Чому Кіпр та Україна заговорили про вступ у НАТО без всіх своїх територій
Республіка Кіпр, яка вже 20 років в ЄС, почала активно просувати свій вступ до НАТО. Греки-кіпріоти прагнуть зміцнити безпеку, адже пів століття перебувають в стані конфлікту з турками-кіпріотами Північного Кіпру, який, за міжнародним визначенням, окупований військами Туреччини. Вступ до Альянсу може мати важливі наслідки як для самого острова, так і для України, яка має схожу проблему – через війну з РФ втрата контролю над частиною своїх територій та таке ж бажання долучитися до НАТО. Подібність ситуацій створює важливі прецеденти в міжнародній політиці та колективній безпеці.
Зміст
1. Історичний контекст: чому Кіпр розділений і не може помиритися.
2. НАТО для підконтрольних територій: зміна у стратегії Зеленського та одночасне нагадування Кіпром про свою проблему.
3. Які шанси для Кіпру та України стати членами НАТО без контролю над всіма своїми територіями.
Еспресо пояснить історичний контекст конфлікту на Кіпрі, чи може розділений острів вступити в НАТО, і чому це також важливо для України.
Історичний контекст: чому Кіпр розділений і не може помиритися
Кіпр має довгу і багату історію, що сягає найдавніших часів. Розташований на перехресті торгових шляхів між Європою, Азією та Африкою, він був важливим центром різних цивілізацій. Та найважливіші події, які досі впливають на життя острова та висять над ним, як Дамоклів меч, сталися не так давно.
Якщо грецька колонізація та поширення елліністичної культури на Кіпр почалися приблизно ще 3,5 тис. років тому, то турецьке нав’язування своїх традицій та людей стартувало лише 450 років тому, коли Османська імперія захопила острів. Якщо спершу дві культури співжили у відносному балансі, то за останні століття все змінилося.
Етнічний розкол між греками й турками особливо поглибився в час в британського правління (1878–1960 роки). Грецька більшість прагнула об’єднання з Грецією (або енозіс), тоді як турецька меншість виступала за розподіл острова (чи таксим) і тісніші зв’язки з Туреччиною.
Після здобуття незалежності в 1960 році Кіпр став республікою зі складною системою розподілу влади між греками-кіпріотами і турками-кіпріотами. Однак міжетнічні напруження швидко загострилися. У 1963 році спалахнули заворушення через суперечки щодо конституції, що призвело до створення буферної зони під егідою ООН.
Греція і Туреччина, країни-гаранти незалежності Кіпру, активно втручалися у справи острова. Тодішня грецька військова хунта підтримувала ідею енозісу, що викликало занепокоєння Туреччини.
У липні 1974 року на Кіпрі стався переворот, організований грецькою хунтою. Новий уряд прагнув об’єднання з Грецією. У відповідь на переворот Туреччина здійснила військову операцію під назвою “Аттіла”. Турецькі війська висадилися на півночі Кіпру, заявивши, що діють для захисту турецької громади. Протягом кількох тижнів Туреччина захопила приблизно 37% території острова.
Війна завершилася створенням фактичної лінії розмежування, відомої як “Зелена лінія” (контроль здійснюють миротворчі сили під егідою ООН), що розділила Кіпр на північну частину, контрольовану Туреччиною (близько 35 тис. турецьких військових перебувають на острові), та південну частину, де збереглася Республіка Кіпр, яка має тісні зв’язки з Грецією, США та Великою Британією (остання володіє 2% території острова, де розташовані британські військові бази Акротирі і Декелія).
На сьогодні офіційно визнана міжнародною спільнотою держава, член Європейського Союзу є Республіка Кіпр. Вона контролює близько 63% території острова. Натомість Турецька Республіка Північного Кіпру – це самопроголошена держава, визнана лише Туреччиною, вона контролює близько 37% площі Кіпру.
Чому конфлікт триває десятиліттями, найперше через відсутність компромісу. Грецька та турецька громади мають принципово різні погляди на майбутнє Кіпру.
Греки-кіпріоти прагнуть єдиної держави, а турки-кіпріоти — визнання їхньої незалежності. До того ж Туреччина вважає Кіпр стратегічно важливим і виступає проти інтеграції острова з Грецією. ЄС підтримує Республіку Кіпр, що додає складності у переговорах. Туреччина також має сильний військовий контингент на півночі Кіпру, а це викликає напругу. З іншого боку, Республіка Кіпр спирається на підтримку ЄС, Греції, Великої Британії та США.
Найближчим до компромісу був план Кофі Аннана у 2004 році, але він провалився на референдумі, бо греки-кіпріоти не підтримали ідеї, що на острові збережеться турецька військова присутність.
Якщо провести паралель, то конфлікт у Кіпрі може частково нагадувати і ситуацію в Україні. Коли є українська більшість, та проросійська меншість на сході, яка виникла там внаслідок імперської політики Росії. Як Туреччина, так і Росія заявили про введення війська для “захисту своїх громадян”, однак насправді важливішими є приховані політичні мотиви таких дій, які пов’язані з імперськими амбіціями зберегти свої зони впливу.
