Зубожіння з мільярдами на рахунках
Пам’ятаєте, як багато років в Україні заздрили можливостям самоуправління німецькими землями, польськими воєводствами, японськими префектурами та американськими штатами?
Як нарікали на зацентралізованість видатків соціального розвитку українських адміністративних територій, на складність отримання фінансування місцевої інфраструктури , яке приходилось “вибивати” в “високих кабінетах” центральної влади.
А сьогодні, завдяки стратегії економічної децентралізації, на рахунках в розпорядженні місцевої влади України знаходиться 71 мільярд гривень і ще 15 мільярдів на її банківських депозитах – це офіційна інформація Держказначейства.
15 мільярдів депозитів – це фактично ще 20% незадіяного фінансового ресурсу для реалізації будь-яких потреб громад: ремонту та будівництву мереж, комунікацій, шкіл, дитячих садків, лікарень, на будь-що за рішенням депутатів місцевих рад. А це крім реалізації проектів щей додаткові робочі місця та податки, бо у хороших господарів гроші роблять гроші.
Дивно при наявності такого ресурсу чути про “зубожіння”, хіба якщо вважати за нього необхідність багато та наполегливо працювати.
Добрим українцям треба кинути звичку дивитися на передвиборчі борди в пошуках месій – держава, як в більшості успішних країн, давно передала багато можливостей прямо в руки тієї влади, яку ми обираємо самі та бачимо вживу кожен день, а не тільки в телевізорі.
Правда, з цими можливостями передалась і така неприємна штука як відповідальність, в тому числі і за свій вибір, до якої нам всім ще треба звикнути.
І чим швидше це відбудеться, тим скоріше ми наблизимось до “європейських зарплат та пенсій”, бо це нонсенс – вважати себе бідними і “їхати на Польщу” з невикористаними мільярдами на рахунках.
