Москалів плющило…

Сafe Canoni…
Напевне найвідоміша панорама Керкіри. Скоріш за все, найсмачніша кава міста. Конвеєр туристів, яких виплескують білі автобуси. Щось після 16-ої…

Офіціант був чоловіком дещо вище середнього зросту і особливої статури – підтягнутий, збитий, пружний. Він тримав в полі зору столики з витріщаками і примудрявся ще й теревеніти із ними “через одного”.

Примостивши на наш столик без перебільшення шикарний “фраппе”, він затримався:
– … це емблема чого? – грек із неприхованою зацікавленістю вказав на великий прінт із крилами, мечем і якорем на футболці.
– Юкрейніан марінс… – здивовано відповів я.
– О! – офіціант швидко, але максимально уважно вивчив зображення на грудях і зупинив погляд на рукаві. – Ага, он як, “юкрейніан марінс корп”, бачу. Гарна емблема.

Грек із легкою посмішкою злегка закатав рукав. Звичайна робоча поло ховала підтоптане часом тату:
– Спешіал форсесз… – просто прокоментував власник.

Розчепірені крила, меч, стрічка із гаслом, ще щось . Я не маю настільки відточеної звички, як у нього, щоб блискавично зчитувати деталі , та й татуюванню мало напевно років із 20, якщо не більше.
– Респект… – бовкнулося якось само собою, але куди більше змісту було в погляді і рукостисканні.

Грек кивнув, посміхнувся, і образ колишнього спеца розтанув в реві чергового Аеробуса, що йшов на зліт з найкоротшої смуги в Європі.
Шкода, що на моєму місті не був діючий представник КМП.
Клас, коли люди, що розуміються на військові символіці і мають за плечима особливий досвід служби, прихильно сприймають українську мілітарну стилістику…
Що називається, навмисно й не придумаєш.