НАТО для підконтрольних територій: зміна у стратегії Зеленського та одночасне нагадування Кіпром про свою проблему
Одна з останніх заяв президента Володимира Зеленського, яка викликала хвилю обговорення як в Україні, так і за кордоном, пов’язана з його інтерв’ю Sky News. Він запропонував взяти підконтрольні урядом частини України “під парасольку НАТО”, щоб таким чином спробувати зупинити “гарячу фазу” війни з росіянами. Зеленський уточнив, що таке запрошення має визнавати також міжнародно визнані кордони України, щоб тоді “окуповані території можна було повернути дипломатичним шляхом”.
“Схоже, він визнав, що окуповані східні частини країни наразі не підпадають під таку угоду про захист НАТО”, – пишуть у Sky News.
Хоча варто відзначити, що вже у неділю, 1 грудня, президент сказав протилежне: “не може бути запрошена до НАТО частина територій України”, бо це “автоматичне визнання, що усі інші території не є українськими”, тому Україна “ніколи на це не піде”.
У будь-якому випадку, заява про вступ частини території країни у НАТО була зроблена не просто так. Раніше Зеленський завжди відкидав таку можливість, щоб взамін на щось – окуповані росіянами території залишилися під владою Кремля, наголошуючи, що єдиний спосіб припинити війну – силою повернути всі втрачені землі. Однак повернення до Білого дому Дональда Трампа, можливо, змінило дипломатичну стратегію Офісу президента. Зокрема, попередня заява Зеленського виданню Fox News, що Крим можна повернути дипломатичним шляхом, теж може свідчити про таку зміну парадигми.
Про це відзначають у Politico, мовляв, президент Зеленський говорить про пошуки дипломатичних рішень, бо треба “відкалібрувати свою політику” під догоду Трампу, який хоче посадити обидві сторони за стіл переговорів та зупинити війну. Хоча Путін і не поспішає це робити, маючи успіхи на полі бою.
“Хитрість Зеленського в його відносинах з Трампом полягає в тому, щоб переконатися, що саме на Путіна покладуть провину за будь-яку невдалу мирну ініціативу”, – кажуть у виданні.
У будь-якому разі, як тільки виникли думки в української влади про альтернативні варіанти вступу в НАТО, щоб унеможливити повторення вторгнення у разі припинення військових дій, водночас прозвучали подібні заяви з боку президента Республіки Кіпр Нікоса Христодулідіса.
Він заявив, що острів може претендувати на членство в НАТО, коли його збройні сили отримають необхідну підготовку та оснащення за підтримки США, щоб відповідати вимогам Альянсу. Христодулідіс також підкреслив, що Кіпр найближча країна ЄС до Близького сходу, де вирують свої конфлікти (180 км до Лівану), тому це важливо для зміцнення безпеки всієї Європи. Хоча Христодулідес не уточнив, як можна вирішити дискусію з Туреччиною щодо потенційного членства Кіпру в НАТО, але вказав “на триваючі зусилля під керівництвом ООН для відновлення мирних переговорів між громадами греків-кіпріотів і турків-кіпріотів”.
Ці слова стали першою публічною заявою Хрістодулідеса про те, що Кіпр робить кроки з підготовки до можливого запиту на вступ до Альянсу, пишуть грецькі журналісти видання Skai. Раніше Нікос Христодулідіс представив свій план президенту США Джо Байдену під час жовтневого візиту до Вашингтону (тобто зробив це після президента України і його “плану перемоги”).
Чи може все це бути просто збігом обставин? Сумнівно, грецькі-кіпріоти розуміють, що вступ в НАТО може стати ключовим фактором у забезпеченні безпеки острова, особливо в теперішній час загострення конфліктів. Вони бачать у цьому не лише спосіб посилити свій захист від Туреччини, а й можливість інтегруватися у структури, що гарантують стабільність у регіоні на покоління вперед. Подібно до ситуації з Україною, Кіпр, попри розділення території, прагне використати міжнародну ситуацію та міжнародні механізми для стабілізації ситуації та стримування потенційної агресії.
Заяви президента Кіпру Нікоса Христодулідіса та спроби України знайти нові моделі співпраці з НАТО вказують також на можливий початок переосмислення підходів до прийняття нових членів у Альянс. Це водночас сигналізує про зміну міжнародного консенсусу щодо затяжних конфліктів, що раніше блокували безпекову євроатлантичну інтеграцію країн із частковою втратою територій. Єдиним винятком тут є Німеччина, адже вона вступила до НАТО в 1955 році, попри те, що була поділена на ФРН і НДР. Це стало можливим завдяки контексту холодної війни та важливості Західної Німеччини для стримування радянського впливу в Європі.
Які шанси для Кіпру та України стати членами НАТО без контролю над всіма своїми територіями
Зараз багато розмов про західнонімецьку модель інтеграції, яка показує, що Альянс може адаптувати свої принципи до конкретних геополітичних умов. У нинішніх реаліях, коли світ стикається з новими загрозами та конфліктами, досвід інтеграції Німеччини може слугувати прикладом для України та Кіпру. Вступ цих країн до НАТО, навіть за умов часткової окупації, може стати сигналом того, що Альянс готовий модернізувати свої підходи, щоб забезпечити безпеку в усьому євроатлантичному просторі, а не чекати на посилення загроз.
