Антикорупціонери проти Тимошенко

Диявол ховається в дрібницях. І деколи через такі непримітні детальки ми не зразу вловлюємо реальні наміри певних осіб та організацій. От днів зо два назад всі ЗМІ передали повідомлення, що шабунінський Центр Протидії Корупції вимагає від Генпрокурора Юрія Луценка притягнути Юлію Тимошенко до кримінальної відповідальності за незаконне збагачення. Адже її декларація абсолютно не корелюється з витратами та способом життя лідерки “Батьківщини”.

Ну ніби ж усе правильно й навіть чудово. Нарешті ЦПК відчепився від Президента зі своїми надуманими придирками й вирішив “подбати про світле майбутнє з небом у клітинку” для реальної мами української корупції. Підстав більше, ніж достатньо – починаючи від оборудок з Лазаренком і закінчуючи розкішним житлом, мегадорогою виборчою кампанією, коштів на які нема ні в персональній, ні в партійній деклараціях. Окрема тема – офшори, газові схеми та підтримка олігархів і путінських інтересів. Крім того, наші професійні антикорупціонери добре розуміють, що такі важливі для них антикорупційні закони й інституції безперешкодно функціонують лише доки Президентом залишається Порошенко. Вони його терпіти не можуть, критикують, заробляють на цьому політичний і чисто реальний капітал (тільки в Україні перебування в “непримиренній опозиції” – це найприбутковіша сфера діяльності на рівні з торгівлею зброєю та наркотрафіком).

Вони й далі будуть чихвостити Президента. Але вже з оглядом на те, що, перестаравшись, можуть втратити все. Милий їхньому серцю Гриценко або Гнап пролітають мимо Банкової, як листок фанери над Єлисейськими полями. А всі ставленики Коломойського (від рейтингових Зеленського чи Тимошенко до маргінальних Шевченка й Купрія) точно будуть поступово згортати цю таку незручну для себе й хазяїна систему. Дехто з них цього й не приховує.

То в чому ж падлянка? – запитаєте ви. Громадськість зробила пас Генпрокурору, він повинен відреагувати, а коли почнеться скавуління, що це “політичні переслідування”, то: ось же вам – замовником виявилася не “узурпаторська” Банкова, а її затяті вороги з ЦПК. Усе було б чудово й красиво. якби не дуже чіткий розподіл сфер відповідальності, за яким до нині так уважно стежили всі ці “любі друзі” директора НАБУ Артема Ситника. Незаконне збагачення – це злочин із підслідності НАБУ, а народний депутат України – це за даною статтею виключний об’єкт підслідності Бюро.

Колись навіть у суперечливих ситуаціях за цим дуже пильно стежив той же ЦПК. Пригадуєте, як один замміністра охорони здоров’я ще кілька років назад попався на корупційних діях. Але побори він брав виходячи не зі сфери впливів своєї посади в міністерстві, а з колишньої, коли керував великим урологічним центром. Там дерли гроші з хворих, а він, пішовши на підвищення, усе одно залишався верхівкою цієї піраміди. ГПУ його спіймала та вирішила, що він незаконно збагачувався не як замміністра, а як колишній керівник медустанови, тому є їхнім клієнтом. Але відомство Ситника через суди відвоювало своє право займатися цим клієнтом. Мушу зауважити, що його з часом відмили від відповідальності, принаймні, я не чув, щоб його справу передавали до суду. А мені довелося витримати жорсткий ефір із соратницею Шабуніна Сашею Дрік, яка гучно доказувала, що ГПУ, беручись за справи замміністрів, нардепів тощо, якщо в них є стаття про незаконне збагачення, грубо порушує закон.

А чому ж нині сам ЦПК почав вимагати від Луценка цей закон порушити? Прорахувати всі мотиви шахраїв я, на жаль, не можу, бо в мене, на щастя, інший склад розуму та логіки, ніж у них. Але бачу тут два можливих мотиви.

1. Проста й дешева підстава. “Антикорупціонери” тиснуть на Генпрокурора, якого всі сприймають близьким до Президента. Він піддається й починає щось ініціювати – тут же наривається на Юльчиних пропагандистів і юристів, які на весь світ кричать про узурпацію та незаконне переслідування. Він не піддається й завертає звернення з поясненням, що, мовляв, не за адресою – наривається на “прогресивну громадськість”. Аргументи швидко забуваються, а картинка, що, мовляв, Генпрокурор не хоче боротися з явною корупцією, всі вони там однакові тощо… Коротше, кажучи: “Голосуйте за Гриценка, та геть злочинну владу!”

2. Другий варіант дещо інший. Ситник стільки наколотив справ із грубим порушенням процедури, законів, навіть самої Конституції, що йому починає маячити доля колишніх польського та колумбійського колег. І там, і там попередні їхні Ситники вже сидять у тюрмі. Сам пан директор розуміє, що єдиний, на кого ще можна тиснути “позицією громадськості та міжнародного співтовариства”, – це Порошенко. Але з ним він уже встиг побити горщики. Та й у його перемогу в тих середовищах не вірять. І опиняється керівник НАБУ на шпагаті. Самому почати провадження проти Тимошенко страшно. НАБУ вже упродовж тривалого часу скоює злочинну бездіяльність стосовно Тимошенко та її оточення. Навіть за лівійський епізод у її “подвижництві” досі не відкрив провадження. А там же його колеги в Парижі й Вашингтоні вже на всіх парах усе це розслідують. А Ситник боїться помсти від імовірної президентки. Але й бачити її переможну ходу, як і ще одної маріонетки Коломойського, тієї, що Зеленський, він без жаху не може. От і послав своїх “любих друзів”, щоб вони наїхали на Луценка: давай нам голову Юлі на тарелі! А те, що це прямо заборонено законом, то якщо Луценко в це вплутається, йому ж і вигрібати…

А як би все мало відбуватися, якби було чесно й справедливо? Та дуже просто. “Антикорупційна громадськість” в особі того ж ЦПК виявляє численні факти й звертається до НАБУ з повідомленням про встановлені факти злочину. Зрештою, саме за це їм чималі грантові гроші платять. НАБУ перевіряє факти, відкриває провадження за фактом (проти самої Тимошенко поки не можна – недоторканність) та передає матеріали в САП. Спеціальна Антикорупційна Прокуратура готує обвинувачувальний акт та весь пакет документів, необхідний для зняття недоторканності й передає все це в ГПУ, адже лише Генпрокуратура може формально вносити подання про зняття недоторканності. У відомстві Луценка все це перевіряють на якість правового оформлення, після чого Генпрокурор реєструє подання у Верховній Раді й, коли регламентний комітет визначить день засідання, приходить туди разом з Назарієм Холодницьким та, можливо, з відповідним детективом НАБУ для представлення фактів. Усе звучить дуже затягнуто, але це єдина законна процедура. І коли в НАБУ та САП не гальмують, то весь цей процес можна пройти за пару тижнів.

Чому б ЦПК не піти саме таким законним шляхом, а не гратися в якісь незрозумілі, але цілковито неправові інтрижки? Ще раз скажу – не знаю. Може через те, що в деяких людей в душах усе так поперекручувано, що прямою й законною дорогою вони вже не можуть ходити?