У нас таке кіно не знімуть
Подивився я фільм «В компанії чоловіків» (2010 р.). Замислився. Ні, в нас такого фільму не знімуть. Чому?
Фільм про кризу 2008-го р. Три працівники великої компанії – Боббі, Філ і Джин опиняються на вулиці.
Боббі – керівник відділу продажів, ще достатньо молода людина. Він гадає, що це звільнення тимчасове, роботу він скоро знайде. Він тупо продовжує триматися за попередній спосіб життя – гольфклуб, дорога садиба, їздить на Порші. Дружина пиляє його, мовляв, не до жиру. Закликає його економити. Йде на роботу сама. Зрештою Боббі втрачає і гольф-клуб, і садибу, і Порш – роботи нема. Боббі стає помічником теслі.
Філ – довго намагається знайти роботу, але – проблема. Він – старий. Роботи нема. І накопичень у нього нема – все життя він жив від з/п до з/п. І сусідам вони з дружиною бояться сказати, що в них трабли, бо що подумають?! У відчаї Філ накладає на себе руки.
Джин серед них ніби в найкращому стані. Він лишився акціонером компанії, був одним з топ-менеджерів. У нього проблема дещо протилежна Боббі, сам він розуміє, що треба заощаджувати і звикати до нової реальності, а дружина все хоче жити як жила. Джина мучить думка – як сталося так, що компанія почала масово звільняти людей, з якими він працював багато років?
Компанія раніше будувала судна, але потім зайнялася перепродажами. З реального сектору економіки вона перейшла у віртуальний і… І криза.
Смерть Філа штовхає Джина на крок. Досвідчений бізнесмен, незважаючи на чималі роки, він починає все з початку – заходиться відновлювати виробництво суден. І керівником виробництва та збуту Джин кличе до себе Боббі. Ситуація непевна. Боббі зароблятиме удвічі менше ніж колись. Але… Це – РОБОТА. Справжня. Боббі набирає на роботу слюсарів, зварників, але в першу чергу – бригадирів. Фінал. Лаштунки.
Коротше. Меседж фільму зрозумілий – тверезо оцінюй ситуацію навколо себе, не розкошуй там, де це надто дорого, думай про старість, але – не складай рук і не вішай носа. «American, you can» – «американець, ти можеш». Вджобуй – і успіх прийде.
Захід весь побудований на цьому принципі.
Але в нас такого фільму не знімуть. В нашому фільмі спільного з американським будуть лише головні герої і керівник фірми з якої їх звільнили – клятий барига, який на кризі лише розбагатів (Джин кидає йому в обличчя це звинувачення). Все інше було б інакше. Дружина Боббі не благала б його економити і не йшла б на роботу сама, аби виправити ситуацію. У нас дружина Боббі разом з Боббі сиділа б у Порші і кляла б разом з Боббі бариг з уряду, які от не хочуть зробити, аби людям було легше. «Ну, хіба це складно?!»
У нас Джин після смерті Філа інвестував би свої кровні не у виробничу компанію, аби серед іншого забезпечити роботою колишніх колег, він інвестував би в ГО або в партію, яка б гучно вимагала б, аби роботою колег забезпечила держава, і аби держава посадили баригу – керівника фірми, який їх звільнив. Фінал фільму зрозумілий – Боббі, його дружина і Джин зустрілися б на міхо-майданчику, де разом вони вимагали б скинути владу бариг.
Коротше, у нас зняли б не Голлівуд. У нас зняли б «Мосфільм» року так 1980-го. Чому? Бо в нас дивитимуться саме «Мосфільм». Бо фільм «В компанії чоловіків» – це фільм дорослих людей для дорослих людей. А доросла людина – це така, яка сама дбає про своє життя і сама несе за нього відповідальність, а не перекладає її на керівництво, чиновників та уряд. У якої політична боротьба це не «відняти і поділити» за Шаріковим, це «дати вудочку, аби громадянин сам зловив собі рибу, замість обіцяти йому рибу на шару».
От тільки з дорослими людьми у нас проблема. У нас не люблять самі, у нас люблять, аби «за нас хтось». У нас не йдуть в помічники теслі, у нас йдуть на міхо-майданчики та голосують за популістів, які дурили вже не раз. Єдина радість – міхо-майданчик один єдиний раз дотягнув до чисельності найзачуханішої акції протесту часів Януковича.
Тенденція хороша. Дорослішаємо.
