТБ-комедіант виграв драматичні президентські вибори». Так сприймають новообраного на Заході. З одного боку, для України таке сприйняття її президента не є добрим знаком. Але президент без наявності пропрезидентської коаліції у парламенті та без уряду, який би мав спільну з президентом політичну позицію, приречений бути слабкою фігурою, за якою не буде реальної сили. Тому цілком очевидно, що Захід, оцінюючи ситуацію в Україні, буде це приймати до уваги та буде мати справу з тими, хто буде мати реальний політичний вплив.
У будь-якому випадку те, що відбулось, не є кінцем історії. Тому треба робити усе можливе для того, щоб історія рухалась уперед, навіть якщо наразі вона загальмувалась.
Складно це усвідомити, але сьогодні програла Україна та українці.
Нажаль, я не бачу позитивних сценаріїв, які призведуть до покращення життя у наступні роки.
Знову розпочнеться боротьба за право бути українцем, за право на мову та право на гідність, за незалежність.
Бо мій Президент, попри помилки, був гідним, він боронив державу та зробив для неї дуже багато. І я дякую йому за його плідну працю, за його незламний дух, за його прагнення зробити з совкової України незалежну європейську державу.
За 5 років більшість так і не усвідомила свою відповідальність та не навчилася цінувати незалежність, не захотіла працювати задля перемоги над ворогом та зміцнення держави і покращення загального добробуту.
Більшість бентежать тільки власні інтереси: вартість комуналки, несплата податків, розтаможка євроблях, та відняти і поділити.
Це їх вибір. Але не треба казати про повагу. Я його не поважаю і не буду поважати. Бо замість боротьби вони обрали холодильник. Замість змін вони обрали капітуляцію. І в решті решт отримають нічого.
Я поважаю Президента за його мужність та гідність. Я поважаю волонтерів, воїнів, блогерів, активне громадське суспільство, які боронили та будували майбутнє держави. Я поважаю ті 25%, котрі боролися до останнього.
Колись, можливо, ми будемо мати суверенну заможню країну, але це вже не буде у наступні 5-10 років, бо у кращому випадку через 5 років ми почнемо з початку. І нема ніякої гарантії, що холодильник знов не переможе.
Але, попри всі негаразди, 25% мають об’єднатися, забути про образи та показати чого варті справжні українці, коли вони єдині.
Мрії здійснюються.
Знаю, він не прочитає, але я мушу додати свою краплю до моря вдячних, хай відчує.
Я дякую вам, пане Президенте, за те, що протягом останніх п’яти років я відчував ще більше гідності кажучи “Я – Українець”, для мене це дуже важливо в російськомовному оточенні совєтських емігрантів.
За те, що я укріпився в вірі в Українську державність, в вірі в можливість реальної, а не а-ля незалежності України.
Дякую вам за те, що своїм особистим прикладом навчили мене допомагати країні, особливо її обороноздатності.
Я з нестримною гордістю приєднуюсь до величезної частини українців, вдячних вам, пане Президенте!
Будьте здорові та міцні, бо ви нам ще потрібні.
Френды мои дорогие. Всех кого удивил результат, скажу Вам, ненаглядные мои, это Вы давно собеседований не проводили. Ранее я писал, что большинство людей с высшим образованием неправильно решают задачку за третий класс. Но… 73/25. Счёт на табло. Немного скорректирую цифры. Все таки явка была 60+%, поэтому мы можем смело говорить, что за Зеленского пролосовало +-44-45%, т.е. менее половины совершеннолетних граждан Украины.
Но это не важно. Выборы выиграл Зеленский. Точка!
Я хочу сказать спасибо Петру Порошенко, что он был верен Украине, верен себе все эти 5 лет. Ледокол! Лучший президент Украины за всю ее историю. Я голосовал за него в обоих турах не эмоциями, это был прагматичный холодный расчет. И я останусь верным себе и с таким же расчетом НЕ БУДУ желать краха новому преЗеденту. Учитывая многополярность электората Зеленского, исполнить эротические фантазии всех он не сможет.
Я вывел несколько противоречий:
– Ожидающие повышения ЗП бюджетники и уставшие от налогов предприниматели.
– Уставшие от коммуналки и проклинающие плохие дороги/ЖКХ.
– Патриоты, считающие реформы Пороха медленными, и явные малороссы-реваншисты.
– Уставшие от коррупции и бывшие коррупционеры, отодвинутые сейчас.
