Про небезпечну стадію пацифізму

Написав комент до поста Мустафи.

Думаю, тези цього комента таки варті окремо поста, оскільки завдяки чужій пропаганді і нашим дурням, в голові багатьох наших співгромадян така каша, що дехто перестав відрізняти чорне від білого, не говорячи про можливість бачити напівтони…

У цій війні ми вимушені захищатись, а не радіємо цьому.

Де написано, що ми радіємо війні? Написано, що ми відчуваємо полегшення з того, що наших ворогів стає менше і вони нам більше не загрожують. Різницю відчуваєте?

Цей пост проти війни, проти вбивства, як такого,

Що значить “пост проти війни, проти вбивства”? Це Україна на когось напала?

Пости проти війни могли писати американські хіппі в 60-х, бо їх країна вела війну на чужій території, а вони були не згідні.

А ми захищаємо себе і свою країну, ми не прийшли нікого вбивати і вбивства залежать не від нас, а від агресора. Тому пости проти вбивств на Донбасі мають писати російські громадяни, вимагаючи припинити агресію в свого керівництва, не депутати ВР, вимагаючи що? Здати території? Вдягнути кайдани, аби тільки не було вбивств?

Це, до-речі, камінь в город також дурня вакарчука, який своєю “творчістю” навязує людям хибний тренд про “не твоя війна”. А чия бл@ть війна, коли прийшли до тебе додому, вбивають, грабують і гвалтують твоїх рідних?

за демократичні, європейські цінності.

Що значить демократичні, європейські цінності? Висловлювати “глибоку стурбованість” і нічого не робити, бачачи як х-ло рівняє з землею цілі міста в Сирії і вбиває сотні людей? це європейські цінності?

Я теж пацифіст. Але не варто запускати пацифізм в небезпечну стадію, коли цей пацифізм перемагає інстинкт самозбереження і вбиває… тебе і твою країну.