Немає ніяких “борців за справедливість” – вони просто хочуть відняти у нас державу

Владіслава Діденко

Сьогодні (09.03.2019 – ред.) Петро Олексійович Порошенко відвідав моє рідне місто – Черкаси. На жаль, передусім ця подія висвітлена у контексті брудної акції дружин Авакова.

“Не бійтесь мріяти!”, – саме ці слова найбільше вразили, закарбувалися у пам’яті та серці.

Доки чинний Президент надихав у Черкаській філармонії своєю вірою у подальші зміни в масштабах країни, регіону та кожного із нас, на площі біля Дружби народів зібрався цілий натовп щирих шанувальників чинного Президента. Батьки привели малих діток, дехто прийшов цілими родинами, публіка настільки ж різношерстна, наскільки і схожа. Людей на площі об’єднувало щось вище за соціальний статус, вік чи стать. Що саме – висновки робить самі.



На сцені виступали українські виконавці – Марія Бурмака та гурт “Мандри”. Саме про таких, як вони, говорив Петро Олексійович, стверджуючи, що квоти на музику створили (відновили, оживили) самобутню українську музику, українську культуру.

Опісля на сцену вийшли черкаські ветерани російсько-української війни. Чому вони туди прийшли та підтримали Петра Олексійовича? Тому що прекрасно пам’ятають, як із Черкас на початку війни мусили виїжджати на несправних шкільних автобусах, які розвалювалися на шматки кожні 20 кілометрів. І те, що з армією відбулося за п’ять років – це те, що вони не бачили і у найсміливіших мріях. Але зараз у нас це є. Зараз це реальність. Чому вони підтримують Петра Олексійовича? Тому що вірять у Верховного Головнокомандувача. І тепер не безпідставно. І мріють тепер про більше.

Виступив і кримський татарин від імені кримчан зі словами, що Крим вірить у нас. І мріють. Мріють повернутися.

Петра Олексійовича зустріли щирими оваціями, які повторилися з більшою силою після того, як він привітав із Днем народження Тараса Шевченка, земляка черкащан. Основний меседж: вільна держава – заможна держава. Чинний Президент чітко окреслив перспективи нашого регіону, підкресливши заслуги реформи децентралізації. Його мета: щаслива, міцна українська держава, така ж, як, за словами Петра Олексійовича, дав Бог йому. Завершився виступ гімном України, виконаним усіма присутніми, в тому числі і нашим Верховним Головнокомандувачем. Петро Порошенко усім подякував і поїхав. А через хвилину люди почали тикати пальцями у сторону.

Замайоріли прапори Нац Корпусу спершу на видимому горизонті, потім на екрані. Побачивши, що не застали чинного Президента, вони вирішили влаштувати шоу відвідувачам, а особливо батькам малих дітей. Скучкувавшись біля приміщення Прокуратури, яке знаходиться через дорогу, почали палити фаєри, лупити хлопавками, відбулася сутичка з поліцейськими, де одному із них розбили обличчя. Дружини опісля проривалися до сцени, яку уже на той час розбирали. До того часу людей уже не лишилося і третини (вони розходилися з круглими від шоку очима під звуки сирен), однак це не завадило Дмитру Кухарчуку хрипіти у мікрофон, як вони, прості хлопчики у трусиках та однакових курточках, просто хотіли поговорити з Порохом. Опісля він повертався поряд зі мною, розповідаючи комусь по телефону, що “та да, уже зустріли”.

 

Чи слухав хтось їх? Ні. Їх марш колонами більше нагадував коридор ганьби. За кілька кварталів цих хлопчиків у курточках годували однаковими булочками, кефірчиком та яблучками. Так і хочеться у одного міністра запитати: невже все настільки погано, що ваші хлоп’ята цей цирк за їжу влаштовують?

Пороз’їжджалися вони в автобусах, мабуть, щоб встигнути порозходитися додому, аби батьки не здогадалися, що їх дітки не в бібліотеку ходять. Або просто далі переслідувати нашого Президента.

Цей день дав нам можливість вкотре переконатися, що нас чекає, якщо замість свободи та мрій ми оберемо порожні обіцянки та піддамося ницим емоціям. У другому випадку ніхто у нас нічого запитувати не буде, правим буде агресивніший.


Валерій Прозапас
Валерій Прозапас

Ще раз.