Добавим сюда ватный мир, приколистов и т.д…
Очевидно, что на второй день своей каденции Вова минимум половину из них пробросит. Кого? Предположу, что кидают всегда тех, кто слабее. Это скажется на быстром падении рейтинга со скоростью +-1% в сутки. К осени от рейтинга Зеленского останутся рожки да ножки.
Повторюсь, я не желаю краха Украине при Зеленском. Мне гораздо приятнее будет извиниться перед Зе-друзьями, чем самолюбоваться своими прогнозами темпов деградации. Но… Учитывая низость и примитивность грязи, которой поливали Пороха, чтобы сбить ему рейтинг и взойти на этом антирейтинге… В честность Зеленского и людей, которые стоят за ним, я совсем не верю.
Одно могу сказать точно, что если Вовчик начнет разворачивать курс страны обратно и реализовывать мечты Раши, то ему п…ц!!!
Злой пост. Уберите от экранов детей.
Нам тут пытаются рассказать, что надо уважать выбор людей, что они голосовали за изменения, за надежду, за новое и прочую х*ету на постном масле.
Нет никакой надежды, не будет никаких изменений, все только будет хуже. И никто уже не сможет это исправить.
Мы живем в эпоху четвертой индустриальной революции. Роботы и искусственный интеллект выгонят людей нахрен с их работ. Уже выгоняют. Если вы думаете, что это не коснется нас ввиду нашей отсталости, то вы ошибаетесь. Мир глобален. Каждое новое изобретение за пределами Украины означает, что в Украине это уже производить не будут. Вы просто будете получать готовый продукт в обмен на вашу постоянно дешевеющую рабочую силу.
Количество ненужных и бесполезных людей будет только расти. Пропасть между ними и квалифицированной рабочей силой будет только расти. Их недовольство существующим порядком вещей будет только расти. Их желание перепрыгнуть эту пропасть уже сравни покупке лотерейного билета. Дайте нам все и сразу. Они проголосуют за любого клоуна, который даст им хоть какую-то надежду, игнорируя здравый смысл.
Потому что в области здравого смысла у них нет никакого шанса. Вернее, есть, но для этого им надо начать с самих себя. Но концепция, когда виноват кто-то другой, а не они – фундамент их мировоззрения.
Уважать что? Их неспособность адаптироваться, меняться, учиться, развиваться, повышать свою стоимость на рынке труда?
Вы больше не сможете удовлетворить их потребности. Даже введя базовый доход. Потому что всегда найдется тот, кто пообещает больше базового дохода.
Дайте им предмет ненависти с одной стороны, нарисуйте спасителя с другой – и они ваши.
Мы живем в эпоху зарождения нового пролетариата.
– Вы ненавистник пролетариата! – гордо сказала женщина.
– Да, я не люблю пролетариат, – печально согласился Филипп Филиппович.
ЭТО БЫЛИ…
Это были крутые пять лет! Еще в апреле 2014 года мне отец говорил: «вот увидишь, больше в Украине не будут пенсии платить, денег в стране нет и не будет!» Эту фразу он мне говорил весь 2014 год. В 2018-2019 годы его интересовало уже на сколько ему повысили пенсию. Еще в 2014 году мой ватный знакомый мне предлагал спор на 500 евро, что к 1 мая 2015 года такого государства как Украина не будет, что от него отколются еще несколько областей на западной и восточной Украине. И я, человек, который всегда отличался оптимизмом, НЕ СТАЛ СПОРИТЬ, я был просто не уверен, что Украина выживет!!!
Это были пять лет крутых изменений, когда я впервые гордился не тем, что я родился в СССР, а тем, что мои дети родились в Украине!
Мои эмоции утихнут, и я еще напишу, что это были за годы в экономическом плане, но в последние годы, я мог спланировать свою жизнь с точностью до 1-2%, мог назвать курс доллара на несколько месяцев вперед с точностью до нескольких копеек, и некоторые из моих друзей фейсбучных, которым я это говорил, могут это подтвердить.
С сегодняшнего дня и не знаю до какого времени я точно не знаю, что будет с этой страной, куда она будет идти, как будет развиваться экономика, не знаю НИЧЕГО. Я знаю точно, что коррупция будет выше, правда, на канале «1+1» об этом не скажут, будут говорить только бизнесмены кулуарно. Знаю точно, что дороги лучше не станут, зарплаты учителям не будут ни 4000 ни даже 1000 долларов. Пенсии будут такие же, как и сейчас, зарплаты, возможно, даже понизятся, так как бизнес тоже начнет выходить в «кэш» и ждать! Но об этом я еще напишу позже!
А ПОКИ ДЯКУЮ, ПАНЕ ПРЕЗИДЕНТЕ!
