Москва-2009 і Вона

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Депутат Сергій Каплін 15 січня поточного року подав у Верховну Раду Проект постанови про 10-ті роковини підписання кабальних газових контрактів колишніми прем’єр-міністрами України та Російської Федерації Юлією Тимошенко та Володимиром Путіним (19 січня 2019 року). В проекті запропоновано засудити дії колишнього Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко, які нанесли значну шкоду національним інтересам України, а НАБУ та САП доручити провести неупереджене розслідування. Не буду глузувати на тему, чи можна поєднати поняття НАБУ, САП і неупереджене розслідування, напишу про інше – про національні інтереси.

Історію Московської газової угоди 2009 р. треба починати з зими 2005-2006 р.р., коли керівництво «Нафтогазу» домовилося з «Газпромом» про ціну на газ у $95 за 1000 кубів. Незважаючи на те, що попередня ціна у $50 була впроваджена у серпні 2004 р. і прямо порушувала Податковий кодекс РФ – тобто була широким передвиборчим жестом прем’єру Віктору Януковичу (до того було $80), Юлія Тимошенко ціну у $95 назвала «зрадою національних інтересів». Як національні інтереси захищала сама Юлія Тимошенко, розглянемо по пунктах.

По-перше, у квітні 2008 р. прем’єр Тимошенко домовилася про ціну на газ у $179,5 проти $130 від прем’єра Януковича. Того самого квітня прем’єр Тимошенко простим рішенням Мінприроди анулювала ліцензію компанії «Vanco Prуckerchenska Ltd». Спалахнув скандал, який на нуль помножив всю інвестиційну привабливість України, створену реприватизацією «Криворіжсталі».



По-друге, 2 жовтня того самого року прем’єр Тимошенко домовилася з Москвою про орієнтовну ціну на газ у $235. Якщо ви думаєте, що це зрада національних інтересів, ви – презренний порохобот і нічого не розумієте у договорах з Росією. Хоча про те, що Юлія Тимошенко почала «взаємовигідно» працювати з Москвою, аби заручитися підтримкою останньої на президентських виборах, українська преса криком кричала ще тоді. До речі, у вересні 2008 р. між БЮТ і Президентом Ющенком виник конфлікт щодо оцінки російської агресії проти Грузії – БЮТ категорично відмовлявся засуджувати Москву, а у грудні 2008 р. видання «Комерсантъ-Украина» вперше розповіло про підготовку коаліції між політсилою Юлії Тимошенко та Партією Регіонів – відомий ПРіБЮТ.

Все це, зрештою, дістало Президента Ющенка, і він наказав домовитися з «Газпромом» про нижчу ціну – $201. Апелював Ющенко до цілком конкретних аргументів. Конкурентна перевага України у всіх газових суперечках – газосховища, розташовані в Західній Україні. Саме туди Москва закачувала свій газ в процесі транспортування його до Європи. В Росії газосховищ такого обсягу просто не існувало тоді та не існує зараз. До запуску «Північного потоку» в разі тривалого конфлікту з Україною Москва мусила свій газ… просто випалювати. Зупинити родовища через нездатність зберігати газ нереально технічно. Взагалі-то, і «Північний потік» не вирішував проблему повністю, саме через це Москва й досі не здатна відмовитися від українського транзиту. На грудень 2008 р. цих переваг «Газпром» не мав, і користуватися своїм становищем Україна могла цілковито.

Власне, це і сталося. Москва уперлася – зменшувати ціну вона не хотіла. 1 січня 2009 р. зіц-президент РФ Дмітрій Медведєв заявив, що ціна на газ для України буде $450 і припинив поставки газу Україні. А вже 16 січня стало відомо, що «Газпром» скоротив видобуток газу на 200 млн кубів на добу і перевів свої невеличкі газові сховища з режиму відбору на закачку. Простіше – Москві стало нікуди дівати газ. Тут стала виходити з ладу їхня техніка – того ж дня не витримав тиску в трубах і вибухнув газогін біля Нового Уренгою. Центральна російська преса про те не писала – про вибух відомо стало з соцмереж.