В Черкасах Президент виступив, до нього виступили гурт “Мандри” та Бурмака, в кінці разом з людьми на площі виконали гімн, сцену ніхто не захоплював.

Коли кортеж почав рух, з’явилися НК з НД і почали штовханину з поліцією та кидати фаєри і петарди вслід машинам, це відбувалося серед натовпу людей, які розходилися з заходу.

Ми ще хвилин 10 були біля сцени, сіли в машину і поїхали, хто на неї потім заліз – не знаю.

Дорогою бачили, як горять два острови біля міста, і трохи далі горіла посадка.

Доповідь закінчив.
Хто мудак, а хто молодець, видно як на долоні, якщо мозку трохи більше ніж у Зєлєнського.

* * *

Немає ніяких “борців за справедливість” – вони просто хочуть відняти у нас державу.
За маскою “патріотизму” ховається не боротьба з нашими вадами та проблемами, а безпосередня атака на державні інститути.

Вони кидали гранати в гвардійців, закликали розпустити Генштаб, проривали кордон, використовували і розповсюджували фейки, вимагали припинити міжнародну допомогу, принижували наші досягнення, зуміли добитися оскотинювання частини населення – і от нарешті злилися з кремлівською пропагандою та стали переносити насилля на вулиці.

І є зокрема люди, які в 2014 році збиралися відбиватися від росіян “коктейлями”, потім пройшли фронт, отримали пільги, проходили збори, де їх забезпечували всім необхідним та тренували і надали всі можливості почувати себе гідно, які працюють і бувають за кордоном, але не хочуть вірити власним очам, а ллють лайно на армію за відмашкою “расслєдоватєлєй” з телевізора.

Інші не хочуть помічати повне співпадіння своєї точки зору з тезами російського телебачення про “найгіршу країну в світі” та самі стають інструментом дестабілізації та фактором ризику існування держави.

Межа перейдена – суспільство напряму грубою силою примушують зневажати саме себе та вселяють в нього страх.
Тому боятися не можна – вони саме цього добиваються.

Їм не потрібна Українська Держава, кукловоди хочуть Лугандон-лайт, з “компромісами”, смотрящімі за Нафтогазом та Укрнафтой і бойовиками на вулицях замість верховенства закона, яке самі топчуть своїми гаслами та діями.

Але Кремлю мало просто демонтувати нашу державність через свої креатури – йому треба наше приниження, щоби ми це зробили власними руками, забули кров і стали ворогами один одному.

Подивіться, хто на кого підіймає руку, хто погрожує “пустіть газ”та “вивєрнуть кішки”, хто “нікому нічего нє должен” – ще є час розібратися, щоби не опинитися в шкірі тих, хто не так давно теж повірив в “хрінову Україну” та “пєнсії как в росіі”.


Руслан Джабб
Руслан Джабб

Ну добре, не подобається вам Порошенко. А вам подобається, за яких дебілів вас тримають його опоненти? Як вас використовують? У боротьбі за що? Думайте, думайте, ворушіть звивинами.

Оце гівна собачого варте “розслідування”, яке за місяць до виборів злили через каналізаційну трубу Дениса Бігуса, аби зараз медіашльондри і тітушня мали, чим прикривати свої бидло-акції та спроби руйнування країни, ліпити наліпки і кричати про розкрадання армії?

Це ж те саме “розслідування”, яке ви сприймали за чисту монету, репостили і коментували: ну от я ще думав голосувати за Порошенка, але тепер…
Ну а що тепер? Складається послідовність? Банальна логіка, я б навіть сказав – арифметика. Два плюс два.

Нє, я знаю, що ви відповісте. Не повторюйте, мені не цікаво. Ви ліпше абстрагуйтесь від цих усіх вбросів, які вам згодували, абстрагуйтесь.

Вам як, гівном не смердить? А мало б, бо на вас кожного його по відру вилили, прямісінько на голову.


Alexey Petrov
Алексей Петров

Право на мирный протест гарантировано законами Украины! Но как только мирный протест превращается в столкновение, ровно в ту секунду он называется уже другим словом – беспредел, ну или беззаконие. Конечно, сейчас кто-то прибежит в комментарии и вспомнит события Майдана. И будет, конечно, считать, что он прав. Но в Революції Гідності участвовали все представители общества, от молодёжных организаций и заканчивая людьми с инвалидностью, которые помогали с питанием. Там была вся УКРАИНА, а не одна организация. Всё остальное – это бесконечное желание заменить собой государственные институты. Хорошие они или плохие! Речь сейчас не об этом. Например, те же суды всегда будут плохие для кого-то, потому что они наказывают, а не раздают флаера на концерты.