ТИ ДІЙСНО БУВ КРУТ! ЗВИНЯЙ ЩО НА ТИ! АЛЕ НАВІТЬ ЯКЩО Б ТИ НІЧНОГО БІЛЬШЕ НЕ ЗРОБИВ, ОКРІМ ЗБЕРЕЖЕННЯ КРАЇНИ, ТИ ВЖЕ ВІЙШОВ БИ В ІСТОРІЮ ЯК КРАЩИЙ ПРЕЗИДЕНТ!
ДЯКУЮ, ВІД 25% НАСЕЛЕННЯ!
БО 25% НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ – ЦЕ БІЛЬШЕ НІЖ У АВСТРІЇ, НІЖ У БОЛГАРІЇ, НІЖ У ПОРТУГАЛІЇ, ЦЕ ЯК ФІНЛЯНДІЯ ТА ДАНІЯ РАЗОМ ВЗЯТІ! І ЩЕ БІЛЬШЕ НІЖ У БАГАТЬОХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ!
ЦЕ – ДУЖЕ БОГАТО!
ЩЕ РАЗ ДЯКУЮ!!!
Дякую, пане Президенте Порошенко!
Дякую за гідність країни, за шлях до цивілізованого світу.
Дякую за те, що вели нас до перемоги проти агресора, та підтримку у світі.
За реформи, за гордість від того, що я українець.
І пробачте, що щось усі разом не допрацювали, аби насєлєніє стало народом.
Спасибо, Петр Алексеевич.
Вы – первый Президент, который так боролся. Так боролся не за себя, а за Украину.
Спасибо за все сделанное на благо государства.
Спасибо, мой Президент!
Ave Porokh!
Результати після першого туру, як і багатьох, мене шокували. Тому вирішив детально розібратися – чому так сталося. А то привик крутитися в колі однодумців, як в реалі, так і віртуалі, і, по суті, велика частина реального світу просто випала із зони сприйняття свідомості.
І ось, чим більше розбирався і заново переглядав ці 5 років – шокувався ще раз і неодноразово.
Не хотів це писати раніше, але зараз це вже ніяк не вплине ні на чию думку.
За блиском беззаперечних досягненнь чинної влади ми якось перестали бачити те, що не робилося чи робилося недостатньо, чи робилося відверто погано. А якщо і бачили, то явно недооцінювали. А якщо і правильно оцінювали, то вважали, що це компенсується іншими більш важливими досягненнями. Але навіть якщо розуміли, то на своїму рівні могли хіба що поговорити на цю тему.
Чому потонув “Титанік”? Тому що інженери знехтували одним важливим чинником – вважаючи, что водонепроникні перегородки такому великому кораблю непотрібні, і в угоду дизайну і красоті внтурішньої планіровки відмовилися від таких перегородок. Одна цілком свідома помилка – і який результат?
Так ось, будуючи нову Україну останні 5 років, наші інженери знехтували не тільки “водонепроникними перегородками”, а ще багато чим не менш важливим.
Чим більше я аналізую всю ситуацію, тим більше теперішня ситуація виглядає закономірною.
Майдан програє не сьогодні – Майдан програв в 2015-16 роках. Сьогодні ми просто пожинаємо плоди цього програшу.
Майдан програв в той момент, коли був втрачений темп революційних перетворень у вкрай важливих сферах державного функціювання: в першу чергу, в сфері інформаційної політики і безпеки; в судовій сфері; зупинилася реформа в системі МВД; децентралізацією (по суті, передачею права частиною грошей роспоряжатися на місцях) підмінили якісну реформу структури державної влади – вся структура якою була, такою і лишилася, як якісно, так і кількісно. По суті, в цій сфері теж нічого не змінилося.
Державні злочинці і внутрішні вороги перебоялися, зрозуміли, що їм нічого не загрожує, і спокійно вернулися до своєї антиукраїнської діяльності, навіть в структурах влади і публічної політичної діяльності. І мова йде не про корупціонерів, а якраз про ідейних ворогів України, представників ворога у владі і медіапросторі, політиків-представників агресора.
Майдан програв тоді, коли в 2015-16 роках стару систему, старі структури не добили, коли “звіру” не доламали хребет. А відпустили на волю. І система почала себе відбудовувати, відчувати все сильнішою і готуватися до реваншу.
Перше, що “стара система” зробила” – повністю захопила інформаційний простір. І все – все інше просто справа техніки. Стара система почала формувати суспільні настрої під свої завдання і свої цілі. Це все відбувалося і відбувається зараз абсолютно без будь-якого спротиву держави і чинної влади.