Саме на такому тлі до Москви прибула борець за національні інтереси прем’єр Юлія Тимошенко. І вона домовилася. Так домовилася, що голова «Нафтогазу» Олег Дубина прочитавши ту угоду, відмовився її підписувати навіть під загрозою звільнення. Єдина умова за якої Олег Дубина погодився підписати договір було схвалення його Кабміном і видача відповідної директиви. І отут Юлія Тимошенко зробила дурість. Чому? Про це далі. Прем’єр таки подала проект угоди на розгляд Кабміну – і міністри уряду категорично відмовилися його затверджувати. Тоді прем’єр Тимошенко сама одноосібно склала Директиву Кабміну, сама підписала, сама скріпила печаткою Кабміну і передала керівникові «Нафтогазу». А Олег Дубина підписав контракт з базовою ціною $450 за куб.

В чому полягала дурість? Та в тому, що прем’єр Тимошенко взагалі радилася з Кабміном. Треба було, не чекаючи, складати Директиву, хлопати печатку і подавати голові «Нафтогазу». Це не я кепкую, це так постановив Верховний суд України у 2014 р. 11 жовтня 2011 р. суд розцінив оце одноосібне складання Директиви кабміну Юлією Тимошенко як перевищення службових повноважень і засудив її до семи років буцегарні. 22 лютого 2014 р. після декриміналізації Верховною Радою статті, за якою вона була засуджена, Юлія Тимошенко вийшла на свободу. А вже 14 квітня 2014 р. Верховний суд України постановив, що в діях прем’єра Тимошенко не було складу злочину – питання укладання контракту не потребувало колективного обговорення на Кабміні, а прем’єр Тимошенко, мовляв, мала всі права скласти Директиву та надати її голові «Нафтогазу». Іншими словами, Олега Дубину з усіма його «бажалками» прем’єр Тимошенко могла просто послати і сказати щось типу: «Директиву тобі? Буде тобі Директива. Біжи підписуй!».

Так, Юлія Тимошенко голову «Нафтогазу» обдурила. Але, згідно рішенню Верховного суду, дурити його вона мала повне право. А от посилати проект Договору на Кабмін було дурістю – можна було поберегти нерви. Все зрозуміло? Верховний суд постановив.

Я принципово не хочу обговорювати деталі контракту – шанувальники та противники Юлії Тимошенко майстерно навчилися вивертати їх кожен на свій лад. Я наведу лише кілька фактів.

Перший. Так, базову ціну за контрактом у $450 Україна не платила жодного разу. Але. Вже наступного 2010 р. середньомісячна ціна, яку платила Україна Москві, становила $335. Далека Франція тому самому «Газпрому» у той самий час платила $249. Ви ж розумієте, що де там цій забитій злиденній Франції до багатої квітучої України?

Другий. Московська угода ім. Юлії Тимошенко зберегла попередню ціну за транзит російського газу – $1,7 за 1000 кубів на 100 км. За умови що в Європі в той час тариф коливався в межах 4,5 – 6,5 доларів, збитки України склали $3,5 мільярди щорічно.

Третій. За Московською угодою на газовий ринок України зайшла дочірня фірма «Газпрому» – «Газпром збут Україна», якій «Нафтогаз» мусив постачати газ в обсязі 25% від всього закупленого у «Газпрому» задля реалізації в Україні. Простіше кажучи, на газовий ринок України запустили росіян. Не все гаразд і з «РосУкрЕнерго» Дмитра Фірташа, задля прибирання якої прем’єр Тимошенко ніби й затіяла весь цей сир-бор. Справа в тому, що постачати в Україну газ з Марківського родовища (Росія) замість РУЕ  стала фірма «Промгаз України», яку пов’язують з депутатом БЮТ Русланом Богданом (він і зараз депутат «Батьківщини»). Причому постачав газ «Промгаз України» так, що порушував російський закон «Про імпорт газу». І Москва це терпіла.

