Невеличкий лікбез щодо “хімії” північного Криму. Частина 2
Армянськ, АР Крим, “Кримський Титан”.
Зважаючи на санкційний режим та, відповідно, погане забезпечення підсанкційного “Кримського Титану” матеріалами, запчастинами, сировиною, я, щоб зрозуміти, що ж таки відбувається в Армянську, в даний момент цікавився б наступним:
1. Цех виробництва сульфатної кислоти.
1.1. Станом каталізатора в контактному апараті цеху з виробництва сульфатної кислоти (якщо каталізатор “отруєний” чи частково деградований, це прямим чином впливає на ступень конверсії SO2 в SO3, якщо конверсії погана, то врешті решт весь неконвертований SO2 буде в повітрі, а потім він буде випадати у вигляді кислих дощів з сульфітною кислотою. За проектом конверсія SO2 в SO3 має бути десь на рівні 99,7% (точно не пам’ятаю, може навіть й 99,8%). Це значить, що при виробництві 600 000 т сульфатної кислоти викиди SO2 складуть 600000/98*64*/0,997-600000/98*64/=1179 т на рік або 1179/330/24=0,14 т на годину оксиду сірки (IV). Це нормальний режим роботи цього цеху з урахуванням, що ці 0,14 т/год розбавлені у великій кількості повітря (приблизно у 150 000 м3; концентрація складає 140000000/150000=933 мг/м3) та розсіяні на велику площу за рахунок високої вихлопної труби. Але якщо конверсія має нижчий рівень через вказані вище проблеми, нехай, наприклад, 95%, тоді щорічний викид складе: 600000/98*64/0.95-600000/98*64=20622, або 20622/330/24=2,6 т/годину (концентрація складе 2600000000/150000=17333 мг/м3).
Тобто перевищення від нормального режиму складе 17333/933=18,6 разів. Ну, тобто за два дні буде викинута у повітря більш ніш місячна норма кислих газів. В такому режимі чому б не йти кислотним дощам?
1.2. Якістю води, яку використовують на абсорбції оксидів сірки (IV). Справа в тому, що ця вода має обмеження щодо вмісту хлорид-іонів через те, що якщо буде їх велика концентрація, то тоді у абсорбційній башті буде разом із сірчаною кислотою утворюватися також хлороводень, який є дуже летючим (власне, це газ, який розчиняється у воді, утворюючи соляну кислоту). Свого часу вода Північно-Кримського каналу (ПКК) використовувалася для цієї мети (тобто, сорбції SO3 для утворення H2SO4), але навіть до цієї води були питання по вмісту хлоридів (їх було дещо більше норми, через що були певні проблеми з корозією каплевідбійника, а саме його фактичне знищення через певний час експлуатації). Тож, якщо зараз для сорбції використовують артезіанську воду, яка містить хлоридів у рази або навіть десятки разів більше у порівнянні з водою ПКК, то очевидно, що джерелом утворення хлороводню є абсорбційній башта. І цей хлороводень прямим чином після абсорбції прямує у атмосферу.
1.3. Туман/мікрокраплі сірчаної кислоти. Це питання пов’язане з певними причинами у п.1.2.: якщо в абсорбційній башті пошкоджений чи відсутній краплевідбійник, то мікрокраплі сірчаної кислоти не затримуються у абсорбері й прямують у вихлопну трубу, через що відбувається викид сірчаної кислоти у повітря.
1.4. У виробництві сірчаної кислоти “Кримського Титану” відсутній санітарний скрубер, в якому фінально могли б нейтралізуватися кислі викиди, тож кількість викидів цілком й повністю залежить від ефективної та неаварійної роботи систем, перелічених у п.1.1-1.3.
2. Ефективність роботи систем газоочистки після прожарювальних печей цехів Титан-1,2. Справа в тому, що це друге головне джерело оксидів сірки (IV та VI), які викидаються у атмосферу. Причому якщо оксид сірки (VI) ще якось з лихом навпіл може бути уловлений водою, бо він з водою утворює сульфатну кислоту H2SO4 (а саме тільки вода, а навіть не лужний розчин, використовується для сорбції викидів зі стадії прожарювання), то оксид сірки (IV) таким чином не може бути уловленим й попадає в атмосферу. Але якщо припустити, що навіть ці не надто ефективні системи взагалі не працювали через якісь причини, то оцінити сумарні викиди з двох цехів при максимальній потужності виробництва (13,8 т діоксиду титану на годину) можна десь на рівні 0,5-0,8 т/годину у перерахунку на SOx. Тобто, теж, власне, досить потужне навантаження на оточуюче середовище.
3. Кислотнонакопичувач. В цей накопичувач зливають всі кислі стоки сульфатної кислоти включно з 20-25%-ю гідролізною сульфатною кислотою “Кримського Титану”. Якщо перерахувати на 100%-ву сульфатну кислоту, то щорічна кількість стоків складає щось на рівні 100 тис. т. Слід зазначити, що ця кислота не є летючою (температура кипіння сульфатної кислоти з концентрацією 98,3% складає 336,5 градусів Цельсія), тож її випаровування з кислотонакопичувача не може бути причиною забруднення повітря. Але, наприклад, таким джерелом можуть бути стоки, що містять сульфітну кислоту (H2SO3) або солі сульфітів (MeSO3), бо вони є вкрай нестійкими й легко розпадаються з утворенням SO2.
Іншою проблемою може стати утворення в кислотонакопичувачі хлорида водню у разі, якщо до кислотонакопичувача попадають якісь хлоріди (NaCl, CaCl2, MgCl2 й т.п.). З цього приводу дивними виглядають повідомлення з окупованих територій, згідно з якими місцева “влада” розглядає можливість закачати в кислотонакопичувач воду з Каркиницького заливу Чорного моря, й, типу, вони вивчають її хімічний склад, щоб прийняти таке рішення. Але справа в тому, що тут немає чого вивчати, варто просто трохи погуглити, щоб зрозуміти, що основу морської води складає хлорид натрію (85% від усіх присутніх в ній солей), то ж закачка цієї води призведе до збільшення хлоридів у кислотонакопичувачу з відповідною перспективою повторення у набагато більших масштабах реакції з утворення хлороводню (якщо, звісно, зараз саме це є справжньою причиною “кислотної катастрофи”).
Я б хотів підкреслити, що з тої інформації, яка надходить з окупаційних джерел АР Крим, практично неможливо зробити висновки, що ж спричинило це еколихо. Тож, зважаючи на це, можна лише зробити певні припущення, що я й спробував вище сформулювати.