Если сейчас отдать право на применение силы тому, кто собрал больше молодёжи под свои стяги, то вэлкам ту Сомали, шановні. Завтра это право перейдёт к тому, у кого больше автоматов. А послезавтра – к тому, у кого есть десять пулемётов и две минометных батареи…

Хочу ошибиться, но сдаётся мне, что наши правоохранительные органы теряют контроль над ситуацией в стране. Нападение молодчиков на митинг в Черкассах – тому лишнее подтверждение. Можно как угодно относиться к тому или иному кандидату в Президенты, но устраивать погром там, где присутствуют мирные жители… Чем тогда эти события отличаются от событий пятилетней давности в том же Донецке?

Давайте определимся сразу, на берегу. Мы строим демократическое общество или тёмную подворотню, где с наступлением темноты уже не выйти на улицу? Не пойти спокойно в центр города, вдруг там будут грандиозные разборки с неугодными?!

Решать нам, украинцам, какая нам нужна страна?! Решать всем, а не тем, кто решил, что право на применение силы теперь принадлежит им, потому что они так решили.

P.S. Ауууу… Там, в Кремле. Мы поняли, поняли, что вам нужен другой Президент. Украинцы понятливые…

* * *

Битва за Украину выходит на финишную прямую. Да, ещё много… очень много работы. Да, ещё чистить и чистить политические авгиевы конюшни. Но я не устаю напоминать, что современной Украине всего пять лет. Всё, что было до декабря 2013 года, можно назвать постсоветским летаргическим сном… Но именно сейчас мы имеем тот единый исторический шанс, навсегда освободиться от кремлёвской цепи. И это безусловно никак не устраивает сам кремль. Шутка ли, так всегда было хорошо и привычно, а тут на тебе… Такая, сякая, сбежала из дворца.

«Никогда ещё великая россия не жила так плохо, как при Порошенко». Вроде бы и шутка мелькнувшая на просторах интернета, а уж очень она смахивает на правду. Мало того, при том же Порошенко и наши местные олигархи заскучали. Ахметова не видно и не слышно, Коломойский, трошки поиздержавшись финансово, слинял «в шушенское» и уже оттуда усиленно гадит стране. Фирташ дёргается при каждом международном телефонном звонке. Нужен реванш. Срочно. И совершенно не удивительно, что сейчас дивным образом совпали интересы кремля и наших местных олигархов. Ведь на кон поставлено ВСЁ! Вот по красному свистку с Лубянки ринулась свора со всех сторон рвать Украину на части.

После вчерашнего беспредела под непонятными флагами в москве не перестают бухать на радостях «Ну давайте… ещё немного! Москве очень нужна гражданская война в Украине! Не подведите!». Бабушкин телеканал Г+Г сразу же запилил телепрограмму, где аппелирует экспертным мнением… Плотницкого!!! (Здесь очень много матов). Завтра кого ждать в ваших эфирах? Януковича, Азарова… Или всё таки до Жириновского дозвонитесь? Согласен. Очень интересно будет послушать его экспертное мнение касаемо нынешней Украины. До главы ФСБ не получается дозвониться, не?! Агент Шарик, радостно повизгивая, срочно принялся клепать свои «гениальные» видеосюжеты. Вцепился сученыш зубками в Украину… Интересно. Что им всем пообещали в Кремле? Титулы, замки, вотчины и крепостных? Или мнимую конфедерацию под управлением Москвы?

Ну что ж? Как говорили древние «Предупреждён, значит вооружён!». Вот только вынужден вас разочаровать горемык. Эгов, там… В Кремле. Меня хорошо слышно? Дырку от бублика вы получите, а не Украину! Или вы упырята думаете, что, положив тринадцать тысяч украинцев, мы так просто об этом забудем?