Четвертий. «Газпрому» ця газова війна вилетіла в чималу копійчину. По гарячих слідах збитки «Газпрому» експерти оцінили у $4 мільярди. Ще $400 мільйонів «Газпром» витратив на компенсації європейським споживачам, постраждалим від газової війни. А от на Україну «Газпром» подавати в суд навіть не намагався. Попри всі його погрози. Очевидно, розумів, кого визнає винним в подіях будь-який суд, крім російського.

Наскільки відповідала Московська угода ім. Юлії Тимошенко національним інтересам України – судіть самі.

А чи мала Юлія Тимошенко особисті причини, аби підписати контракт вигідний «Газпрому» більше ніж Україні? Так, мала. Згідно висновку слідчої комісії Верховної Ради (підписаного представниками всіх фракцій крім, звісно, БЮТ), ціна питання була – сотні мільйонів доларів, які корпорація ЄЕСУ Тимошенко була винна «Газпрому» ще з блаженних часів прем’єрства Павла Лазаренка. З пенею йдеться про $405 мільйонів.

Справа в тому, що після підписання Московської угоди, 6 жовтня 2009 р., податкова інспекція подала адміністративний позов до суду про припинення юридичної особи та скасування державної реєстрації корпорації «ЄЕСУ». 24 листопада 2009 р. Дніпропетровським окружним адміністративним судом було частково задоволено позов ДПІ та постановлено юридичну особу ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» припинити. Варто нагадати, що Державну податкову адміністрацію у той час очолював Сергій Буряк – екс-депутат від БЮТ, а його заступником був Сергій Власенко – чинний нардеп «Батьківщини» і головний юрист політсили Юлії Тимошенко.

«Газпром», якому ЄЕСУ була винна дурних грошей, процесу ліквідації свого боржника… просто не помітив. Принаймні, претензій «Газпром» не висловив. Простіше кажучи, відбувалася спроба ліквідувати борг ЄЕСУ шляхом ліквідації самої ЄЕСУ за мовчазної згоди «Газпрому». Спроба, до речі, невдала, зразу після програшу Тимошенко президентських виборів податкова різко відіграла назад, і ЄЕСУ збереглася. З боргом. Дуже схоже, що ці $405 мільйонів Юлія Тимошенко винна «Газпрому» ще й досі.

Натомість в накладі не залишився голова «Нафтогазу», який підписав Московську угоду. Юлія Тимошенко неодноразово висловлювала обурення фактом, що керівники «Нафтогазу», які повернули державі $4,6 мільярди, отримали немалий бонус. Колишня прем’єрка уперто забуває, що влітку 2009 р., коли країну катувала економічна криза, а доходи «Нафтогазу» впали на 44% (до 2,3 млрд грн. проти 4,1 млрд грн. роком раніше), голова «Нафтогазу» Олег Дубина згідно контракту, підписаного прем’єром Тимошенко, мусив отримати 1% від чистого прибутку компанії за підсумками року, тобто 23 мільйони грн. ($4,5 мільйони). За які ж такі подвиги йому платили такі гроші? Часом, не за правильно поставлені підписи?

До речі, з грішми Олега Дубину «кинули» янучари. Та певну частину того бонусу він таки відсудив.

І от сьогодення. У 2014 р., після початку збройної агресії Росії проти нашої країни, уряд Арсенія Яценюка відмовився брати у «Газпрому» газ за умовами Московської угоди ім. Тимошенко. У травні 2017 р. Стокгольмський арбітраж ухвалив рішення знизити обов’язкові обсяги, що їх мав купляти «Нафтогаз» до 4-5 млрд кубометрів (проти 52 млрд за контрактом Тимошенко). Суд змінив також формулу розрахунку, зменшивши ціну до $350 за м. куб. У липні 2017 р. Державна виконавча служба заарештувала 100% акцій «доньки» «Газпрому» ТОВ «Газпром збут Україна». 28 лютого 2018 р. НАК «Нафтогаз» добився в Стокгольмському суді компенсації у $4,6 мільярдів за недопоставку «Газпромом» узгоджених обсягів газу для транзиту.

А Юлія Тимошенко продовжує просторікувати про зраду національних інтересів. Як тоді у 2006 р. через газ по $95.

Поділитися:
Share

Share