Крихкий мир

Хочу написати про те, наскільки крихким є наше теперішнє мирне життя в Україні. Буде лонгрід, вибачайте.

Я вже писав про те, що головною стратегією кремля в Україні є реалізація сирійського сценарію. Будь-які, більш м’які варіанти (типу повернення України в орбіту РФ шляхом встановлення лояльного керівництва, «білоруський» чи «казахський» варіанти), не влаштують кремль. Тому що вони розуміють, що це завжди буде тимчасовим. Тому що в Україні сформувались надто потужні сили, які спрямовані проти східної імперії, до європейського вибору та європейської цивілізації. Тому що можна спробувати обманом та грошима пропхнути на вищі посади в країні прокремлівських політиків, але довго вони там не протримаються – рівно стільки, поки обман не стане явним.

На відкриту війну проти єдиної, не розколотої України кремль не наважиться НІКОЛИ. Тому що вони чудово пам’ятають свою безславну, програну війну в Чечні (населення 1,5 млн). Тому що раби воювати не здатні, а особливо раби розбещені. Тому що ембарго та SWIFT. Тому що відкрита війна з Україною – це швидкий і безсумнівний кінець московської імперії.

Тому для кремля в Україні існує ЄДИНИЙ МОЖЛИВИЙ варіант – сирійській сценарій.

Якщо коротко: що відбувалося в Сирії.
В країні був справді тоталітарний, однопартійний режим, очолюваний Башаром Аль-Асадом, який фактично отримав посаду у спадок від свого батька. На початку 2011-го року з акту самоспалення Хасана Алі Аклех Аль-Хасака почалися поодинокі протести. Протягом року вони йшли по наростаючій, включаючи вимоги звільнення політв’язнів, написи на стінах, голодування, марші і т.п. Все проходило досить помірно, аж поки не почалися зіткнення з поліцією, і не пролилася кров. Це призвело до того, що в місті Дара на вулиці вийшло понад 100 000 людей. Далі насильство йшло по наростаючій. Вбивства демонстрантів та поліцейських, підпали, руйнування, звіряче вбивство невідомими двох генералів. Асад наказав застосувати армію, у відповідь повстанці почали озброюватись і формувати збройні загони. На якомусь етапі повстанці були близькі до перемоги, але в цей момент Асада підтримали РФ та Іран.

Ситуацію, яку намагалися заспокоїти , постійно підігрівали терактами, які відбувалися на диво вчасно. 12 квітня 2012 було оголошене перемир’я і проведено вибори на багатопартійній основі. Але мирний процес було зірвано терактом в Дейр-ез-Зорі та масовими вбивствами мирних жителів. Далі почалася повномасштабна громадянська війна з застосуванням ракет, важкої артилерії та авіації. Доходило аж до застосування Асадом хімічної зброї (не без РФ звичайно). В 2013-му в війну активно включилися радикальні організації, пов’язані з Аль-Каїдою: ІДІЛ та Фронт Аль-Нусра. Тим часом курди на півночі Сирії сформували непідконтрольний Дамаску федеративний регіон.

Що тепер? Сирія розколота. Частину території контролюють урядові війська, яких підтримує РФ та Іран. Якісь території контролює різнорідна помірна опозиція, Національна коаліція, Вільна Сирійська армія. На півночі – курдський регіон, проти якого виступає Туреччина.

Окрему роль грають ісламістські радикали, найвідоміші з яких ІДІЛ . Це вкрай радикальна організація, метою якої є утворення ісламського халіфату середньовічного зразка, на чолі якого – наступник пророка Мухаммеда. Вони фактично воюють з усіма. Їх існування є зручним виправдання присутності в Сирії військ РФ (для борьби с тєрорістамі) та приводом для авіації РФ бомбардувати будь-які об’єкти на території Сирії. Існують свідчення, що в цьому терористичному анклаві другою мовою є російська. Там більше трьох тисяч осіб, лише за офіційною статистикою, – вихідці з Росії. Саме Москва фінансує і просуває свої елементи в ІДІЛ. Там російська зброя, російські інструктори-офіцери. Джерело їх фінансування: контрабанда, торгівля нафтою, грабунки, викрадення людей та отримання викупу за них. ІДІЛ фактично внесла розкол в сили опозиції, до того ж захопила зброю, яка постачалася опозиції від США та країн Європи, що призвело до припинення поставок. Крім ІДІЛ існує багато менш відомих ісламістських загонів, об’єднаних в Ісламський фронт.

Конфлікт триває 7 років. Результат – сотні тисяч загиблих, в тому числі жінки та діти. Масові вбивства, тортури. Мільйони біженців. Конфлікт зупинити практично неможливо, тому що в ньому приймає участь велика кількість різнонаправлених сил, багато яких – вкрай радикалізовані.