Дуже легко сьогодні обвинувачити народ, що він не бачить очевидного і не думає. Але цим ми тільки самі від себе скриваємо справжні причини.
В країні, яка воює, яка стала обєктом агресії зовнішнього і внутрішнього ворога, абсолютно весь інформпростір належить цим ворогам, і вся інформаційна політика в державі працює, як пропаганда проти України, проти чинного Президента, проти Головнокомандуючого, проти армії, против справжніх патріотів.
На який результат можна було надіятися в цій ситуації?
Як так може бути, що в країні, де парламентська більшість пропрезидентська, де Кабінет Міністрів сформовано цією більшістью, де премьер-міністр – найближчий соратник Президента, як так може бути, що на 5 році такого правління:
– майже весь адміністративний ресурс на виборах Президента по всій країні практично працює проти Порошенка?
– МВД, яке очолює міністр із коаліції, фактично працює проти чинного Президента?
– всі медіа структури на всіх рівнях дуже агрессивно працюють не тільки проти Президента, а взагалі проти України, проти української нації, проти українського відродження?
– судова система працює проти чинної влади і ще більше проти України?
І це на 5-му році після Майдану? І ще багато “чому”, на які немає відповіді.
Таке враження, що зелені чоловічки захопили країну вже давно, тільки чекали моменту своєї легалізації. І поки влада і Президент захищали країну від агресії і упивалися успіхами, стара система:
– змогла себе не тільки зберегти, а повністью відродитися, переродитися, набратися сил і вже навіть на стадії виборчих перегонів вести себе як господар, диктувати свої умови діючому Президенту і Україні.
– змогла спокійно, без будь-яких перешкод, без будь-якого супротиву відповідних державних служб всередині країни виростити “свою” Україну, сформувати нове ментальне середовище, де в один момент всі патріоти, всі свідомі українці виявилися інородним тілом і ворогами “нової” України.
Чесно кажучи, гірко усвідомлювати, що Україна в який раз програла свою вирішальну битву якраз в першу чергу тому, що вище керівництво країни майже повністью знехтувало можливостями, які надав Майдан для глибокої модернізації України і особливо в сфері внутрішньої безпеки. Розтринькало потенціал, здобутий кровью добровольців.
Спроба реваншу була легко прогнозованою, і, в першу чергу, в інформаційній сфері. Але це поле бою було здане взагалі без бою.
Звичайно, зараз можна багато привести аргументів, чому не вдалося все зробити, і чому так сталося, але історію пишуть переможці.
І все валити на народ в цій ситуації – справа марна і безнадійна. Іншого народу немає і не буде, і просто в своїй політиці треба було враховувати цей фактор і менталітет українців. Ворог правильно врахував, побудував правильну стратегію, використовуючи в першу чергу кричущі помилки діючої влади і відсутність реальних реформ і перетворень в значущих сферах держави.
Ворог добився своїх цілей і повністью переграв команду Порошенка. Це треба просто признати як факт, а не звалювати все на народ. І перегравати почав ще тоді, коли вдалося навязати “правила чесної гри” в ідеальну демократію. До якої Україна апріорі виявилася не готова – як народ, так і влада.
Майдан програв ще в 2015-16 роках, коли старій системі дали шанс на друге життя і створили практично тепличні умови для свого відродження і розвитку. Чому так сталося – це вже друге питання.
Ці вибори знову оголили стару українську болячку – відсутність правлячої еліти, готової до крові боротися за владу. Порошенко – високоосвічений, високоінтелектуальний, досвідчений, успішний бізнесмен і політик, спроможний перемогти в будь-якому інтелектуальному диспуті, змаганні чи конкуренції, банально виявився не готовий до боротьби за владу в українських умовах, де крім того потрібні були ще якості бультерєра і бійця кулачного бою. І замість того, щоб укріплювати свою владу, а по факту, державну структуру владної вертикалі, поступово її втрачав. А разом з нею і підтримку народу.
Причиною поразки України стало те, що не зроблено, що погано зроблено, що недостатньо зроблено, і це вже не є виною народу – це пряма вина влади.
Звичайно, життя на цьому не закінчується, і, можливо, якраз зараз це потрібно українцям – в черговий раз попробувати на смак владу популістів, а скоріше всього, аферистів. Відкат звичайно буде, але при цьому багажі, який напрацьований за ці 5 років, він може бути не такий вже страшний, як це могло бути в 2013-14 роках.
