Або рутинна робота, або кремлівське стійло

Валерій Прозапас
Валерій Прозапас

Відсутність альтернативи – це завжди недобре.
Але, слава Богу, вона у нас є, та й завжди була.

Після першої справжньої війни Хмельницького за державу українці не спромоглися підтримати Виговського та Дорошенка – втратили вольності, церкву, незалежні міста та самоврядування.

Мазепа з Орликом теж були недостатньо ідеальними для нас – замість них прийшло кріпосне право, імперська рекрутчина та насадження хуторянського малоросійства у всій його красі.



Не так вже давно переважна більшість населення не зуміла підтримати УНР Грушевського, Петлюри та Коновальця, скотилася в анархію та атаманщину – і розплатилася Голодомором, індустріалізацією за рахунок крові та ментальним каліцтвом радянської влади.

Тепер, після “паперової незалежності” на чолі з червоними директорами та агентами Москви на керівних посадах, якимось дивом в наших руках знов опинився шанс вперше отримати та закріпити національну державу.

Тільки треба врешті решт позбутися ідеалістичних ілюзій і побачити реальність.

В якій з одного боку складна багаторічна рутинна робота з інтеграції в цивілізований світ під невпинним тиском Кремля, розбудови державних інститутів, армії, освіти та культури.
З другого, воплі “оні всьо просралі”, чергові казки про “ковбасу за 2.20”, “життя без багатих” та “мір і дружбу с братскім народом”, гарантовані кремлівським стійлом.

Будемо вчергове обирати.

Поділитися:
Share

Share