Кеп Очевидність…
(назбиралося)
Не кожен закордонний персонаж чи організація – це свєточ розуму, тверезості та адекватності. Дуже часто навпаки. І високе крісло в ПАРЄ/ОБСЄ/ОСББ і прочих великих літерах – не гарантія чеснот. Умовна М’ятович теж цілком може бути дурепою. Уявіть? В Європі є дурепи, ідіоти, безпринципні циніки та невігласи… ой, і корупціонери.
Ніхто не буде боротися за нас, окрім нас самих. Допомагатимуть рівно стільки, щоб не загрузнути у війні самим. У Заходу часу точно більше, аніж у нас. Відповідно, наша сила – це ми самі. Як і всі наші слабкості – ми самі.
Журналіст, якому інший журналіст (знайомий особисто) по дружньому 4 рази вказує «ти переврала мої слова», а «переврун» робить покер-фейс «а що такого?», має на гарматний постріл не підпускатися до будь-якої редакції. Інакше журналістика померла.
“Громадянин” важливіше за “журналіст”. Державність важливіша за свободи. Свободи без державності не-по-трі-бні.
Державність може бути з тимчасово обмеженими свободами. Свобод в абсолюті не існує (твоя свобода завершується там, де вона починає заважати моїй свободі – ми один одному постійно заважаємо, тому жертвуємо своїми свободами заради інших і розраховуємо на взаємність). Що є? Правила, які діють за певних умов.
Медіа, які толерують у себе в студії токсичних спікерів, – помийка. Спікери, які не гребують йти на шоу чи ефіри, де присутні токсичні персонажі, – люди, які порпаються на помийці. Аргумент «я хочу донести свою позицію до іншою аудиторії» = «я вступив, але від мене не пахне».
Режим «не-ру-ко-по-ти-скан-ня» (щодо осіб чи організацій) – це норма. Так само, як мити руки або чистити зуби.
В країні відкрито існує щонайменше три «кнопки», котрі інформаційно працюють на Москву. Толеруванням ідіотів, трибуною ідеологічним диверсантам, скупченням корисних дурнів – по-різному, але проти нас. І не треба робити очі квадратні – «давайте бойкотувати» – лайно було лайном і раніше. Не подобається – ігнорте. Не ігнорите? Не скаржіться на смак нечистот.
В Україні не буде (хотілося б помилитися, але…) ані централізованого каналу тверезої адекватної інформації, ані тверезих адекватних журналістів, які б зрозуміли (скажімо) важливість цензури для воюючої країни. Так, Україна не лише не Росія, Україна так само й не США.
Так, в США є інформаційна політика. Так, особливо, коли мова про дії армії в зоні бойових дій. Інформацію військові і контролюють , і перевіряють, а куди треба пресу категорично не пускають.
В Україні централізованої інформаційної (сенсової) контрвійни не буде. Шкода, але не буде. Не питайте чому. Робіть те, що кожен може самостійно.
Пропаганда – це добре. Відсутність кваліфікованих людей, які б пояснили людям сенс цього терміну, – біда. Для тих, кого шугає штампований образ, «пропаганда» – propago — «поширюю». Форма комунікації, спрямована на поширення в суспільстві світогляду, теорії, твердження, фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку на користь певної спільної справи чи громадської позиції. Для пострадянського, постімперського суспільства пропаганда свого – це захисний механізм. Інструментарій розвінчання міфів. Пропаганда – молоток. Можна проломити голову, а можна прибити цвяшка і повісити на стіну картинку. Інструментами треба вміти користуватися правильно та на користь.
В новинах не може бути фрази «ворожі снайпери/сили/ДРГ досягли успіху». Успіх ворога – це наш програш. Це чиєсь втрачене життя серед НАШИХ вояків. «Досягли успіху» – це може бути ТІЛЬКИ про ЗСУ.
«Втрати ворога» – не може бути. Втрати це у нас, бо кожен наш загиблий – непоправна втрата. Ворог знищується, і ніяк інакше. Отже «Українські сили втратили пораненими… загиблими… за даними розвідки ЗНИЩЕНО ХХХ ворогів».
Не існує ЛНР/ДНР. Навіть «так би мовити ЛНР/ДНР». Кожна згадка цих літер є їх інформаційною легалізацією. Є тільки ОРДЛО, окуповані райони Донецької і Луганської областей, російсько-окупаційні війська, російсько-терористичні банд-формування, російські найманці.
Немає «конфлікту на Сході України». Є російсько-українська війна.
Нам потрібен не мир. Нам потрібна перемога. Мир без перемоги – це наша капітуляція.
ЗСУ – наша армія. Наші. В цій війні є ми і «наші», а є вони і «ворог».
Ті, хто співпрацюють із окупантами в ОРДЛО та Криму – колаборанти. Якщо колаборанти не мають на руках крові, вони все одно сприяли окупанту. З власної волі чи з примусу, це має показати слідство. Поки це не буде показано, усі мешканці звільнених територій мають бути понижені в громадянських правах – позбавлені виборчого права. Усі, окрім руху опору.
Іспит на громадянство має бути. В ньому обов’язково – знання мови та історії України.
Якщо людина гарно співає, це не значить, що вона гарно стріляє, танцює, куховарить, столярує, фрезерує, або ж є талановитим політиком. Частіше навпаки. А як же Рейган?
Рональд Рейган став президентом США не одразу після зйомок. Перші активності Рейгана були на початку 60-х, а Президентом він став через 20 років – у 1980 році. Тож, коли хтось тулить Вам співунів, клоунів, кухарів і інших представників надзвичайно корисних професій, перепитуйте, чи мають ці особи років 20 ПАРТІЙНОГО політичного стажу.
Влада є дзеркалом народу. Не може Богообраний Безгрішний Посполитий Люд обрати собі жахливу владу. Не може бути у поганого народу геніальна кришталева влада – яке їхало, таке здибало. Хочеш краще? Міняйся сам. Як? Думай.
У нас немає вічних союзників, але у нас є вічний ворог. Вічні й постійні є наші інтереси. Наш обов’язок – захищати ці інтереси.
«Ceterum censeo Carthaginem esse delendam»
«А поза тим вважаю, що Карфаген має бути зруйнований»
