Літо 14-го. Згадай, як це було…
Літо 14-го. Пам’ятаєш як це було? Коли кадрова 79-а бригада висувалася на кримський перешийок, хлопці у формі «дубок» з тканини «скляха», у берцях «тисячакроків» і у сталевих шоломах за ворота частини витягли лише 18 БТРів, третина з яких зламалася в дорозі. І так, бронежилетів НЕ БУЛО. І розгрузок не було. Гранати і магазини – по кишенях…
Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Хіт сезону літа 2014 – бронежилет. На власні очі я спостерігав, як волонтери їх привозили з-за кордону або виробляли самі. Різали та полірували пластини, шили чохли… Під Слов’янськом це виглядало просто жахом, з їхнього боку бойовики екіпіровані як спецназ ГРУ РФ, а з нашого…
Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Герой сезону літа 2014 – волонтер. На фронт возили все. Харчі. Кевларові каски. Броніки. Берці. Дроти. Скотч. Целофанову плівку. Танкістські шоломи. І – форма, форма, форма. Камуфляж «британка», камуфляж «мультикам». Ще – берці, багато берців. Штатні «тисячакроків» хлопці бувало скотчем перемотували, бо рвалися. А ще – коліматори, тепловізори, снайперську оптику, біноклі… Аптечки. Джгути-турнікети з’явилися пізніше, я пам’ятаю, як на фронт джгути Есмарха возили. І ще Целокс і Квіклот – кровоспинні. Та не перелічити всього.
Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Я тоді опинився серед групи хлопців, які робили для фронту броневики. Брали джип, навішували на нього «броню», зварену з листа 4 мм і ряду куточків – і вперед. Кулю 5,45 така «броня» тримала упевнено. На фронті їм раділи неймовірно. Ставили на таку «технічку» ДШК… А скільки всього тоді почало вироблятися?! Станки під ДШК. Планки під приціли для Калашнікова. БПЛА «Лелека», «Валькірія», «Мара» – всі вони зроблені за приватною ініціативою. І ще – планшети від АрміїСОС. «Колись вони змінять хід війни», – казала тоді знайома волонтерка.
Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Повна катастрофа в інформпросторі. Владі ніхто не вірив – я пам’ятаю, як Юрій Бірюков згадував її незлим тихим словом. Та і я тоді був не кращій. Пригадую, як знайомий журналіст на повному серйозі розмірковував, що так, мовляв, якщо ми сильно критикуємо українську владу, то ніби допомагаємо ворогові, але ж якщо критикуватимемо менше, ми ж самі ламаємо свободу слова! Інформування про події на фронті відбувалося убого – лише зараз ми розуміємо, що сталося насправді. Я пам’ятаю, як про переможний бій в Донецькому аеропорту я дізнався з сайта… «Руская вєсна» – українські видання цю подію якось не помітили. Натомість розстріл 10-го блокпосту під Волновахою смакували кілька тижнів. Інформування населення про події на фронті теж довелося брати на себе волонтерам. Їхні дописи читали до дір. На жаль, не тільки ми читали. Волонтери повідомляли багато зайвого, чого повідомляти було не можна – не невмисно, просто не розуміли тоді. А ворог не спав.
Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Як щиро ми раділи звільненню Слов’янська! І яким ударом під дих виглядало Зеленопілля, що сталося буквально за 6 діб. Як вперше з’явилися теги #зрада і #перемога. Як з’явилися терміни «всепропальщик» і «насзливальщик». Тих, хто постив #перемогу, тоді ще не називали ніяк. Пам’ятаєш, як нас завалювали фейками про розвал фронту, про бузувірства добробатів, про повний розгром українців біля кордону – «котли»? Як ми губилися в тих інформаційних потоках – подекуди не вірили в те, що сталося реально.
Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Потік біженців з зони бойових дій. Під Новоазовськом контрактник з місцевих мені чесно розповів, що в хатах у них живуть по три сім’ї – приймають родичів з зони боїв. В київських дитсадках та школах стали з’являтися діти з Донбасу, виховательки з Донбасу, вчительки… Табори для біженців на Дніпропетровщині, на Харківщині… Люди, які у мить втратили все. Переламані долі.
Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Муженка потім критикували за те, що різні батальйони одної бригади подекуди воювали в різних секторах. Нині розумієш, він тоді просто не міг чинити інакше. Підрозділи вводилися в бій практично «з коліс», по мірі прибуття на фронт. Людей бракувало шалено. Мало того, що батальйони почасти не дотягували до штатної чисельності. На передку частина особового складу виявлялися гіркими аватарами, ще частина ставала «вантажем 500», тобто виходити на передок і брати участь у боях тупо відмовлялася – і їх можна було лише пожурити. І ще 200-і і 300-і, яких просто не встигали замінити вчасно. От і виходило, по-паперах – батальйон, а в реальності – пара рот неповного складу. У добровольчих батах було теж не краще. Їхні загони називали батальйонами, хоча частина з них не дотягувала й до роти. І більше людей не було! Воювати доводилося з цими. Збагніть, наскільки герої ті хлопці й дівчата, які влітку 14-го НЕ відмовилися, НЕ стали аватарами, а витягли все пекло тодішньої війни на своїх плечах!
Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Зв’язок був просто паршивий – старі, ще радянські, рації постійно ламалися. Багато інформації обговорювали по мобільниках. Мобільники слухала та сторона. Частенько розташування наших військ Москва визначала по скупченню мобільників серед поля. Бракувало навіть мап. Задачі подекуди ставили в кращому разі по навігатору, в гіршому – на пальцях.
Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Цікаву штуку я помітив, переглядаючи стрічки новин серпня 2014 р. Перші підрозділи кадрової російської армії в Україні були помічені між 5 і 10 серпня – з ними вступила в бій 95-а аеромобільна у ході свого відомого рейду. Потім їхня чисельність почала наростати. Під Луганськом захопили БМД з журналом повірки російського підрозділу. 13 серпня росіяни і терористи ДиРи захопили Маринівку – 1-й бат 30-ї бригади опинився в оточені. Сектор «Д» явно сипався після відведення на відпочинок частин, виведених з оточення, у Сектора «Д» практично не лишилося сил. Розвал Сектору «Д» зумовив його подальшу ліквідацію та оточення біля Іловайська. Але в період між 5 і 20 серпня стрічки новин про це не писали нічогісінько! Зі стрічок новин виходило одне – добровольці разом із ЗСУ звільняють нові й нові українські міста, а головні події відбувалися ніби не біля практично оточених Луганська і Горлівки, а в Іловайську. Що це було? Свідоме замовчування реальності? Я думаю, набагато гірше. Це була ейфорія. Ми всі тоді так зраділи першим перемогам, що відмовлялися вірити в те, що може бути якось інакше. І тому, коли на Донбас увірвалися російські батальйонні групи, і прийшло усвідомлення біди, удар був болючішим утричі. Ми ще не знали тоді, що ейфорія небезпечна так само, як і недооцінка власних сил.
Літо 14-го. Пам’ятаєш, як це було? Як вата спершу обіцяла нам загибель України ще до Дня Незалежності. Потім волала: «останній День Незалежності України». Потім…
А ми от досі живемо і живемо всім ворогам на зло. Знову святкуватимемо невдовзі День Незалежності.
Як ми вистояли тоді?
