Антикорсуд – відтермінування власних розчарувань

Насправді антикорупційний суд не має нічого спільного з реформами та боротьбою з корупцією.
Антикорупційний суд – це наша розплата за власну інфантильність, за власну віру в ідолів та ідіотів, за власні спроби відмазати ідолів та ідіотів, за власну нездатність вчитися на помилках… Ну, і це наша розплата за маніпуляції наших прекрасних ЗМІ.

Поясню:
В 2015 році прокуратуру очолили длбйби та клоуни-корупціонери з Кавказу. Ми не бачили, що цей давіт – длбйб? Та, звісно ж, бачили. Але ми цілий рік терпіли цей цирк, відсутність будь-яких реформ в прокуратурі, за цей рік ми просрали мільйони на арештованих рахунках, зокрема, Латвія стягнула 50 мільйонів євро грошей арбузова через злочинну бездіяльність каська. А все тому, що ці клоуни влаштували цирк з затриманням “діамантових прокурорів” (що насправді було звичайною боротьбою кланів), і цей цирк нам згодовували цілий рік, як безкомпромісну боротьбу з корупційов через призму постійного тицяння пальцями на “винуватих”, які заважали неробам.

В кінці 2015 року аналогічна історія з виборами в Кривому Розі, де через тупість самопомочі та істерику в ЗМІ суспільство знову зайняло позицію захисту длбйобів і почало топити за перевибори в Кривому Розі, створюючи небезпечний законодавчий прецедент. В результаті длбйоби, як завжди, обісралися, а небезпечний прецедент було створено.

Потім аналогічно значна частина суспільства зробили собі ідола з обригана, який за 2 роки не зробив абсолютно нічого в Одесі, зате так само майстерно тицяв пальцями на “винуватих”. Ці люди просрали ще 2 роки біганням за організаторами “горіхової мафії”, штурмували кордон і Жовтневий, але так і не зробили нічого корисного для своєї країни.

І таких прикладів у нас було безліч за цей час, коли ми велися на медійні істерики та захищали лузерів і длбйбів тільки тому, що вони вправно тицяли пальцями на “винуватих”.

Те саме і тут. Замість того, щоб вирішувати реальну проблему – боротися з корупцією, непрофесійністю, неефективністю НАБУ, замість того, щоб гнати в шию цих “професіоналів”, українське суспільство повелося на їхні відмазки про погані суди.
При тому, що ситник за 3 роки так і не посадив жодного суддю, а садити мав би саме він, бо це його виключна компетенція.
При тому, що за 3 роки НАБУ зварганило аж 100+ справ. Причому “зварганило” – це саме та характеристика якості.

От тепер для тих 100 справ ми створили цілу судову структуру з купою людей, купою витрат. Створили тільки для того, бо поганий танцюрист тицяв пальцями на винуватих, а пролетарі ніяк не змогли позбутися фантазій про те, що антикорупційний суд візьме в багатих і частину віддасть їм.

На пролетарів, як завжди, чекає розчарування, їм ніхто нічого не віддасть, лещенко квартиркою не поділиться, але біда в тому, що повівшись на ці медійні істерики, тицяння лузерами пальцями на “винуватих”, ми загубили купу часу, загубили можливість критики влади (бо те що на ТВ – це істерика, а не критика), загубили можливість контролю влади та загубили купу реальних речей, які влада разом з суспільством могли би здійснити, заклавши підвалини добробуту та якісних змін.

А замість цього ми отримали купу розбитих сподівань, пучок обісраних клоунів і антикорупційний суд, створений для короткотермінового продовження перебування “поганого танцюриста” на посаді керівника НАБУ та відтермінування власних розчарувань.