P.S. Да-да, я в курсе, что по мнению Лубянки, Порошенко наживается на войне. Ещё бы? Только он же и, главное, ПОЧЕМУ-ТО ещё весной 2014 года, не задумываясь, е*анул треть миллиарда гривен СВОИХ денег в восстановление ПВО, чем с огромной долей вероятностью спутал карты кремля. Эх, а так же всё хорошо складывалось для них…


Віктор Федорончук
Віктор Федорончук

Гібридна війна – це не тільки дезинформація, пропаганда і інформаційна війна. Це в першу чергу підкуп високих посадових осіб. Януковича і основних міністірів того часу Кремлю вдалося легко підкупити, хоча це не принесло дивідендів, а тільки проблеми Росії та Україні.

Основна ціль гібридної війни – змінити керівництво України на проросійське. А це можна зробити не тільки через вибори, а також через підкуп чи шантаж.

Купити посадовця, від якого залежать важливі рішення, особливо в сфері безпеки, особливо внтурішньої, – набагато простіше й ефективніше, чим розробляти довготривалі та високобюджетні інформаційні компаніі з погано передбачуванним результатом. Скоріше, інформаціна війна – це більше допоміжний варінт гібридної війни, а підкуп якраз і є основний.

Я впевненний, що такі спроби робилися і робляться неодноразово з боку Кремля.

Про успішність таких дій можна судити по риторіці політиків, які рвуться до влади, – практично всі вони не скривають того, що говорять мовою путіна. І особливо не скривають того, що працюють на Кремль, розраховуючи якраз на той електорат, який мріє про нову “дружбу зі старшим братом”.

Те, що не вдалось підкупити вище керівництво України, говорить як поведінка Порошенка, Турчинова, Полторака, Муженка…, так і риторика Кремля.

Хоча якщо дивитися на поведінку і риторику деяких міністрів, то складається враженя, що не у всіх вистачило сили духу втриматися від великих грошей і протистояти своїм хворобливим амбіціям.

Напевне, наступає якраз той момент, коли вся продажна свора починає виступати єдиними фронтом і керується з єдиного центру.
Купити більш високорангового посадовця з українського керівництва шансів уже немає, а діяти треба вже зараз, щоби просунути до влади в Україні будь-кого, тільки не Порошенка.

Цікаво, чи є в СБУ план дій на випадок того, що керівництво МВС перейшло на бік ворога і практично відкрито починає діяти проти чинного Президента України?


Кирилл Данильченко
Кирилл Данильченко

Это картель “Санта-Роза-дель-Лима” работает по своим конкурентам по бизнесу. Экипированы кучеряво. Плитоноски, штурмовые автоматы Heckler & Koch с ручками, лазерные прицелы. Боец просит прикрыть его, таранят двери, камеры на шлемах – явно эти люди проходят базовую военную подготовку. Поливают из автоматов на улицах и не парятся. В ответ полиция их убивает как собак без суда и следствия – в нарковойнах по всем континентам гибнут десятки тысяч человек, многие просто прохожие и зеваки.

 

А начинается все не с экономики, не с контрабанды, подводных лодок для наркоты и разборок. Начинается со слабости центральной власти. С районов, куда полиция не едет на вызов, потому что бесполезно. С неприкасаемых – детей сенаторов и военных, которые подкармливают молодежь из депрессивных районов под свои задачи. Неважно как они называются – хрущовки или фавелы. С тех, кто всегда может порешать и послать на хрен начальника полиции. А уже потом начинается экономика – где-то это наливайки, где-то наркота, где-то янтарь, где-то силовая поддержка, где-то торговля людьми. Не суть тема – ночная власть.

Кажется, что этот момент можно контролировать – получать себе деньги с ребят и показывать им пальцем, что делать. Только почему-то ни в одной стране так и не вышло реализовать эти моменты. Ребята обрастают машинами, штурмовыми группами, юристами и сенаторами и шлют на хрен свои вчерашних хозяев. И потом их гнут при помощи общевойсковой операции и вертолетов годами. Сегодня дали по е*алу начальнику полиции, завтра он пришлет вечером группу поломать, потому что шоу шоу, а е*ало е*алом, а послезавтра уже Мукачево с пулеметами.

Экономика у нас есть, ребята с боевым опытом есть, сиги, янтарь, песок, лес и водочка родная из молдовского спирта с наваром в 300% есть.

И полиция хлопающая глазами, потому что как не потащат коридором позора, то снимут, то политический момент надо понимать… Почти каре.


