То кому ж у Росії жити добре? (відео)
“Шо нам ваша гейропа? Вы видели как в России люди живут? Зарплаты и пенсии выше, денег куча, работы много…”
Зазвичай, громадяни з такою риторикою, розповідаючи про росію, насправді, мають на увазі Москву та Санкт-Петербург. А це взагалі не росія. Те, що є Москва, а є замкадьє (МКАД – московська кільцева автомобільна дорога), – жартують самі мешканці російської столиці.
Однак оцей міф про гарне життя всюди на теренах боліт є дуже зручним при обґрунтуванні анексії чи окупації території України. Мовляв, там де росіяни, – там лікарні, школи, дамби, електростанції та ріст жирів у маслі.
Що ж… тепер на це можна подивитися і перевірити.
Виявляється, в самій росії є отакі журналістські проекти, авторів яких, я впевнений, або скоро ув’язнять, або розчавлять сміттєвозом. Звісно, що випадково. Ні, я не жартую. Тому що дуже важко вигадати більш прекрасну антипропаганду офіційному раша-ТВ, аніж просто правдиві зйомки про реалії “великой страны”.
Я з великим задоволенням подивився їхнє відео про справжнє життя на Курильських островах, за які мордор бодається з Японією. Гляньте, як доживають свого віку покинуті напризволяще мешканці військового містечка. Впевнений, що вони щодня радіють поверненню Криму “в радную гавань”. Ось воно:
А далі… а далі я почав дивитися все. Вмикайте будь-яке відео та “насолоджуйтесь”. Не обов’язково дивитися повністю.
Буденність нафтовиків в Ханти-Мансійському окрузі – тисячі людей мешкають в вагонах та цистернах. Буквально. Цитата звідти: “У меня ощущение, что я не живу в России… будто Нягань – это не Россия, а какая-то отдельная страна”.
А ось про село у двох годинах від Москви, де люди готують їжу на дровах, бо газу у них ніколи не було. Особливо цікаво, що в цьому у місцевих жителів винна Америка.
Сільська медицина в Росії.
Буденність російських сіл уздовж вузькоколійної залізниці.
“Інклюзивне” місто, повне незрячих людей.
Поселення в республіці Комі, збудоване на людських рештках.
Справжнє життя російських далекобійників (включно з розповідями про бєспрєдєл власті і забороною протестів).
Прекрасна розповідь про реалії імпортозамєщенія в медицині, коли на хвилі ура-патріотизму росіянці в лікарнях мають мучитися і страждати. Це вам не чавлені гусі та не білоруський хамон.
Реалії співіснування естонської Нарви та російського Івангорода. Відчуйте різницю.
Ціле місто, що провалюється під землю. І де чомусь зйомки заборонені.
Селище, яке поглинає пустеля.
Околиці Таганрога.
Околиці Архангельська.
Місто Павлово. Угу, на честь того, що отримав Нобелівську премію та “мучив” знамениту собаку Павлова. Плюс трошки реалій з життя російських науковців в регіонах.
Місто Волоколамськ та сміттєвий геноцид.
Життя того самого дєда, що воював.
Колима та Магадан.
І так далі… Там їх штук 50 усього, і кількість зростає.
Ну, як? Мені спочатку теж було весело, а потім я зрозумів, чому росію кличуть оскаженілою бензоколонкою.
Головне: всі люди у сюжетах – корінні росіянці (умовна збірна назва), кинуті своєю владою напризволяще. Але вони вперто клянуть на кухнях владу та просять путіна їх врятувати.
Так, в Україні теж трапляється треш, але тому нам і потрібно рухатися в Європу. З росією у нас немає ніц спільного. Особливо немає спільного майбутнього.
І, сподіваюсь, ви тепер матимете купу аргументів протистояти тим, хто розповідає про “вєлікую росію”. Вони у себе лад не можуть навести, але тягнуть свої лапи по світу. Землі їм мало. Ім’я їм – сарана.
Бити, тільки бити. Випалювати на кордонах ракетами та полум’ям, копати рови з крокодилами, та хай вони там бавляться в свою імперскість.
Переможемо.
