Юрій Вітренко: Чи можна було більше отримати від Газпрому?
У попередніх записках я пояснив, що означає перемога у Стокгольмі у перерахунку на кожну українську родину: був накинутий борговий зашморг у 112 тис грн, його повністю скасовано. Тепер, навпаки, Газпром ще боргує 4,4 тис грн., і це після того, як 3,8 тис грн у вигляді газу ми вже стягнули з Газпрому. Також я пояснив, що у цій перемозі вкладу Тимошенко немає.
У цій записці читайте зрозумілою мовою про те, що контракти Тимошенко-Путін були європейськими тільки на словах, що нас обманювали, що кожна українська родина втратила на цьому більше 61 тис грн!
Зверніть увагу на цифри і зрозумійте, що за корумпованої, брехливої, неоколоніальної системи українські родини грабували і заганяли в борги! Бо якщо не зрозуміти, то наступного разу з боргового зашморгу може не вдасться звільнитися!
Почну з того, що практично всі ключові положення контрактів, про які Тимошенко домовлялася особисто з Путіним, були невигідними для України.
Як я вже писав, положення про оплату обсягів газу, які Україна навіть не отримувала, було визнане арбітражем кабальним і таким, що не відповідає стандартному європейському положенню «бери або плати». Але це далеко не єдина проблема цього контракту.
Також і ціна на газ була завищеною і не відповідала європейським принципам.
Перед тим, як Тимошенко домовилася з Путіним, тогочасні керівники Нафтогазу на базі моїх та Андрія Коболєва розрахунків пропонували застосувати справжні європейські принципи щодо довгострокових контрактів на поставку газу, так звану Гронінгенську модель. Ціна на газ виходила набагато нижчою.
Але Тимошенко домовилася з Путіним про інші принципи. Результат – кожна українська родина по суті переплатила Газпрому за газ 54 тис грн!
Тільки не потрібно повторювати маячню, що ціни для населення були раніше низькими, бо населення споживало український газ, а дорогий імпортний газ йшов комерційним підприємствам, до яких простому українцю немає діла.
Вас дурять, коли вам таке кажуть. І населення, і підприємства споживають однаковий газ.
І підприємства всі ці українські, а від ціни газу залежать робочі місця та зарплати робітників, не кажучи вже про податки, які вони сплачують.
Але навіть за цим штучно вигаданим принципом, що газ, який видобувають державні компанії, має йти на потреби населення, а імпортний газ може тільки закривати дефіцит, дорогий газпромівський газ використовувався для виробництва тепла для потреб населення, тобто напряму для українських родин!
Йдемо далі. Якщо Тимошенко хоча б просто наполягла на чіткому застосуванні принципу, який пропонував сам Газпром, а саме «рівна доходність» або «нет – бек», то ціна за контрактом була б суттєво меншою.
Цей принцип означає, що для України з ціни, за якою Газпром продає газ, наприклад, у Німеччині, вираховується вартість транспортування від кордону Росії до кордону Німеччини, оскільки Україні газ поставляється на кордоні з Росією.
Ми вимагали в арбітражі застосувати цей принцип при перегляді ціні. На жаль, у контракті цей принцип прямо не відображений, і арбітражу наших посилань на те, що Газпром сам пропонував такий принцип, виявилося недостатньо.
Максимум, що нам вдалося використати, це згадка у контракті на рівень цін у Європі. Тому арбітраж знизив ціну за контрактом просто до німецького рівня, без вирахування вартості транспортування від Росії до Німеччини.
Через те, що Тимошенко домовилася з Путіним про ціну навіть вищу, ніж пропонував сам Газпром, кожна українська родина втратила більше 31 тис грн!
Це вже навіть з урахуванням того, що ми змогли зберегти для кожної української родини 3,3 тис грн за рахунок виграшу в арбітражі щодо перегляду контрактної ціни.
Чому Тимошенко так зробила?
На жаль, проблеми були не тільки з контрактом на поставку газу. Інший контракт, про який тоді домовилася Тимошенко з Путіним, на транзит газу теж не відповідає європейським стандартам.
Наприклад, у ньому, на відміну від всіх європейських контрактів, не закладений принцип “качай або плати”, коли Газпром має оплачувати транзитний тариф за певний обсяг газу, навіть якщо він цей газ не качає для транзиту.
І це при тому, що Тимошенко домовилася з Путіним про кабальне положення “бери або плати” у контракті на поставку газу. Тобто коли це вигідно Росії, а для України це може обернутися величезними збитками, вона домовляється, а коли вигідно для України, то ні? Це хіба справедливо?
Арбітраж в першу чергу спирався на підписаний контракт. Щоб відійти від нього, потрібні були «залізобетонні» аргументи з усіх точок зору, що не завжди виявилося можливим.
Наприклад, за транзитним контрактом, ми могли вимагати тільки відшкодування фактично понесених збитків. Якщо б у нас в транзитному контракті був закладений такий принцип “качай або плати”, то ми би могли додатково отримати компенсацію в арбітражі у розмірі 7,4 тис грн для кожної українською родини!
Додайте ці 7,4 тис грн втрат за транзитним контрактом до 54 тис грн втрат від контракту на поставку – вийде більше 61 тис грн, які по суті втратила кожна українська родина.
Я не знаю, втішить чи це когось, але ми могли виграти у Газпрому більше грошей, і якщо б не домовленості Янукович-Путін, а саме «Харківські угоди».
Якби тоді Янукович, або навіть Фірташ-Бойко-Льовочкін, які, скоріш за все, цим займалися, нормально б оформили оренду бази російського флоту у Севастополі, то в арбітражі по контракту на поставку газу ми би виграли додатково майже 20 тис. грн. для кожної української родини.
Бо насправді замість нормально оформленої передплати за оренду, все було оформлено як знижку за газ. При цьому Газпром просто переглянув ціну до європейського рівня. Ми довели в арбітражі, що Газпром мав це зробити і без всяких «оренд» і «харківських угод». Якщо б зменшення плати за газ оформлювалося як зарахування передплати за оренду, то арбітраж для розрахунку переплат по відношенню до європейської ціни використовував би повну ціну на контрактом, і тому ми би отримали компенсацію за 2010-2014 роки. До речі, оскільки Росія зараз використовує севастопольську базу для свого флоту, то можна було б зараховувати цю передплату за оренду.
Ну, і можна ще згадати, як Газпрому формально погодили зниження мінімальних обсягів транзиту у 2011 році. Від цих обсягів залежить розрахунок збитків, який мав відшкодовувати Газпром. Якщо б такого погодження не було, то ми би зараз отримали за рішенням арбітражу на 238 грн більше у перерахунку для кожної української родини. Один розчерк пера тогочасного керівництва Нафтогазу, погодження зниження обсягів, про яке навіть ніхто не говорив, і в результаті Газпром платить менше. І, відповідно, українці отримують менше.
До речі, навіть ця сума, відносно невелика у порівнянні з іншими сумами, наведеними вище, є у рази більше суми премій, які були офіційно виплачені команді, що перемогла Газпром у Стокгольмі, і про які всі говорять. Але про премії читайте у наступній записці.
Далі буде…
