Вони посипалися
Поки по Хрещатику марширували коробки українських силовиків і бойова техніка, а у Москві будівля Центробанку палала не гірше за емоції ватників, сталася подія, важливість якої важко переоцінити. В Інтернеті з’явилася заява Мережі Відкритого Православ’я, яка закликала до діалогу про те, якою бути майбутній Помісній українській православній церкві і про її місце у суспільстві.
Про що ідеться? Мережа Відкритого Православ’я створена священиками Української православної церкви – Московського патріархату, які висловили:
а) підтримку ідеї автокефалії Української Православної церкви;
б) отримання Україною Томосу про автокефалію УПЦ;
в) намагання президента України Петра Порошенка отримати Томос про автокефалію УПЦ.
Стоп! Я не те що віщую – вже чую заперечення на кшталт «москвопопи намагаються потягнути час, або врятувати свої шкури – на палю їх, ніякого діалогу!» Вже писав – радикалом бути завжди легко і приємно, бо справу робити – не гасла масам промовляти, доведено більшовиками. Давайте розглянемо ситуацію ширше.
В УПЦ-МП протягом всього її існування, далеко не всі архієпископи (не говорячи вже про пересічних священиків) були переконаними ватниками і колорадами. Я вже писав – давно відомі своєю проукраїнською позицією митрополит Черкаській і Канівський Софроній (Дмитрук) та митрополит Переяслав-Хмельницький Олександр (Драбинко). В середині травня поточного року біля десяти єпископів УПЦ-МП підписали звернення до Константинопольського патріарха Варфоломія з проханням НАДАТИ автокефалію Українській церкві. Тепер от – Мережа. Що це все значить?
А значить це не багато – не мало, як тихий церковний розкол, але тепер не по лінії конфесій (УПЦ-КП, УПЦ-МП, УАПЦ тощо), а всередині самої УПЦ-МП. Я вже писав, релігійність людини – матерія аж надто тонка і поводитися з нею треба вельми делікатно. Існує чимало людей, які стояли на Майдані та захищали Україну на Сході – але продовжують ходити до УПЦ-МП. Чому? Бо канонічна. Для людини віруючої це дуже болісна тема і по ній не можна кататися військами, як поляки на початку XVII ст., що тоді (нагадую) призвело до категоричного розколу між католиками, греко-католиками і православними, за умов, що ніякої УПЦ-МП тоді не існувало як явища. Далі – відомо.
Москва має чимало засобів аби перешкодити отриманню Україною Томосу Вселенського Патріарха. Один із них – спровокувати релігійний розкол всередині України, простіше – нацькувати вірян УПЦ-МП на вірян УПЦ-КП та УАПЦ і подати все це як втручання держави в справи церкви і як ситуацію, коли автокефалії хоче не вся Україна, а лише її частина, і що Вселенський патріарх по факту легалізує розкольників. Але тепер – цього не станеться.
Звернення священиків УПЦ-МП з ідеєю широкого діалогу навколо того, якою бути Помісній церкві (читайте – про укладання пактів про ненапад між окремими парафіями УПЦ-МП, УПЦ-КП, УАПЦ та іншими конфесіями та напрацювання правил гри на майбутнє) широту маневру Москви звужує шалено. Їм тепер лишається одне з двох. Або – якось мотивувати священиків УПЦ-МП, які уже виступили за автокефалію, відмовитися від цієї ідеї, або – іти на прямий розкол та об’являти прибічників автокефалії розкольниками і єретиками.
Перший шлях, схоже, вже нереальний. Те, що священики УПЦ-МП почали відкрито висловлюватися за автокефалію (тобто пішли на бунт проти свого прямого керівництва і в Києві, і в Москві) саме собою свідчить – «цукерок» на всіх більше немає, і у впливовість Москви вони не вірять. Вони уже або не приховують своїх переконань, або обирають стати на бік того, кого вважають сильнішим. Що ж до розколу… Та тут така ситуація, що в разі розколу можна цілком опинитися взагалі за бортом. Отримати пусті храми та статус «церкви агресивних противників України», з усіма похідними.
Очевидно – нині поза увагою суспільства триває низка дуже складних і виснажливих переговорів – між конфесіями, між ними і представниками влади, всередині самої УПЦ-МП. До якого результату прийде команда митрополита Онуфрія з його одіозними прибічниками, ватними митрополитами Ілларіоном, Павлом і Агафангелом та олігархом Новінським – скоро дізнаємося.