Найбільшу вигоду від ситуації отримує РФ:

• Нескінченний конфлікт запобігає поставкам до Європи катарської нафти;
• РФ контролює джерело нестабільності для всього Близького Сходу, конфлікт в який втягнуто більшість близькосхідних країн та провідні країни світу. Контролює з мінімальними для себе затратами, підкидаючи фінанси та зброю то Асаду, то ІДІЛ, бомблячи будь-які цілі (найбільше помірковану опозицію), не даючи конфлікту припинитись;
• РФ організовує потік мігрантів до ЄС, створюючи нестабільність там;
• Маючи вплив на ІДІЛ, РФ може створювати теракти в будь-якій точці світу;
• Одночасно РФ пропагує свою «незамінність» в «боротьбі з ісламським тероризмом».

Ідеальна схема!
І кремлю це дуже подобається.
І це саме те, що РФ планує для України.

Та насправді кремль в 2013-14-му вже намагався реалізувати саме такий сценарій. Фігури вже розставлялися: біглий Янукович мав осісти в Харкові та представляти «легітимну» владу. Крим «просить захисту у РФ» і приєднується до неї. На Донбасі «нєзавісімиє рєспублікі» (аналог курдської федерації). В Києві – поміркована опозиція. На Закарпатті – угорські сепаратисти. Велися розмови і про певну Галицьку народну республіку. Правий Сектор мав бути аналогом ІДІЛ з тією лише різницею, що ІДІЛ – радикальні ісламісти, які мріють про міфічний середньовічний халіфат з шаріатськими законами та неймовірною чистотою віри, а наші націоналісти мріють про таку ж міфічну середньовічну козацьку січ з неймовірною чистотою нації. І те, і інше «запрєщьониє в РФ організаціі», а насправді – пугало для Заходу та російського обивателя, з яким РФ буде показово «боротися», бомблячи при цьому будь-які цілі по всій території країни.

В 2014-му у РФ вдалося не все.

Найперше, Янукович на відміну від Асада виявився боягузом, який падає від яйця. Не затримавшись у Харкові, втік до Криму, а звідти до РФ. Чув від певних людей у Харкові, що Кернес відмовився його приймати, за що й отримав потім кулю у хребет. Насправді й логічно, зараз Кернес помісний барон, князьок Харкова. А якби там розмістився Янукович з підтримкою РФ, Кернес просто втратив би свою вотчину.
По-друге, в Києві вдалося втримати легітимну владу у вигляді ВР (так недосконалої, так з корумпованими депутатами, але вона дозволила втримати ситуацію). Втеча Януковича дозволила конституційно призначити в.о. Президента.
По-третє: ПС не отримав масової підтримки, був слабким, не мав достатньої кількості зброї;
По-четверте: український народ виявився достатньо поміркованим, недостатні були реальні внутрішні протиріччя для розпалення масштабної пожежі.

Але кремль не відмовився, та й не може відмовитись від єдино можливого для кремля в Україні сирійського сценарію. І постійно, наполегливо над ним працює. Для його реалізації потрібно повторити те, що відбувалося в Сирії:

1. Розкол країни за будь-якими (для кремля неважливо, якими саме) ознаками: етнічними, мовними, соціальними, влада-народ, правоохоронці-народ, армія-влада, багаті-бідні, розкол всередині влади, тощо;
2. Протиставлення великої частини народу власній владі;
3. Знищення центральної державної влади, створення в країні кількох взаємно протиставлених сил;
4. Знищення влади закону, встановлення влади сили та зброї;

Як результат – внутрішня міжусобна бійня, громадянська війна.

Просування на посаду Президента кремлівської маріонетки є лише зручним способом реалізації цього плану. Спробують повторити історію з Януковичем, тільки ефективніше та результативніше. Як (приблизно, звичайно) будуть розвиватись події після гіпотетичного приходу до влади найбільш ймовірного кремлівського кандидата:

1. Лунають заяви про мир з обох боків. Терористи ОРДЛО раптом перестають стріляти. Роблять заяви, що вони завжди були громадянами України і щиро хочуть мирного життя в Україні (как раньше). Їм заважала лише хунта Порошенка. Вони готові скласти зброю, залиште їм лише самоврядування, міліцію і рускій язик. Видаються полонені. Кремль повертає договороспособной владє заручників (Сєнцова, Кольченко, моряків та інших). Всі щиро радіють.
2. Кремль надає льготну небачену ціну на газ (для початку на два роки, а там посмотрім), кредити для погашення боргів, ЮВТ виконує свою обіцянку і знижує ціну. Всі у захваті.
3. Бойовики ОРДЛО складають зброю, Донбас інтегрується в Україну. Всі щасливі.
4. Змінюється керівництво ЗСУ, СБУ, МВС на людей Тимошенко. Війна закінчена, армія поступово розпускається;
5. ЗМІ практично в один голос говорять про те, як все чудово;
6. Конфлікт припинено, лобісти кремля вимагають зняття санкцій. Українська влада не заперечує. Досягається домовленість про проведення неупередженого референдуму по Криму, або й просто перестають про нього згадувати. Санкції знімаються, бізнес «as usual». Добудовується Північний Потік-2 під гарантії збереження об’ємів транзиту по українському трубопроводу, дані кремлем «надійному партнеру Газпрома» особисто ЮВТ.

