Про жертву беззбройних людей з дерев’яними щитами

П’ять років тому беззбройні люди з дерев’яними щитами віддавали своє життя не за Порошенка чи Яценюка. І тим більше не за кар’єрний і фінансовий ліфт для Парасюка і не за звільнення з тюрми Мосійчука чи газової схемщиці, дочка якої розважалася в Мілані, коли вони помирали.

П’ять років тому беззбройні люди з дерев’яними щитами віддавали своє життя не за дешеві тарифи на газ (вони провели всю зиму біля бочок з дровами), не за ЗЕсмішні жарти про ебонітові палички беркута, не за фантазії про великі пенсії та зарплати. І тим більше не за гранти, джинсу в ЗМІ, не за фейки, чорнуху, зраду та облизування їхніх вбивць.

П’ять років тому беззбройні люди з дерев’яними щитами віддали своє життя за шанс. Шанс для моєї країни, шанс для мене, шанс для моїх дітей і онуків.

І я робив все і буду робити все від мене залежне, щоб їхня жертва була не марною.