Та й порівняно з 2014 роком активна частка українців і взагалі громадська активність українського суспільства значно, в рази стала вищою, тому різких рухів не буде. І розвязка цієї ситуаціїї, можливо, буде набагато швидшою. Україна – це не Росія, і диктаторський режим тут не можливо встановити в принципі. Плюс наявність багатьох рівносильних і конкуруючих між собою олігархічних кланів, навіть януковичу не вдалося встановити одноосібну владу і приходилося рахуватися з іншими.
Після сьогоднішнього дня всі ті мінуси українського менталітету, які використав ворог, уже з слідуючого дня почнуть працювати проти “нової влади”. А планка для порівняня встановленна дуже висока. Тільки от чи буде можливість переобрати владу у народу, чи ворог врахує цей момент?
Можливо, новий, позитивний відкат настане набагато скоріше, чим ми можем на це розраховувати.
Головне, не здаватися.
А Петру Алексеевичу я хочу сказать две вещи.
Во-первых, спасибо за первого в моей жизни президента, за которого мне не было стыдно ни в начале, ни в конце срока. Я не знал, что так бывает. Теперь знаю.
Во-вторых, пожалуйста, постарайтесь не наделать чего-то в дальнейшие годы. Если мы сумеем сохранить страну, я хочу, чтобы вы заняли в ее учебнике истории одно из самых красивых мест. Пока что все идет к тому, что у вас это получится.
Хто кував реванш
Нова політична реальність (стратегічні переваги)
Написав і стер. Не важливо, хто кував реванш, головне, щоб вони не наступити на ці граблі знову із таким самим завзяттям.
Що буде далі? Далі будуть нові політичні реалії.
По-перше, український політикум в цю ніч розколеться на три частини: перебіжчики, договористи і опозиція. Частина, в основному із політиків-лузерів, побіжить в команду Зе. Там уже гризня як ідеологічна, так і за посади та ресурси. Ресурсів не багато, хоча за п’ять років команда Порошенка повернула економіку на рівень 2013. Гризня буде наростати. Там купа різних ідеологічних груп і немає компетентних управлінців, тим більше командних гравців. Лохів по ТБ розводити – це не реальна політика. Там може початися гризня і між господарями: Коломойський захоче своє, Фірташ своє, а Путін через Медведчука своє. Чи поділять?
Друга група політикуму намагатиметься із ЗЕками договоритися. Не за так звичайно. Порошенко на кожне голосування мусив шукати важелі. Ви критикували його за дивні призначення, а толку було б від вірних призначень, якби у ВР був саботаж життєво важливих рішень. І ось тут проблема. Ви ж розумієте, що якби Порошенко із Коломойським і ще парою олігархів договорився в 2015, то зараз він набрав би 75% в першому турі. Чому він цього не зробив? А толку. Тому що країна не витримала б їхніх апетитів. Коломойський лише по Привату хоче 12,5 млрд доларів, а ще нафта і газ (15-20 млрлд), а усе інше… Були в країні із золотовалютним резервом в 4 млрд і боргами від Юлі і Віті такі гроші? Так отож. Домовитися – це причинити економічну руїну, не домовитися – це програти вибори, але країна матиме вищий запас міцності ніж літом 2014. Це було вірне стратегічне рішення. А чи зможе Коломойський договоритися із іншими олігархами? Пишу Коломойський, тому що політика Зеленського не було, немає і не буде. Є актор, поставлений грати роль Президента. Якщо договориться, то настане така економічна с*** (нехай буде ситуація), коли за владу не боротимуться, а шукатимуть, кому б її всучити.
Третя група політиків мочитиме Зекоманду, тому що з опозиційної траншеї заробляти голоси та торгувати “золотою карткою для голосування” найвигідніше. Ляшко і Смешко цю нішу вже окупували, тепер почнуть регулярно вигравати в лотерею 😆
Питання тільки в тому, коли прийде, як казав Митець, білий полярний лис, і ми скористаємось ситуацією, щоб повернутися раз і надовго. Може так статися, що домовитися не вдасться нікому. Коломойський візьме десяток чи два мільярди та й перебереться в долину Йордану, а тут кине усе розгрібати тим, хто залишиться. Це дозволяє йому не паритися і ні з ким не домовлятися. Політикум почне валити Зеленського в день інаугурації. Вже нанесли попереджувальні постріли, щоб зробити більш поступливим. Така українська політика – шантаж і договорняки. А можуть із усіх стволів як по Порошенку…
Наша задача зберегти ці 25% до парламентських виборів. Зберегти і зміцнити. І не завмирати “в жалю, в голосінні”. Виграш Зеків це наша стратегічна перевага. Ми вийдемо на першу позицію в ослабленій країні, але із вакцинацією від зебелізму для значної частини населення. А ще ми вийдемо з потужною командою, яка зможе зробити в рази більше ніж за ці п’ять років.