І от саме тоді настає час «Ч».
Спускається курок. Різко підіймається ціна на газ (альтернативних поставок немає). РФ в найкритичніший момент відмовляє ЮВТ в кредиті, на яких (кредитах) традиційно тримається економіка канцлерині.
Наступає дефолт, гривня падає в прірву разом з пенсіями та зарплатами. Кремль через усі ЗМІ викочує убивчий компромат на ЮВТ. «Міліціонери» Донбасу роблять ряд провокацій. І тоді на Майдан виходять усі. Абсолютно щиро, із справжнім обуренням. І адепти зубожіння, і порохоботи, і націоналісти, і АТОвці.
Майдан-3. Націоналісти вже не ті, що були у 2014-му: укомплектовані, вишколені, організовані, озброєні.
Бійня починається практично одразу, правоохоронці які, згідно своїх обов’язків, намагаються підтримувати правопорядок, розстрілюють. Звичайно ж, починають стріляти у відповідь. Сотні загиблих серед протестуючих. Взаємна кривава ненависть. «Міліціонери» Донбасу підіймають російський прапор в Харкові, Одесі, Херсоні, Миколаєві. Канцлериня не Янукович, не втече, буде битися насмерть. Переміщається в Дніпро, де за підтримки Коломойського утворює «легітімноє правітєльство», за гроші кремля збирає армію. Розрізнені військові частини воюють хто за кого: хто за опозицію, хто за гроші «легітимної», хто за націоналістів, хто сам за себе. Різнорідні націоналісти беруть під контроль, хто які, може території. Щось контролює помірна опозиція, теж різнорідна. Відпадає Закарпаття та Галичина. Націоналісти здійснюють давню мрію і знищують ВР. Хтось підриває газопровід (на щастя для Європи є Північний Потік-2).
Маємо східноєвропейську Сирію з аналогічними діючими силами: «легітимна влада», сепаратисти, помірна опозиція, націоналісти (аналог ІДІЛ та Ісламського фронту).

В результаті кремль вирішує всі свої проблеми:

• Української держави не існує;
• Кремль абсолютно «ніпрічьом», на всіх міжнародних площадках з посмішкою каже: «ну ми ж вам казали, що Україна failestate? Вони не здатні до самоуправління»;
• Під виглядом «борьби с націоналістами» (які показово проведуть чистки ромів наприклад) кремль бомбить будь-які цілі в Україні;
• Українці нищать один одного, кремль лише роками підтримує ситуацію, підкидаючи зброю та гроші то «лєгітімной», то сепаратистам, то націоналістам;
• Українці реально замерзають та голодають, мільйони біженців ломляться через кордони;
• Співпраця з НАТО? Безвіз? Автокефалія? ЗСУ? Борг Нафтогазу? Санкції? Допомога США та ЄС? Та не смішіть. Забуто, як страшний сон Путіна;
• Захід на колінах просить Путіна взяти ситуацію під контроль та припинити гуманітарну катастрофу;
• Регулярні війська РФ з тріумфом, під оплески заходу і на радість скривавленої України заходять в Київ.

Звичайно, деталі можуть варіюватися. Але загальний план приблизно такий.

Але повторюсь, кремлівська маріонетка на посаді Президента – лише один, хоча й дуже зручний, спосіб реалізації сирійського сценарію. Насправді кремль і без того працює над ним постійно.
Усі ці спроби розпалити «майдани» – Саакашвілі, Семенченко-Соболєва, тячівськіх, інших – це для того.
Погроми ромів – це для того.
«Хто замовив Катерину Гандзюк» – для того ж, протиставити народ і правоохоронців.
Постійні пошуки «нової Врадіївки» – для того.
Постійний плач про зубожіння, розмови про небачену корупцію – для того ж: протиставити народ та владу, бідних – заможним.
«Влада репресує патріотів» – для того.
Провокативні мовні заяви – для того ж: розколоти за національною ознакою.
«Волонтери», які з ящиком печива їдуть в бригади та агітують проти влади – для того.

Комусь здається, що такого не може бути? Дарма. Сирійці у 2011-му навіть й уявити собі не могли того жаху, що відбувається там тепер. Насправді лише тонка межа відокремлює нас від такого сценарію. У 2014-му ми пройшли над прірвою. Обрання малоросами в Президенти України кремлівської маріонетки може зруйнувати цю межу.

Автор

Олександр Костюк