Зозулині вихваляння

Тарас Чорновіл
Тарас Чорновіл

Таки сьогодні не полінувався й проглянув графік перебування Жулі Володимирівни з двома її пажами за океаном. Коли все це прослуховує з належними патетичними коментарями людина, не причетна до міжнародних політичних контактів, то на неї весь цей список сенаторів і організацій дійсно може справити неабияке враження. От тільки колись у таких поїздках і я бував. Як самостійно, так і в спільних візитах (наприклад, коли з Юрієм Луценком завітали до Вашингтона передати плівки Мельниченка до міністерства юстиції США). Мене також кілька разів запрошував Український Конгресовий Комітет Америки для участі в лобістських заходах про ту чи іншу допомогу Україні, а також і на різних форумах бував до десятка разів.

Так от. Моя типова програма мало чим відрізнялася від тієї, якою вихваляється Тимошенко. От тільки мій статус з її нинішнім годі навіть зрівнювати. А ще я про свої зустрічі й “переговори” ніде спеціально не вихвалявся. Перший раз, здається, нагадав про те, що спілкувався з тим же конгресменом Джо Байденом у Капітолії, аж через сім років на ефірі в Скрипіна на ТВІ, коли Байден уже як віце-президент приїжджав до України. І я не був у цьому ні якимось видатним, ні особливим. Більшість наших політиків, якщо їдуть до Вашингтона не для бізнесу чи в приватних справах, можуть похвалитися аж ніяк не меншим списком зустрічей. Там є український корпус (парламентська група дружби) у вищому законодавчому органі, до якого входять кілька десятків конгресменів та сенаторів. Мене в 2002-му за два дні провели через майже 20 парламентських кабінетів, де відбувалися в когось чисто формальні, а в інших і дуже змістовні розмови. А потім ще й виступав на конгресових слуханнях (їх в той самий день проходило ще більше десяти).

І це при тому, що я прибув до Вашингтона на запрошення не якихось міфічних вищих еліт США, а простої діаспорної організації УККА, не мав проплачених лобістів, які б домовлялися про подібні зустрічі з фотосесіями, та просто обходив законодавців, лобіюючи одну бюджетну програму для стажування українців у держорганах США. Але я ходив лише з одним супроводжуючим і водночас перекладачем – представником УККА Сергієм Жихарєвим, без штатного фотографа й групи підтримки. Тому в мене фотозвіту нема (бо він мені 100 років потрібний не був), а в Жулі – помпезна фотогалерея. Насправді ж, при таких візитах жодні суттєві справи не обговорюються, нічого не вирішується. Це просто частина роботи конгресменів і сенаторів у США. Вони не відділяються від візитерів. Найперше, своїх співгромадян, для чужоземців такі зустрічі переважно організовують їхні лобістські групи (Жуля на це грошей не жаліла ніколи). От якби Тимошенка запозичила в своїх співрозмовників традицію бути відкритими до людей, прямо відповідати на питання виборців і журналістів та не ховатися за командою охоронців.



Тому, стосовно їхніх парламентарів вихваляння Тимошенко абсолютно жалюгідні. Її, як мавпочку, провели через 4-5 кабінетів, господарі яких, найпевніше, вже за годину після ще 2-3 подібних зустрічей навіть не згадають, що то за гостя з України в них побувала й попросила про фотосесію.

Тепер про ряд громадських організацій. Знову ж, під час візитів на різноманітні форуми нас скопом і поодинчі завозили на зустрічі з функціонерами різних організації. Їх у США дуже багато, як, зрештою, і в нас. Є потужніші структури – інститути Республіканської та Демократичної партій, ще Ендовмен фор Демокрасі, Фрідом Хаус тощо. До NDI та IRI Жуля попала. Хоч то добре, але зовсім не унікально. А щодо теми її “переговорів”, зокрема з третьою організацією, то я посміявся. От уявіть собі, що якийсь іноземний політик після візиту до України буде в себе вдома писати, що обговорював з представниками Комітету виборців України та Руху “Чесно” питання постачання зброї Україні або підвищення рівня міжнародної торгівлі.