Дехто турбується, що за допомогою репресій нас можуть знищити. Можуть спробувати. Ми ж будемо діяти виважено. У нас є два зелених свистки: порушення суверенітету (території чи повноважень) та масові репресії. До тої пори ми працюємо як демократична опозиція.
Дехто захоче вистрибнути як “Пилип з конопель”, декому за це навіть заплатять. Однак, пам’ятайте, що такі передчасні стрибки лише на шкоду державі, так як лігітимізують потужну хвилю репресій в очах світової спільноти. А нам підтримка світу потрібна. По-перше, щоб не поспішала скидати ошийник санкцій із рашистів. По-друге, коли буде гаряче, то можна проукраїнські сили легітимізувати в світі, ігноруючи малоросійську більшість. Історія має купу подібних випадків – Венесуела, наприклад.
Тому перестаньте хникати і пускати з носа шмарклі. Якщо тебе штовхнули, перекочуйся через спину і кидай суперника через себе. Підбадьорюймо і підтримуймо одне одного.
Спасибо, Петр Алексеевич, за то, что толкнули Украину как можно дальше от России за эти 5 лет.
За то, что снесли все статуи Ленина.
За то, что возродили Украинскую Армию.
За то, что остановили русских.
За то, что вышвырнули РПЦ.
За то, что не лягли под Газпром.
За то, что закрепили путь Украины в НАТО и ЕС в Конституции.
За то, что развернули головы многих украинцев в сторону Европы.
Не знаю, как остальные, а мы останавливаться не собираемся.
И вам не советуем.
Спасибо Петр Алексеевич, за то что толкнули Украину как можно дальше от России за эти 5 лет.За то что снесли все статуи ЛенинаЗа то что возродили Украинскую АрмиюЗа то что остановили русскихЗа то что вышвырнули РПЦЗа то что не лягли под ГазпромЗа то что закрепили путь Украины в НАТО и ЕС в конституцииЗа то что развернули головы многих Украинцев в сторону Европы.Не знаю как остальные, а мы останавливаться не собираемся.И вам не советуем.
Gepostet von Mark Savchuk am Sonntag, 21. April 2019
Перекличка…
Ну що повісили носи? Так, громадян, яким важлива Україна виявилося 25%. Це було прогнозовано. Решта прозріватиме через обвал гривні, затримки соціалки, буйство ригів. Кепсько? Так. Але все, що країна змогла досягнути за ці 5 років, – це справа рук 25%, а інші – пасажири, що хотіли див. Зміни завжди рухає меншість, а критикує більшість. Те, що зараз буде шабаш, – факт. Зокрема і з метою залякати і розчавити на тлі програшу. Але серед планів “повернути втрачене” у ляльководів більшості є важливіший план – зламати і принизити 25%. Бо вони стрижень України. І якщо ви…тобто МИ… опустимо руки, от тоді вони матимуть тріумф. Ми готові здатися?
Порох зробив багато. І йому за це дяка. Попри фатальні помилки, країна зробила за 5 років більше, ніж за попередні 25. Тому і реванш із таким осатанілим “лицем”. Результати 5 років – наш актив. Не “простих людей”, а громадян. Рефлексії “дай” – тепер проблема нового господаря Банкової. У них позитивних результатів не буде. А що ж ми?
А для нас перекличка – готові виборювати країну? Немає пороху? 100 років тому, траплялось, армія УНР набої купувала за подільський цукор в Румунії. А коли набої скінчалися, армія йшла в атаку на багнетах. Це в рукопашну. Бо Україна понад усе. Ще раз, немає Пороху – вставай і йди в бій тим, чим можеш. А Порох, думаю, буде. Іншого проєвропейського і проукраїнського політика у вищій лізі немає. Головне, щоб аналіз помилок був блискавичний у нього і бажання бути активними у нас.
Ми відкотилися назад тому, що не була зруйнована стіна. Тепер ця стіна вкрилася пліснявою. Ми готові лупати цю стіну?
Просто не буде, але…
@бать, знову ми ©
Плюс?
Итог.
Я благодарен пока еще действующему Президенту Украины.
Петр Алексеевич, Вы сделали больше чем народ смог оценить. Знаю, что сделали меньше, чем хотели, но, думаю, что больше, чем могли.
Вы, по моему мнению, были лучшим Президентом Украины в периоде 1991-2014 годов.