Ірина Геращенко

Воювати – на фронт. Всі інші грання мускулами в мирних містах – це провокація . Я обурена провокацією, влаштованою невідомим молодиками в моїх рідних Черкасах, в 205 річницю дня народження Шевченка. Як би голосно не називали себе провокатори – ментально вони тітушки.

Два роки тому, в роковини розстрілу Героїв Небесної Сотні, провокатори вривалися на Банкову, забиваючи собою інформаційний простір, ще раз інформаційно розстрілюючи пам’ять про Майдан.

Сьогодні люди, які чомусь увіровали, що вони мають право на силу, інформаційно розстрілюють 205 річницю дня народження Тараса.

В мене запитання до МВС: ви не загралися в політику, друзі ? Ваша задача – сприяти чесним виборам, а не гратися в вибори і демонструвати можливість впливу на процес.
Спочатку ми чули заяви про силу на виборчих дільницях, потім бачили факельні ходи на Хрещатику і палаючі флаєра, провокації на зустрічах Президента з виборцями в різних містах. Раніше тітушки переслідували опозицію. Тепер переодягнуті тітушки переслідують Президента. Це вже занадто.

В мене питання до МВС, яке має бути поза політикою. Шановні колеги, ми очікуємо від вас забезпечення законності та правопорядку. Хочеться чесного розслідування і судів? Це вимога всього суспільства. Й в європейській країні суд Лінча і фаєра не підміняють розслідування і правосуддя. Це – сценарій дестабілізації і спроби впливу на виборчий процес, зриву виборів.

Я проти приватних армій. В нас є Армія . Вона на фронті. А не в мирних містах в балаклавах.

* * *

Ну, й останній пост щодо вчорашніх подій в Черкасах.

Друзі, ви також помітили, що всі кандидати в Президенти як води в рот набрали. Ні тобі Зе в фб ніякого постіка не записав про Шевченка на крові, ні грозні полковники і канцлери, ні набожні самознявшиєся, ні радикали, що обіцяють навести порядок в країні, не засудили напад закамуфльованих тітушок на мирний мітинг, нехай і їх опонента. Ні мур-мур про російськомовних ряжених «націоналістів», ні слова про своє ставлення до парамілітарних угруповань і загрозу їх зрощення з силовими міністерствами. Жодного засудження приватних армій і тикання українському Президентові. А чому так? Завтра ж вам якесь невиховане матюкливе хамло буде тикати. Я буду проти того протестувати, до речі, як би до когось не ставилася.

Цікаво, що й всі актівісти, євро- та всілякі інші оптимісти, борці за все хороше проти всього поганого теж мовчать. Ніяких розслідувань, за які спонсорські щедрі пожертви одягаються в новеньку форму, п’ють їстівний кефір в перервах між матюканням і скаканням на капотах, катаються на гарних автобусах всі ці переодягнуті «корпуси». Й чим вони взагалі займаються в житті. Ні тобі плакатів і розтяжок «Хто плюндрує ідею націоналізму в Україні?»

Мовчання ягнят. Ні няв-няв, ні мур-мур, ні слова. Тому що безпринципні.


Роман Доник
Роман Доник

Мне одно интересно.

Вот эти вот дети со скотчем на рукавах, они знают, зачем это? Они знают, что люди со скотчем другого цвета на рукавах будут убивать их вот за этот самый скотч. Что лица на расстоянии не видно. И возраст не разобрать. А вот скотч на рукаве легко. Им хоть рассказали, для чего это делается?

Ну, на самом для чего делается, а не в центре Киева. Что это подготовка к работе на поражение, что будут убитые, раненые. И каждый из них может погибнуть, может остаться без руки или ноги.

Или просто рассказали, что это охренеть как круто, и их все будут бояться? Так расскажите, что их-то как раз первыми и будут убивать.

* * *

Не перепутайте.

Азов сейчас на Светлодарке. Двухсотит боевиков и русликов.

А не все то, что вам хотят навязать застрявшие в “славе 14 года” и ничего более, кроме этого, не сделавшие для победы Украины в войне за Независимость.

