То кому ж у Росії жити добре? (відео)

Anton Senenko
Антон Сененко

“Шо нам ваша гейропа? Вы видели как в России люди живут? Зарплаты и пенсии выше, денег куча, работы много…”

Зазвичай, громадяни з такою риторикою, розповідаючи про росію, насправді, мають на увазі Москву та Санкт-Петербург. А це взагалі не росія. Те, що є Москва, а є замкадьє (МКАД – московська кільцева автомобільна дорога), – жартують самі мешканці російської столиці.

Однак оцей міф про гарне життя всюди на теренах боліт є дуже зручним при обґрунтуванні анексії чи окупації території України. Мовляв, там де росіяни, – там лікарні, школи, дамби, електростанції та ріст жирів у маслі.



Що ж… тепер на це можна подивитися і перевірити.

Виявляється, в самій росії є отакі журналістські проекти, авторів яких, я впевнений, або скоро ув’язнять, або розчавлять сміттєвозом. Звісно, що випадково. Ні, я не жартую. Тому що дуже важко вигадати більш прекрасну антипропаганду офіційному раша-ТВ, аніж просто правдиві зйомки про реалії “великой страны”.

Я з великим задоволенням подивився їхнє відео про справжнє життя на Курильських островах, за які мордор бодається з Японією. Гляньте, як доживають свого віку покинуті напризволяще мешканці військового містечка. Впевнений, що вони щодня радіють поверненню Криму “в радную гавань”. Ось воно:

 

А далі… а далі я почав дивитися все. Вмикайте будь-яке відео та “насолоджуйтесь”. Не обов’язково дивитися повністю.

Буденність нафтовиків в Ханти-Мансійському окрузі – тисячі людей мешкають в вагонах та цистернах. Буквально. Цитата звідти: “У меня ощущение, что я не живу в России… будто Нягань – это не Россия, а какая-то отдельная страна”.

 

А ось про село у двох годинах від Москви, де люди готують їжу на дровах, бо газу у них ніколи не було. Особливо цікаво, що в цьому у місцевих жителів винна Америка.

 

Сільська медицина в Росії.

 

Буденність російських сіл уздовж вузькоколійної залізниці.

 

“Інклюзивне” місто, повне незрячих людей.

 

Поселення в республіці Комі, збудоване на людських рештках.

 

Справжнє життя російських далекобійників (включно з розповідями про бєспрєдєл власті і забороною протестів).

 

Прекрасна розповідь про реалії імпортозамєщенія в медицині, коли на хвилі ура-патріотизму росіянці в лікарнях мають мучитися і страждати. Це вам не чавлені гусі та не білоруський хамон.

 

Реалії співіснування естонської Нарви та російського Івангорода. Відчуйте різницю.

 

Ціле місто, що провалюється під землю. І де чомусь зйомки заборонені.

 

Селище, яке поглинає пустеля.

 

Околиці Таганрога.

 

Околиці Архангельська.

 

Місто Павлово. Угу, на честь того, що отримав Нобелівську премію та “мучив” знамениту собаку Павлова. Плюс трошки реалій з життя російських науковців в регіонах.

 

Місто Волоколамськ та сміттєвий геноцид.

 

Життя того самого дєда, що воював.

 

Колима та Магадан.

 

І так далі… Там їх штук 50 усього, і кількість зростає.

Ну, як? Мені спочатку теж було весело, а потім я зрозумів, чому росію кличуть оскаженілою бензоколонкою.

Головне: всі люди у сюжетах – корінні росіянці (умовна збірна назва), кинуті своєю владою напризволяще. Але вони вперто клянуть на кухнях владу та просять путіна їх врятувати.

Так, в Україні теж трапляється треш, але тому нам і потрібно рухатися в Європу. З росією у нас немає ніц спільного. Особливо немає спільного майбутнього.

І, сподіваюсь, ви тепер матимете купу аргументів протистояти тим, хто розповідає про “вєлікую росію”. Вони у себе лад не можуть навести, але тягнуть свої лапи по світу. Землі їм мало. Ім’я їм – сарана.

Бити, тільки бити. Випалювати на кордонах ракетами та полум’ям, копати рови з крокодилами, та хай вони там бавляться в свою імперскість.

Переможемо.

Поділитися:
Share