Я благодарен Вам за проевропейский вектор, за украинизацию и за поддержку армии. Я, как волонтер, благодарен Вам как крупному инвестору, который инвестировал более миллиарда гривен в очень перспективный проект – в Украину.
Надеюсь, что Вы обновите команду и вернетесь в политику, чтобы не дать уничтожить Ваши достижения.
Мы переворачиваем эту страницу, этот бой проигран. Но… война продолжается.
Держим порох сухим. Он нам еще понадобится.
Да, и два слова совсем субъективного. Ничуть не возражаю и впредь, чтобы меня именовали порохоботом.
Сейчас, когда Порошенко уже через месяц с небольшим уходит с поста, уже глупо говорить о моих многочисленных претензиях и требованиях к нему. Их было немало. В случае второго срока они бы ужесточились. Но сейчас они стали бессмысленными.
А подводя итоги президентского срока, я просто хочу сказать спасибо.
За сохраненную страну. Естественно, далеко не одним Порошенко, но при его активном участии.
За антироссийскую коалицию. Собранную каким-то чудом и удерживаемую наверняка дикими усилиями.
За децентрализацию, пусть и не законченную.
За поднятую с колен армию.
За массу вещей, на самом деле. Успехов было намного больше, чем поражений.
И отдельно за то, что не пытался сейчас играть в разные грязные игры и честно вел компанию. И уже практически уверен, спокойно передаст власть.
Спасибо Вам, Петр Алексеевич!
После праздничной службы, после разнообразного общения с парафиянами, после голосования я просто не смог усидеть на месте.
Рванул на Киев.
Как раз успел в Штаб к приезду Порошенко.
Да, мы проиграли бой, но не войну.
Мой Бог был распят, но воскрес и победил.
Мой Президент проиграл выборы, но мы обязательно победим.
Пассионариев всегда не более 15%, но в Украине их 25%, и это невероятно прекрасно.
Никуда наша Победа от нас не денется.
Порох устал, но вот немного отдохнет и приступит к работе.
Держимся разом.
Я тобі дякую, мій Президенте!
И слезы на глазах присутствующих – это не столько слезы разочарования, сколько слезы благодарности.
Это была славная охота.
Слава Украине!
Порох програв.
Зеленський програв.
Аваков цього не розуміє, але він теж програв.
І навіть Кернес програв, хоч він думає, що виграв.
Виграв Новинський.
Виграв Коломойський.
Виграв Путін.
Українці програли.
Виборці Зеленського програли в квадраті.
Журналісти (які думають, що в них проукраїнська позиція) програли в кубі.
Що далі:
– Півроку інформаційних атак на папєредніків, спроби затоптати їх, змішати з лайном повністю.
– Відкриття нового фронту з Вконтактіком і Одноклассніками з одночасною ймовірною цензурою (або спробами її запровадити) рішеннями судів.
– Відкат усіх основних надбань тими самими рішеннями судів.
– Перманетний 3,14дєц на фронті і з волонтеркою.
– Економічний тиск, торги і поступки, які будуть підноситися як перемоги Зеленського.
– Легке зливання в міжнародних інстанціях починаючи з ПАРЄ наших позицій.
– “Перемоги” Зеленського у вигляді звільнених моряків та/або Сенцова.
– Тиск на уряд популістськими обіцянками і звалювання провин на уряд.
А далі важко й прогнозувати.
Без зайвого пафосу скажу, що українці сьогодні зрадили не тільки героя України, який прикривав їх і країну впродовж 5 років, вони зрадили сьогодні Україну і самих себе.
Українці це зрозуміють і, дай, Боже, щоб не було пізно.
І я радий, що кожен з нас посяде те місце в історії, на яке заслуговує.
Багато хто не відмиється перед нащадками.
Дякую всім, хто віддав свій час і значну частину свого життя для того, щоб захистити країну на інформаційному фронті. Ми сьогодні теж програли, але ми билися як могли.
«Якби я повірив в усе, що зняли і збрехали про мене, я б сам за себе не проголосував 🙂 » © Порошенко.
Він назавжди залишиться для мене найкращим президентом України. Я буду також слідкувати за всіма діями нової КОманди.
Щоб не просрали нашу Україну. Щоб не повернули нас з Нашого шляху.
Це були найсильніші 5 років нашої історії.
Це були найславетніші роки перемог.
І, не дай, Бог, ви привели до влади чорта, я це всім нагадаю. Сторицею!
Слава Україні!
Слава ЗСУ!
