Про звалювання в путінізм
«Ви не боретеся з Путіним – ви самі тягнете Україну в путінізм!» – так звучить одне з найбільш гидотних звинувачень, що лунають на адресу порохоботів. Що нам закидають?
Ми, бачте, стверджуємо, що альтернативи Президенту Порошенку нема. Ми знаходимо у діяльності Порошенка позитив, а не критикуємо його з приводу та без. Ми наводимо контраргументи на критику Президента Порошенка. Ми не міняємо своїх проглядів, зробивши вибір, – ми твердо його дотримуємося. Все це подається як калька з путінської Росії, мовляв, те, що порохоботи роблять зараз, неодмінно приведе до ситуації аналогічної в РФ. Але.
Погляньте на те, як поводяться прибічники кандидата в Президенти Тимошенко Юлії Володимирівни. Перелічити? Вони стверджують, що альтернативи кандидату в Президенти Тимошенко нема. Вони в попередній діяльності двічі прем’єра Тимошенко бачать самий лише позитив. Вони наводять контраргументи на будь-яку критику кандидата Тимошенко. Вони не змінюють поглядів, – твердо дотримуються вірності своєму кандидатові… Щоправда останніх не так багато, Юлія Володимирівна має вражаючий талант губити своїх прибічників по дорозі, особливо після поразок. Але то лірика.
Таке саме можна сказати про прибічників Опоблоку. Те саме – про прибічників ВО «Свобода». І не тільки.
Те саме можна казати було про прибічників Клінтон і Трампа на виборах у США. А також про прибічників і противників Меркель у Німеччині. Прибічники існують у будь-якого політика, у будь якій країні світу, – це нормально. Ба більше, обов’язкова умова успішності політика – уміння гуртувати навколо себе прихильників. Ідеями, програмою, харизмою… Звісно, на Заході (де нема олігархів-бізнесменів, а є олігархи-корпорації) немає партій лідерського типу – там політики гуртуються біля партій, а не партії біля політиків. Але, ми маємо, що маємо.
Мінятися цей стан речей буде лише зі зміною традицій та світогляду всієї нації. Почнуть в суспільстві домінувати ідеї та ідеології, а не «хороші хлопці та дівчата», – з’являться у нас чисто партійні проекти. Наразі ж маємо лише протистояння влади та популістів, – іншого наш виборець не сприймає як таке. У чому тут путінізм?
Противники чинної влади переконують, що звалюванням в путінізм є спроба залишити чинного Президента на другий термін. Мовляв, владу треба міняти обов’язково, аби вона не «забронзовіла». Твердження такі – брехня від першого до останнього слова. Бажати залишити чинного Президента на другий термін – це законне право громадянина України, закріплене Конституцією.
Не ми перші, не ми останні. Коли американці обирали на другий термін Рейгана, противників у нього було до біса. Всі вони стверджували, що Рейган продовжувати бути президентом негідний. Всім їм довелося ковтнути гірку кривду, коли Рейган залишився президентом на другий термін. Те саме сталося у Британії, коли виборці проголосували знову за консерваторів, і в такий спосіб прем’єром залишилася Маргарет Тетчер. Те саме вже багато років відбувається у Німеччині, де волею виборців знову й знову канцлером лишається Ангела Меркель. Чого в межах закону хоче більшість виборців, того хоче Бог. Крапка.
Так, ми хочемо аби чинний Президент залишився головою держави надалі.
Так, нам подобається те, як він виконує свої обов’язки.
Так, ми маємо до нього певні претензії, але всі інші кандидати викликають у нас претензій ще більше або виглядають некомпетентними порівняно з кандидатом нашим.
Розумієте? Ми так хочемо! Право ми таке маємо – цього хотіти. А відтак всі, хто намагаються нам у цьому завадити, порушують Конституцію та намагаються перешкодити реалізації наших прав. Фінал. Лаштунки.
Проте нам доводять, що залишити чинного Президента на другий термін означає залишити його назавжди. Мовляв, за 5 років він не захоче уходити від влади, і тоді… Знаєте, мені до нестями подобаються висновки зроблені у майбутньому часі. Ви знаєте що буде за 5 років? У січні 2014 р. я гадки не мав, що буду писати на цій сторінці в компанії цих людей. А ще років через п’ять…
Україна вже мала приклад, коли Президента, що відбув два терміни намагалися залишити не третій, – нічого з того тоді не вийшло. І не могло вийти. Україна не має традиції самодержавства. Допоки в Україні існує опозиція, доти Президенту не дадуть порушити Конституцію в частині тривалості його перебування у владі, – доведено двома революціями.
І отут ми й добираємося до наріжного питання – що таке насправді звалювання у путінізм? Справа в тому, що Росія в путінізм скотилася не в день обрання Путіна президентом. І не в день, коли заарештували Ходорковського. Навіть не тоді, коли Держдума постановила, що президентом одна особа може бути два рази «підряд», завдяки чому Путін наразі перебуває у президентах третій термін.
В путінізм Росія скотилася в той день, коли одна частина російської опозиції з владою домовилася (ЛДПР, комуністи, Справедлива Росія) і стала вічною «системною опозицією», тобто «опозицією на налигачі». І ще, коли уся інша опозиція виявилася нездатною згуртувати народ навколо себе, бо не змогла знайти ідей, які людей би захопили. І знаєте? Я знаю у нас мінімум двох кандидатів, які, здобувши владу, обов’язково намагатимуться вчинити от саме так – пригодувати опозицію найбільш рейтингову і відправити у маргінес усю іншу.
Ба більше, вже була спроба розділити владу на двох, «сьогодні влада ти – а завтра я». Про ПРіБЮТ чули? Зробити це намагався аж ніяк не чинний Президент.
А зовсім навіть інші кандидати.