Чого до цього часу не побачив, то це повідомлення про візит у Держдеп, нехай навіть не на переговори зі самим Держсекретарем, а з кимось із керівників відділів. Ми з Юрою Луценком приїхали на пару днів у Вашингтон, на ходу самі шукали контактів, і таки в Держдеп нас запросили. Наші невеликі парламентські делегації під час Україно-Американських Форумів завжди запрошували на спілкування до зовнішньо-політичного відомства. Це теж не є чимось видатним і особливим, але Держдеп – це якраз та структура, де вирішуються реальні міжнародні питання. А з тим рівнем “переговорів”, які собі приписує Жулька, слід пробиватися не нижче самого Держсекретаря. Але там ведуть переговори зазвичай лише з офіційними представниками держав. Приймають іноді й лідерів опозиції, але якщо це дійсно масштабна постать (таким сприймали Ющенка, пізніше Яценюка). Можуть офіційно зустрітися з провідником опозиції, якщо неможливо домовлятися з чинною владою (так поступали при Януковичі). Але поки в США єдиним повноправним представником України бачать лише Петра Порошенка.

І головний козир Тимошенко – таємний круглий стіл при Атлантичній Раді за методикою Chatham House. Так от. Не було там такого формату. У бізнес-переговорах є. У дискусіях розвідувальних органів є, в засіданнях штабів також є, як і на фокус-групах. А в звичайних публічних загальнополітичних розмовах нема. Коли на заході працював персональний фотограф Тимошенко, то це вже точно відкритий публічний захід. Адже цей принцип передбачає приховування складу учасників та прив’язки висловлювань до осіб спікерів. Те, що маємо – це як анекдот про радянського шпигуна Штірліца з фотоапаратом на таємній нараді в Гітлера. Та й що б там мали приховувати? А знаєте, що було? Те, що аудиторію для розмови формували буквально на ходу, а не за якимись попередніми запрошеннями. Видно центральний стіл каре аудиторії. Там головні персони дискусії. Це крім Тимошенко з Немирею (а де ж це любитель хамити жінкам завіявся?), ще Андрес Аслунд, чия позиція останнім часом нас деколи дивує та засмучує. Припускаю, що він входив до Жулиної частини аудиторії. А головний представник від США – екс-посол Америки в Україні Джон Гербст. Я його звісно поважаю, але й рівень дискусій, які провадять екс-посли, також переоцінювати не став би. Колишні дипломати дійсно можуть багато мудрого порадити. Але, припускаю, що пан Гербст порадив щось таке, що Жулі довелося навіть уникнути права при форматі “Chatham House” озвучувати підсумки й головні тези.

Тому короткий підсумок. Такі візити не є знаковими й помітними, за один день подібних заходів у Вашингтоні відбувається не менше кількох десятків. Візит Жулі абсолютно не був помічений пресою й офіційними колами, навіть попри можливі старання лобістів. Припускаю, що про помітність у самих Штатах не дуже й заморочувалися (тому не зустрілася з жодним офіційним органом влади), бо вся подія готувалася для українського споживача локшини. Основне завдання акції – продемонструвати своєму виборцю власну значимість (у Жулі на цьому справжній пунктик у голові, готова хоч під туалетом чергувати, хоч гроші платити). Наступна мета – втекти з Києва, щоб не брати участі в деяких голосуваннях. А там не лише розрив договору з Рашею, але й дуже дразливе для Кремлі питання статусу УПА.

Ну і на останок – ніхто Тимошенко на якийсь наперед запланований захід не запрошував, попередньо графіків не розписував і її перебування не оплачував. Це звичне відвідування українським депутатом США, яких за рік відбувається до двох сотень, що жахливо шкодить нашій загальнодержавній політиці перед американськими достойниками.

Ну і зовсім-зовсім на останок. Наші нардепи мають єдине місце праці – Верховну Раду. Лише за підписом Андрія Парубія їм можуть виписувати відрядження (навіть при поїздці за свій кошт). Тому це був звичайний прогул без поважної причини та ще й з некоректним використанням дипломатичного паспорта.

 

Фото © Facebook Юлія Тимошенко

Поділитися:
Share

Share