Усе ще попереду
Появилися нові соцдослідження від трьох компаній (Соціс, КМІС та Центр ім. Разумкова) з доволі високою вибіркою та дотриманням необхідних методологій. Тому вірити даним опитування можна. Але…
Далеко не все тут має прямий стосунок до реального волевиявлення. Щоб не сісти в просту емоційну калюжу, слід просто оцінити, в якій ролі респонденти сприймають тих чи інших запропонованих суб’єктів виборчих перегонів. Насправді, цікаві для нас усіх три перші позиції: Зеленський, Порошенко, Тимошенко (саме в такому порядку їх розмістили опитувані соціологами громадяни України.
Щодо зміни позицій у парі Порошенко-Тимошенко (а я й далі безумовно переконаний, що саме між ними ведеться реальна боротьба), то тут для мене нема нічого нового. Я десь із тиждень назад написав тут свій прогноз, що в лютому, після офіційного старту кампанії Порошенка, його рейтинги почнуть обганяти Тимошенко, й розрив буде з мінливими темпами поступово зростати. Не попав у точку лише з початком цієї тенденції – зміни стартували дещо раніше. Однак, на мій погляд, така тенденція невідворотна. Жуля Володимирівна здійснила найбільший у політичній історії фальстарт, розпочавши свою реальну кампанію дуже й дуже давно. Настала втома виборця від постійних обіцянок, змін позицій, програм, орієнтирів. Правильно ж кажуть: “Можна обманювати певну кількість людей (залізобетонний електорат Жулі) постійно , можна обманювати багатьох людей (ширше коло невдоволених громадян) деякий час, але не можна обманювати багатьох увесь час”. Затягнута й нещира кампанія упродовж фатально довгого часу приносить свої негативні наслідки для Тимошенко.
Порошенко раптово й неочікувано для багатьох появляється в новому статусі. Нам нав’язували думку, що це він упродовж усього цього часу вів свою передвиборчу кампанію… І раптом він її насправді починає. Й виявляється, що тут усе буде інакше. Як Президент він їздив разом з митрополитом Епіфанієм і Томосом, бо це була частина державної політики державо- й націєтворення. А тут в одну мить навіть на його форумі той же предстоятель ПЦУ просто був гостем і не виступав, нікого не благословляв, не підтримував. А все тому, що це вже був чисто політичний, передвиборчий процес, у якому Церкві брати участь негоже. Це розуміють нормальні українці, розуміє митрополит Епіфаній, розуміє Президент, але не може зрозуміти Тимошенко (на жаль, безвідносно до сказаних ним слів, десь цю межу не бачить і патріарх Філарет, бо дається взнаки стара школа). І таких чітких відмінностей, де буде видна зрима грань, зустрінемо ще чимало. У Порошенка кампанія лише починається. Я не маю дотичності до його штабу, тому не можу прогнозувати, як там усе буде побудовано, але переконаний, що агітаційний ресурс (після офіційної реєстрації цей термін буде цілком коректним) у Порошенко значно більший, ніж у Жулі Тимошенко.
А тепер про те, що викликало найбільше шуму серед журналістів і поверхових експертів, і що я цілком свідомо за пріоритетністю все ж ставлю на друге місце. Це “вражаюче” перше місце Зеленського. Я ні на мить не сумніваюся, що саме така, як зазначено, частка опитуваних висловилися на його користь. Ну і що? Порошенко й Тимошенко – це політики, діаметрально протилежні, але реальні. А Зеленський – це таке собі колективне “Проти всіх”. Навіть більш банально: “Ви всі каки, беки, фуфло, як же я вас усіх ненавиджу, як мене все дістало, чому я не знаходжу для себе в житті жодних перспектив, як так, що хтось їде кудись учитися чи працювати, створює бізнес, а мені хіба водярою з горя залийся…” Це голоси людей, які політично дуже різношерстні. Частина з них точно не піде голосувати (щоб не відповідали інтерв’юерам – ми ж хочемо виглядати кращими…), ще якась група врешті схилиться до різних опоблоківських висуванців, а дехто передумає на користь кого завгодно з інших кандидатів (від прохідних до геть маргінальних).
Я не відмовляюся від свого прогнозу, що для клоуна навіть попасти в першу п’ятірку – це вже буде проблема. Його рейтинги коректні з погляду методології соціологів, але абсолютно дуті з погляду політологічного. Крім того, проти нього ще ніхто серйозно не воював, його спробували чуть-чуть поворушити пару журналістів і отримали у відповідь відверте мурло хама. Усе ще попереду. Один з найкращих приводів не надто серйозно ставитися до клоуна Zюzі – це позиція його головних нібито конкурентів. Не задумувалися: чому у тих, для кого, здавалося б, Зеленський становить смертельну небезпеку, так мало реакції? Та тому що там уміють значно вміліше інтерпретувати соцдослідження. І в тому ж штабі Тимошенко висновки роблять приблизно схожі до моїх.
То ж очікуємо подальших новин і чергових несподіванок. Життя таки дуже цікаве.