Вадим Бойко: «Просто нагадаю. Ось це – Азов…»


Елена Подгорная
Елена Подгорная

То, что произошло вчера в Киеве, а потом переехало в Черкасы – это подготовка к силовому захвату власти.
Нас пять лет выманивали на надцатый майдан – не получилось. Потому что Майдан нельзя организовать. Он организовывается сам по себе.
Пять лет нас раскачивали разными способами, водили нам мессий и борцунов со всем плохим за всё хорошее.
Не помогло.
Нам обгадили все возможные символы – от голубой каски Устима до “Пливе кача”. От государственной границы до палаточного городка.
Кто только не бегал с матюгальниками по центру Киева. Кто только не ездил в гости к Порошенко.
Даже гранату под Радой кинули.
Нет.
Не получилось.
На крики “Киев, вставай” киевляне пообещали встать так, что мытынгувальныки лягут.
Тогда до желающих примерять мантию канцлера и стать первым губернатором Юго-Западного федерального округа россии дошло, что так дела не будет. Люди на стороне полиции, Гвардии и Армии, а выборы близятся.
Нам вывели клоуна и 41-го артиста подтанцовки.
Надули клоуну рейтинг.
Но и тут нет у игроков уверенности, что всё пройдет гладко.
Поэтому нам показали запасной вариант. Толпу ничем не занятой молодёжи, одетой, подготовленной и нарваной.
А что, ведь это так привлекательно и круто – ходить строем в красивой форме, быть причастным к тайной сильной организации… А главное – не в окопе сыром сидеть, а спать дома в кровати. И не стреляют. Пока.
А в это время нам к границам россияне стянули войска. И с беларусами договорились.
И стоит тут устроить заварушку погромче, как оглянуться не успеем, а кто-то из кандидатника заорёт во всё воронье горло “путин, введи войска…”
Сомневаетесь?
А я нет.
И вот тогда нам мало не покажется.
И на помощь можно никого не ждать.
Хотите всю страну превратить в ОРДЛО?
Смейтесь дальше.
И голосуйте за клоуна с подтанцовкой.
Но потом не жалуйтесь.

* * *

Смотрите, мамки – это дети. Дети, которых известно кто одел в форму, насрал им в голову, дал в руки флаги и вывел маршировать на улицы.

И всё бы ничего, но время нынче неспокойное. На улицах детям в таком виде ходить не стоит. Видите жёлтый скоч на рукавах? Это метка. Ведь издалека не видно лицо, возраст, вес и рост. Но вот такую метку хорошо видно. Проверено на Донбассе.

По этой метке вполне возможно будут стрелять.
Ведь для грамотной успешной провокации важно убить именно ребёнка – так страшнее.

Помните, когда вышли люди на Майдан? Когда побили детей.
И сейчас так будет. Только ещё ужаснее.

Дети думают, что они охотники. Но нет. Они жертвы. На охотников они пока не тянут. Охотники старше, сильнее, опытнее и более подготовлены.

Хотите сохранить детям жизнь и здоровье? Заберите их с улицы. Присмотритесь каждый к своему сыну-подростку. Чем он занят, куда ходит, что читает?
Уделите ребёнку время.
Поинтересуйтесь его жизнью.
Возможно, так вы её сохраните.

Дай, Бог, что бы это были просто паникёрские настроения. Но по моему личному опыту – лучше перебдеть, чем недобдеть. Особенно в таких опасных ситуациях. И в такие смутные времена, в которые нам посчастливилось (но это не точно) жить.


Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Гайдамаки

Вчорашній перфоманс від НацДружин на Банковій та у Черкасах навів на неприємні роздуми. Ні, у вірогідності якихось силових дій з боку НацДружин я сильно сумніваюся крім, звісно, провокацій на камеру та захоплення пустих сцен. Сумно від іншого. Сотні молодих здорових юнаків ідуть за лідерами НацДружин, бездумно повторюючи їхні догми та виконуючи їхні накази. І чимало їх же свято вірують, що роблять те, що мусить принести благо Україні, що звільняють свою країну від «бариг і олігархів».

Я знаю. Я достатньо бачив їх таких – здорових парубків фізично і ще наївних дітей всередині.

