«Війна Путіна змінює Україну» – The Washington Post
Приємно прочитати в провідній американській газеті статтю про Україну, написану не московськими її кореспондентами, не “професійними антикорупціонерами” або з їхніх слів, а відомою американською журналісткою, істориком Енн Аппелбаум, яка в черговий раз побувала в Україні та поділилася у Вашингтон Пост у статті “Війна Путіна змінює Україну” дуже позитивними враженнями. Авторка побувала у Львові, на книжковому ярмарку.
Стаття закінчується дуже позитивним висновком не лише щодо сьогодення та майбутнього України, але й щодо результатів політики кремля:
Іронія долі полягає у тому що російське вторгнення, метою якого було покарання орієнтованого на Захід уряду України, підштовхнуло країну до кардинально іншої у порівнянні з цією метою спрямованості. Це також нагадування про те, що стратегічні вигоди президента Росії Володимира Путіна насправді дуже обмежені. Його втручання в Україну зробило дружню сусідню країну ворогом. Його зусилля об’єднати “російськомовні народи” в євразійський блок спонукали тисячі людей перестати говорити російською мовою. І, звичайно, його втручання у вибори в США викликало ще більше параної щодо Росії у Сполучених Штатах та найбільшу опозицію до Росії, що ми бачили за півстоліття. Україна – відмінне нагадування про те, як насильство може мати непередбачені наслідки, і про те, як короткострокова перемога може призвести до довгострокової поразки.
Текст статті в перекладі українською © УНІАН:
“Коли вони вперше приїхали у Львів, каже місцевий ректор університету, студенти з Донецька ходили окремими групами і гучно розмовляли російською мовою. Вони не хотіли говорити українською, як більшість мешканців міста. Вони не хотіли інтегруватися. Львів – місто на Заході України, неподалік від кордону з Польщею. Донецьк – за сотні кілометрів на схід, окупований так званими «російськими сепаратистами» з 2014 року, коли Росія вторглася в східні українські області. Нові студенти, про яких говорив ректор, – «внутрішньо переміщені люди», біженці у власній країні.
Але коли перший рік життя після переселення закінчився, ситуація на другий рік була іншою. На третій рік, як розповів ректор, студентів із Заходу і Сходу України майже не можна було відрізнити. І не тільки з ними відбулися зміни. Через чотири роки після вторгнення, як пише Епплбаум, 1,5 мільйона людей, які втекли від війни, виявилися в кращій ситуації, ніж очікувалося. Більшість з тих, хто був у працездатному віці, влаштувалися на роботу. Більшість кажуть, що довіряють сусідам.
Інтеграція людей з Донецької області в школах і місцевих громадах Центральної і Західної України – це частина більш широкої історії про інтеграцію війни у свідомість українців. Попри те, що кровопролиття зникло з перших сторінок газет, воно досі триває. В серпні в Донецьку був убитий один з ватажків російських бойовиків. Сутички відбуваються щоденно, відбираючи життя по обидва боки від лінії розмежування. У деяких львівських соборах облаштували каплиці, присвячені жертвам.
Поступово нескінченний конфлікт веде до того, що Atlantic Council охрестив «геополітичним розлученням століття» – розділення двох країн, які колись були частиною однієї імперії. Торгівля між Україною і Росією обвалилася, але український бізнес знайшов заміну у Європі і інших частинах світу. Тепер Індія, а не РФ, найбільший ринок для українських продуктів. Старі релігійні зв’язки теж почали помирати. УПЦ тепер формально відділена від Москви. Навіть приватні зв’язки між людьми зникають. Поїздки між країнами тепер обмежені. А українці тепер не хочуть працювати і жити в Росії, обираючи натомість Польщу.
Російський культурний вплив, який раніше був дуже потужним, тепер зник. Частково це відбулося завдяки рішенням чиновників. Українські радіостанції за прикладом канадських і французьких зобов’язані транслювати певну кількість пісень українською мовою. А російське телебачення заборонене в Україні, оскільки воно поширює пропаганду війни. Дехто хоче піти ще далі. Нещодавно у Львові оголосили про заборону російської музики, книг і заходів, яку ніхто в цій глибоко двомовній країні не зможе виконати.
Ця досить дискримінаційна ініціатива виражає занепокоєння війною, яка ніяк не закінчується. Російські книги були легко доступні в магазинах, на вулицях і на щорічному книжковому форумі міста минулого тижня. Я запитав свого власного української мов видавця, що вона думає про заборону. Вона написала одне слово: “Божевільний”. Втім, більш суттєві, тектонічні зміни вже відбуваються. Через війну і злість на агресора українці частіше обирають українську мову для спілкування. Через війну різні регіони країни стали більш згуртованими. Багато-хто скаржиться, що війна дає українським політикам зручне виправдання, щоб не проводити економічних і законодавчих реформ, які потрібні країні. Але через війну більшість українців ідентифікують себе як європейців на противагу Росії. І все більше українців розуміють, що ця «європейськість» означає, що їм потрібно бути більш активними і організованими у прагненні змін.
Досить іронічно те, що російське вторгнення від початку мало на меті покарати прозахідний уряд України. Але вона не змусила Київ розвернутися, а навіть навпаки. Це також нагадування про те, що «стратегічні подарунки» Володимира Путіна насправді дуже обмежені. Його втручання в Україну перетворило її з колись дружнього сусіда на ворога. Його спроба об’єднати всіх «російськомовних людей» у Євразійському блоці переконала тисячі людей відмовитися від російської мови. І, звісно ж, російське втручання у американські вибори, посилило параною у США щодо Росії і створило протистояння проти Москви, якого не було півстоліття. Україна – чудове нагадування про те, як насильство може привести до неочікуваних наслідків: короткострокової перемоги, але поразки у довгостроковій перспективі”. © УНІАН
