М’яка сила

Зараз всі, кому не ліньки, розказують про “стару систему”, про “старі обличчя”, про корупцію, про те, що “нічого не змінилося” (хоча це не правда), але чомусь всі забувають про те, чому ці “старі обличчя” залишилися в системі…

То ж прошу тих, хто зараз кричить про “старі обличчя в системі”, згадати про те, як ви в 2014 році кричали “Порошенко, підпиши!” недолугий закон про люстрацію, після якого ці всі старі обличчя поновилися на посадах.

Бо ж ви так і не зрозуміли, що люстрація, ефективна боротьба з корупцією є наслідком зміни правил, які не дадуть змоги корупціонерам заробляти на типових схемах і відсутності сенсу “працювати” в нових умовах.

Є діаметрально протилежний приклад: українізація. Це коли з 2014 року змінювалася саме система, нікого не змушували переходити на українську, але українська на радіо, українська на телебаченні, українська в школі, україномовні книжки, самоідентифікація себе як українця, відмежування себе від росіян, все це привело до очевидних і дуже суттєвих темпів українізації.

То ж тепер, ми знову перед вибором. Як бути з церквою?

Знову ми маємо ситуацію, коли Порошенко знову і вкотре застерігає від необдуманих і незаконних силових варіантів захоплення церков, а гарячі голови кричать, що “Давайте виженемо московських попів!”. І що це дасть крім того, що ми покажемо, що Україна перетворюється на якусь неадекватну країну, та зробимо з них мучеників, збільшивши чисельність їх секти?

Якщо ми хочемо вигнати московських попів з України, то ми маємо змінити систему, показавши, що новостворена Помісна Церква в Україні є тим, чим має бути церква – домом добра, добрих вчинків, молитви, домом України та українців. І якщо цього вдасться досягнути, то ми зможемо наочно переконатися, що Паші-Мерседеси просто не зможуть нічого зробити, бо вони не зможуть змінити себе та свою систему “діяльності”.

А ми можемо та мусимо. І це єдиний варіант.