Але чи погодяться з цим ті, хто найбільше виступає проти? В українському випадку – це Росія, а в кіпрському – Туреччина. Це питання і є найбільш дискусійним.
Та одразу варто сказати, що немає очевидної відповіді і все це залишається площиною заяв та переговорів без сигналів про офіційну зміну підходів.
Так, Кіпр почав активно обговорювати можливість вступу до НАТО, проте цей процес наштовхується на серйозні перешкоди, головною з яких є позиція Туреччини, яка є членом НАТО. Відповідно, навіть, якщо питання вступу в Альянс дійде до фінальної частини, Анкара матиме право вето, адже всі країни НАТО мають погодити вступ нового члена.
Звісно, що США та інші країни можуть натиснути на Туреччину, однак, щоб це сталося, політики мають знайти якесь компромісне рішення по розділеному Кіпру. Тобто цей конфлікт блокує зусилля Кіпру з інтеграції до НАТО, оскільки для прийняття нових членів потрібна одностайна згода всіх країн-членів Альянсу. Тому наразі влада Республіки Кіпр робить лише спроби підняти це питання на міжнародну площину.
Тим більше, що МЗС Туреччини прокоментувало відповідні плани Кіпру та передбачувано назвали їх “неприйнятними”. “Наразі греко-кіпрська адміністрація Південного Кіпру не подавала заявки на членство в НАТО, але навіть така спроба є неприйнятним розвитком подій для Туреччини”, – сказали у МЗС Туреччини виданню CNN Turk.
Попри це, Кіпр співпрацює з НАТО через програми Партнерства заради миру та зміцнює оборонну співпрацю зі США та ЄС. Наприклад, уряд вкладає значні кошти в модернізацію військової інфраструктури, включаючи військово-морські та повітряні бази. Президент Нікос Христодулідес заявив, що робота над вступом в Альянс ведеться, але не розголосив деталей, щоб уникнути політичного тиску.
Український вступ у НАТО ще складніший через триваючу повномасштабну війну з Росією. Умови вступу до НАТО передбачають контроль над територією країни-заявника, що ускладнює ситуацію та потребує погодження певних винятків. Однак саме відкрита військова агресія росіян змінили підходи Альянсу, члени якого фінансово та військово підтримують Україну, яка де-факто, як про це люблять казати українські чиновники, вже в НАТО.
Та щоб це сталося юридично, знову таки всі члени організації мають мати спільну думку. Однак цього не було раніше і немає зараз. Фактично, це і було однією з причин нападу Путіна, бо він побачив слабкість з боку Заходу, який нібито залишив двері для України відкритими, але не дозволяв зайти в Альянс.
Та й зараз Кремль постійно сигналізує, що вступ України в НАТО “становить загрозу безпеки Росії”. Ба більше, за словами експертів, вступ України до НАТО зведе нанівець усі потуги Путіна. Бо за такої ситуації путінська “СВО” втрачає сенс, як сказав в ефірі на Радіо NV директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь.
“Україна ж не може відмовитися від ідеї НАТО, оскільки іншої реальної альтернативи для досягнення стабільного миру, окрім повної інтеграції до ЄС і Північноатлантичного Альянсу, не існує. У разі будь-якого перемир’я з РФ чи формальних припинень вогню, якщо цей крок не буде зроблено, війна, за умови збереження російського режиму, постійно відновлюватиметься”, – відзначив в етері Еспресо співзасновник та виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло.
Під час повномасштабної війни президент Зеленський неодноразово наголошував, щоб НАТО офіційно надало гарантію Україні для набуття повноправного членства в НАТО, однак обережна позиція США та Німеччини гальмують цей процес. Вашингтон та Берлін бояться, що це призведе до безпосередньої війни Альянсу з Росією.
Іншу думку може мати новообраний президент США Дональд Трамп, який після інавгурації 20 січня почне втілювати свою політику. Тому Україна та Кіпр намагаються донести свою позицію в цей час, коли світова спільнота стоїть перед зміною ідей та підходів у найсильнішій державі світу.
Хоча Трамп відомий своїм прагненням скоротити роль США у глобальних конфліктах, він також акцентував увагу на необхідності для європейських країн брати більшу відповідальність за власну безпеку. Це може створити можливість для України та Кіпру аргументувати свої позиції, підкреслюючи, що їх інтеграція до НАТО посилить безпеку всього Альянсу та відповідатиме його стратегічним інтересам.
Проте будь-які нові ініціативи залежатимуть від того, чи зможе Трамп знайти баланс між його бажанням зупинити конфлікти шляхом переговорів і зобов’язаннями перед союзниками. Підхід нового президента США до НАТО стане вирішальним фактором для України, яка прагне якнайшвидше отримати безпекові гарантії, і для Кіпру, який хоче подолати десятиліття замороженого конфлікту з Туреччиною.
