Про що напишуть у підручниках майбутнього

Александр Дедюхин
Олександр Дедюхін

Ми живемо в історичні часи. І, здається, ми в цей раз не вляпуємось в історію, а такі входимо туди. Входимо достойно, як суб’єкт світової церковної політики і як важлива частина світового православ’я, а також як країна, яка крок за кроком здобуває все більше реальної незалежності.

6 січня ми отримуємо Томос про Автокефалію Української Церкви. З одного боку, це день великої радості та вінець багаторічної праці, а з іншого, це означає нову відповідальність та можливості для подальшого розвитку. Ми стаємо далі від Москви та здобуваємо духовну незалежність, але також переходимо на новий, переможний етап конфлікту з кривавою недоімперією.

Колись у підручниках з історії обов’язково напишуть, що хоча процес утворення незалежної української Церкви був непростим, що багато Президентів намагалися допомогти Церкві, але вдалося це лише завдяки дипломатичному таланту ведення переговорів і політичній сміливості Петра Порошенка, що лише завдяки його втручанню вдалося подолати розбіжності між різними гілками православ’я та здолати багаторічний розкол, утворений через етнофілетизм РПЦ.



Але в тих підручниках історії навряд напишуть про інше. Про те, що до початку 2018 року мало хто в Україні взагалі знав про те, що таке Томос, про те, що коли Петро Олексійович запропонував Верховній Раді проголосувати за звернення до Патріарха Варфоломія про Томос, опозиція лише скептично та блюзнірські посміхалась, бо вірила у путінські гроші, а не в Божий Промисел.

Ще в підручниках історії обов’язково напишуть, що для забезпечення правди та підтримки Української Церкви, а також для знешкодження ворожих агентів впливу – московської церкви – Верховна Рада абсолютно правомірно прийняла закон про перейменування УПЦ МП, бо багато років ця церква слугувала саме інтересам московських схизматиків, в молитвах поминала Кирила Гундяєва – ідеолога “русского мира”, відмовлялася відспівувати загиблих українських воїнів, роздмухувала полум’я війни та навіть переховувала зброю в храмах на сході для проросійських бойовиків. Також в тих підручниках напишуть, що цей Закон відповідає Конституції, бо не забороняє нікому ходити в ті чи інші церкви, а лише допомагає виявити правду та показує істинне обличчя УПЦ МП.

Але в тих підручниках навряд напишуть про те, що голосування за цей закон не було таким вже простим, що це голосування, виявило поділ ВР на проросійську та проукраїнську частини, що фракцію Родина (Батьківщина) буквально роздерло навпіл (“ЗА” проголосували всього 9 з 20 депутатів). Історики майбутнього навряд звернуть увагу, як протухла “зірка” української політики Юлія Тимошенко втекла з залу ще до голосування, щоби не дратувати своїх московських кураторів, і лише завдяки однопартійцям- кнопкодавам її картка “проголосувала”. Можливо деякі дуже прискіпливі історики згадають про сеанс екзорцізму від спікера Андрія Парубія, а можливо й ні.

Але дуже важливо про все це пам’ятати нам з вами, бо всі ці вищезгадані політики будуть звертатися до нас, і саме наше покоління прийде зовсім скоро, щоби проголосувати і зробити свій вибір свідомо та виважено.

А поки що ми можемо святкувати, бо наша, Українська Церква стає, згідно Томосу, рівною іншим чотирнадцяти Помісним Церквам, нас визнає світове православ’я, а статус патріархату ми отримуємо згодом. На сьогодні він не має принципового значення.

На сьогодні важливо інше, завдяки наполегливій праці Президента, ми достойно входимо в історію і отримуємо Томос.

Поділитися:
Share

Share