Эй, бойцы, а что за панические и упаднические настроения? Нам с вами не о чем жалеть. И нечего (нидайбох) стыдиться. Мы все делали и делаем по совести и по убеждениям. Не за деньги, не за славу, не за мифические плюшки. Наши убеждения остались нашими убеждениями. И вчера, и сегодня. И завтра мы с вами будем делать то, что делали все эти пять лет. Украина никуда не исчезла. Проблемы никуда не исчезли. Война никуда не исчезла. Отставить упадничество.
Эти 5 лет не напрасны. Ни в коем случае. Они не напрасны, они не потеряны. Они были отданы борьбе за Независимость Украины. И она продолжается. И война продолжается. Просто, в худшем случае, к нашему основному фронту добавится еще и внутренний. Но мы же с вами закаленные бойцы? Делаем то же, что и делали – помогаем фронту, помогаем развивать армию, критикуем то, что плохо, замечаем то, что хорошо, стебемся над глупостью и ляпами. Будет весело на самом деле.
Как ни жестоко это звучит, но Украине нужен урок. Люмпену и малоросам нужен. Политикам нужен. Чтобы привить нетерпимость к популизму и словоблудию. И инфляция нужна. И возможно даже банкротство. И чтобы начиная с завтрашнего дня начинали задавать вопросы: почему не снизил тарифы на коммуналку, почему не увеличил пенсии, почему не сидят “свинарчуки”, почему люди выезжают за границу работать, и еще многие многие вопросы. Уже можно задавать, начинайте. Закончилась эра жадности. Вот прямо завтра и начнется рай на земле украинской для отдельно взятых людей. Когда же у учителей будут зарплаты по 4 тысячи долларов? Когда Зеленский освободит АП и переедет в открытый офис?
Нас меньше, и это тоже радует. Нет больше случайных людей и приспособленцев. Сторонники Зеленского говорят, что если что-то пойдет не так, то его выгонит Майдан. Подразумевая, что это сделаем мы. Нет, ребята. Полной ложкой выедайте.
У нас много вопросов к обещаниям, сделанным в ходе предвыборной кампании. И “я вам ничего не должен” не прокатит. Должен. Вот с завтрашнего дня и должен. По полной программе. Без снисхождения.
Закатываем рукава, и с завтрашнего дня начинаем держать в тонусе всех, кто будет властью. И уж кто кто, но мы с вами лучше других знаем, как это эффективно делать. Україна по-прежнему понад усе. Поборемся и поборем. Нам Бог помогает. Хотя и уроки дает жестокие. Но тоже надо.
Еще ничего критичного и катастрофичного не произошло. Самое замечательное, что нас все равно реально много.
Отже, дива не сталося, більшість українського населення знову вирішило самонаї*нутися, повівшись на старі граблі в новій обгортці.
Держава отримала потужного удару під дих від насєлєнія, і ми зробили крок назад, бо Путін позбувається найнебезпечнішої для себе фігури в кріслі президента України.
Натомість загальними зусиллями російської пропаганди та наших корисних ідіотів, помноженими на традиційну зраду неперебірливої української “еліти”, на Тризуб посадили папугу.
Нас очікує коротка ейфорія реваншистів та знущання з запорєбріка, які треба витримати і не панікувати, – кукловоди преЗЕдента не підуть на рішучі дії та компроміси одразу, їм ще треба опанувати парламент, закріпити перемогу перебіжчиками на місцях та визначити, яким буде Зєлєнскій насправді.
Бо зараз він для всіх різний, і з першого ж місяця його різношерстних виборців чекатиме багато сюрпризів.
А поки вони зафіксують владу міліцією, судами, телебаченням (як сьогодні нам демонстративно показали при “порушенні виборчого законодавства”) та продовжать приховувати квазібільшовизм своїми ручними квазіпатріотами.
Цю схему обкатали ще при Януковічі, просто іншої не існує під час відкату назад, і скоро ми побачимо, хто цьому потуратиме.
Щодо особи самого Зєлєнського, важливо не мати ілюзій – він почав з брехні, некомпетентності, зневаги, відмови пройти реальний тест на наркоту і не має жодного шансу від цього відмитися.
Тому толерувати цей вибір не збираюся.
І лишаю за собою право при першій же фундаментальній загрозі державі, типу відмови від жорсткої позиції щодо РФ, послабленні армії, зміни напрямку на вступ до ЄС та НАТО, сказати як в 2010 при монтажу нам пам’ятника Сталіну – “вони мені не влада”.
І ще.
Я сподіваюсь, Петро Порошенко оновить команду і піде на парламентські вибори заради тих мільйонів людей, які все ж таки хочуть бути нацією.