А чого їм не вірити? НацДружини, це ж не просто так, – це ж організація, створена колишніми бійцями розпіареного недорогенькими відомого добробату – батальйону «Азов». Їхній лідер – екс-командир «Азова» нардеп Білецький. Білецький для них – особа легендарна. Протистояв режиму Януковича у Харкові. Бився з колорадами на вулицях Харкова весною 2014-го. Сформував «Азов». Звільняв Маріуполь як командир. Захищав Маріуполь в серпні-вересні 14-го… Про смерть юриста Ярослава Бабича, в якій колишній товариш Білецького по СНА О. Однороженко напряму звинуватив Білецького, їм з певних причин не розповідають. Про те, чому Білецький перед оточенням увів бійців «Азову» з під Іловайська, не говорять також.

От вони й вірять, бо не читають літератури іншої. Певно, вважають її ворожою брехнею. Вірують, що так – правильно. Що так – треба. Чи праві вони?

Коли постають такі питання, я завжди шукаю в історії паралелі і як правило їх знаходжу. Маю паралель і для НацДружин.

Був у 1918-1919 рр. в складі Гетьманської армії та Дієвої Армії УНР такий 3-й Гайдамацький полк. Сформований він був як класичний добробат – курінь Червоних гайдамаків. Командир куреня (батальйону) – особа легендарна, Омелян Волох, людина, яка в Першу Світову війну піднялася з рядових у штабс-капітани, був кавалером семи російських бойових орденів і мав нагородну Георгієвську зброю. Поповнений курсантами 2-ї Юнацької школи (1-а відома участю в бою під Крутами) курінь перетворився в Гайдамацький кіш Слобідської України, керований особисто Симоном Петлюрою. Потім переформовані в полк гайдамаки влилися до Запорізької дивізії і взяли участь в поході полковника Болбочана на Харків, Катеринослав і Крим.

Гайдамаки були постійним головним болем для гетьманської влади – повсякчас бунтували. Політизовані вони були понад всяку міру, і особливий успіх у них мали популістські просторікування соціалістів. Але гетьман їх не розформовував – цінував за патріотизм і мужність. Гайдамаки відплатили – стали епіцентром протигетьманського повстання на Донбасі. Після втрати Україною Харкова мусили відступати. А далі…

Саме гайдамаки Волоха здійснили арешт полковника Болбочана, причому справа ледь не дійшла до бою між гайдамаками і Чорними запорожцями (бійку зупинив сам Болбочан). Те, що ледь не прийшлося битися зі своїми, гайдамаків не турбувало. Вони ж – патріоти! Вони ж все робили для України! Вони ж вірили своєму керманичу.

Гайдамаки Волоха вбили полковника Виноградова, гайдамаки самовільно намагалися роззброїти 1-й полк Січових стрільців, гайдамаки взяли участь у Проскурівському погромі… Гайдамаки ігнорували накази Петлюри і діяли як «кішка, що гуляє сама по собі» (те саме на фронті я неодноразово чув про «Азов»). І все це з вірою, що все це на користь Україні. Вони ж – патріоти! Режисер Довженко, поет Сосюра – вони теж були гайдамаками.

Результат цих вихилясів був передбачуваний. У грудні 1919 р. гайдамаки Волоха захопили державну скарбницю УНР і перейшли до московських більшовиків. Гайдамаками були поповнені 44-а та 60-а стрілецькі дивізії РККА. Колишні гайдамаки Волоха примудрилися взяти участь в боях проти українського війська (ДА УНР) та загонів українських повстанців, оспіваних Горліс-Горським і Ковалем.

Фінал історії був трагічний. Командира гайдамаків Омеляна Волоха у травні 1933 р. було заарештовано і відправлено на Соловки – займатися громадсько-корисною працею в ім’я милих йому соціалістичних ідеалів. Тоді ж по всій Україні почали брати колишніх гайдамаків як «націоналістів» і «петлюрівців». У жовтні 1937 р. ще ув’язнений Волох здобув нове звинувачення, представ перед судом трійки НКВД і там швидко та без буцань між звинуваченням і захистом (тобто судом, про який мріють нині НацДружини) був приречений до розстрілу. З виконанням вироку не зволікали також – це ж вам не демократія якась?!

Щось мені підказує, що цієї сцени нашої історії члени НацДружин не знають. Вони не замислюються що можуть закінчити так само – під конвоєм біля Магадану або в московському розстрільному підвалі. Так само, як не знають вони, чому Білецький пішов з Іловайську, і чому його за те навіть не пожурили. Навіщо їм щось знати?

Вони ж вірять!

 

Фото © Facebook УП, УНІАН, відкриті джерела

Поділитися:
Share

Share