Ціна миру
«Украине нужен мир» – такими білбордами, мовою оригіналу, обвішані вулиці півдня та сходу України. Не бракує подібних плакатів і в центрі та на заході України. «Буде мир – буде відновлення економіки» – написано на сіті-лайтах у Києві. Чи згоден я з цими твердженнями? Безумовно. Але. Мене дуже цікавить, на яких умовах буде встановлений цей мир?
Встановлення миру – танець парний. Мало нашого щирого бажання миру – потрібне ще й бажання іншої, ворогуючої, сторони, тобто Москви. На словах Москва ніби гаряче прагне «миру в Україні». Але ж питання – а на яких умовах Москва хоче замирюватися?
Умови очевидні. Москва ще й досі заперечує свою власну участь у війні на Донбасі. А отже, перше, що мусить зробити Україна, – це гучно визнати, що на Донбасі росіян нема і ніколи не було. Друге чого хоче Москва, і цього вона вимагала ще до підписання першого договору про перемир’я в Мінську, – аби переговори Київ вів не з Москвою, а з терористами ДиРи та Луганди напряму. Тобто аби чуваки, по яких плаче весь Кримінальний кодекс України від статті за зраду до статей за розбій та тероризм, стали раптом «політичними діячами» та «лідерами республік». За цими умовами можна пригадати і весь інший набір «бажалок Москви», як то – широка автономія ДиРи та Луганди в складі України, як представництво ДиРи та Луганди у Верховній раді, обмеження на євроасоціацію для України – знову таки, цього Москва вимагала ще до «першого Мінську»…
Про Крим забувати теж не треба. Москва чітко вказує – добровільно від півострова відмовлятися вона не збирається, а отже наполягатиме на визнанні російського статусу Криму. Чого там? Якщо головний російський опозиціонер Навальний заявляє, що «Крим – не бутерброд, аби його передавати туди-сюди», то чого ви чекаєте від офіційного Кремля?
Ну що, українці? Готові ви на мир на от таких умовах? Кров не кипить від приниження? В серці нічого не смикає? Чи хтось бачить причини, через які Москва НЕ вимагатиме всього згаданого? Я таких причин не бачу. Піти Україні на поступки для Москви – як раз означає визнати власне приниження. А Кремлю треба не принижень, йому треба перемог. У будь-якому вигляді та за будь-яку ціну. «Ми потрапимо в рай, а вони просто здохнуть», як сказав щойно їхній царьок.
Ласкаво прошу у реальність. Миру для України досягнути можна лише двома шляхами. Або шляхом перемоги, або шляхом капітуляції України перед Москвою. Інших шляхів просто не існує. Залучення підписантів Будапештського меморандуму, про яке просторікує пані Тимошенко, за ефективністю дорівнює масовому молебну у всіх церквах України (молебень, можливо, навіть ефективніший буде), – Москва вже неодноразово показувала у яких місцях вона бачить думку країн-підписантів. Переговори «з адекватними росіянами з оточення Путіна», про які просторікує пан Гриценко, з тої ж опери, якщо ці «адекватні росіяни» не звітували до ФСБ про переговори з Гриценком до його заяви, зараз звітують гарантовано.
«Але ж так війна триватиме вічно», – скажете ви. І аргументуєте – Україна не здатна зараз битися з армією РФ сам на сам. Україна не здатна змагатися з РФ по золотовалютних резервах. Україна…
Шановні, а хто вам власне сказав, що перемога над Москвою – це обов’язково українські танки на Червоній площі? Перемога – це ще й мир на умовах сприятливих для нас. США не вводила в СРСР свої танки з метою захоплення Москви, але історія повернулася так, що США нині – реальність, а СРСР – минуле, держава якої вже 26 років не існує як явища. СРСР знищила не армія противника, а економічні санкції помножені на військові авантюри совка.
А що ми маємо у сучасній Росії зараз?
В Інгушетії масові заворушення через спробу передати території під контроль Чечні, – Москва мусила піти на поступки, розвиток ситуації наразі триває.
17 жовтня теракт у Керчі перебив іншу знакову подію, – ЦВК РФ відмовила всім ініціативним групам у проведенні всеросійського референдуму по пенсійній реформі (яка вже викликала акції протесту по всій Росії).
Паралельно з пенсійною реформою в РФ підняли цілу низку податків, у тому числі ПДВ.
За підсумками півроку заощадження населення РФ зменшилися на 10% при тому, що третина Росії заощаджень взагалі не має.
А тут відомий російський ватник-імперець журналіст і публіцист Максим Калашніков заявив про намір російського уряду з Нового року збільшити всередині Росії оптові ціни на пальне утричі (бензин А-95 обіцяють оптом по 96 руб/л, на заправках буде дорожче).
А тут ще центр стратегічних розробок Кудріна виступив з ініціативою, аби власники житла «несли солідарну відповідальність за спільні будинкові площі», тобто аби за житло платив не кожен окремо, а спільно весь під’їзд, тобто аби за впертих неплатників платили їхні сусіди, слабо?
На цьому тлі «Блумберг» повідомив, що 10 найбагатших людей Росії збільшили свої статки за минулий рік більше за всіх своїх колег в інших країнах світу, а кошти свої російські мільярдери тримають де завгодно крім РФ.
А ЄС вже заявив, що впроваджуватиме нові економічні санкції проти Росії у зв’язку із застосуванням бойових отруйних речовин російськими диверсантами на території Великої Британії.
А спецпредставник США Курт Волкер вже порадував світ, що США впроваджуватимуть нові санкції проти РФ кожні 2-3 місяці з метою примусити Москву торгуватися по шляхах вирішення української кризи.
На цьому тлі не дивно, що російські економісти в своїх інтерв’ю дають своїй батьківщині стабільно апокаліптичні прогнози.
Що це означає? Та виключно те, що «Іскандери» від санкцій все ще сміються, але виключно на кутні (тобто так, що не збагнути – сміються вони чи плачуть). І як врятуватися Кремлю у цій ситуації?
Відповідь – поманити «дурних хохлів» ідеєю миру на будь-яких умовах. Так само як німці руками більшовиків поманили предків Путіна у 1917 р. Привести до влади в Україні силу, яка підпише мир на умовах, сприятливих для Кремля. А позаяк для миру зараз існує лише два шляхи – або перемога, або капітуляція, то…
І от же що дивно. Ми маємо купу кандидатів у Президенти, які обіцяють мир, але не деталізують шляхів. Перемогу чітко шляхом застосування комплексу дипломатичних, економічних та військових чинників обіцяє лише один кандидат – Петро Порошенко.
