Урок Волновахи

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

#памятай14й

Чотири роки тому, 22 травня 2014 р. на дорозі Ольгинка – Володимирівка в районі селища Ольгинка, неподалік від міста Волноваха, терористами з так званої ДНР був здійснений напад на 10-й блокпост 51-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. За даними української Книги Пам’яті, в результаті нападу загинуло 16 бійців, включаючи командира 3-ї БТГр 51-ї ОМБр майора Полінкевича і командира взводу лейтенанта Овчарука. Плюс 32 поранених. На той момент таких втрат за один бій українська армія ще не знала.

Відео, що з’явилося в Інтернеті невдовзі, шокувало ще більше. З’ясувалося що «блокпост» 51-ї ОМБр власне не був блокпостом. По факту бойовики напала на табір ЗСУ, що розташувався на узбіччі дороги у достатньо широкій посадці. Ба більше, українські військові допускали в розташування свого табору місцевих мешканців і навіть дозволяли їм знімати себе та свою техніку на відео. За таких умов не дивно, що ранку 22 травня на кількох машинах до блокпосту під’їхали бойовики з автоматами, кулеметами та гранатометами і влаштували розстріл упритул. За таких умов відбитися було просто нереально.



Реакція на подію сталася миттєво. Терористи ДиРи зразу ж поширили інформацію, що блокпост розстріляли бійці «Правого Сектору» за те, що, мовляв, бійці «відмовилися воювати з мирними мешканцями». Телеканал «Росія-1» заявив, що блокпост був розстріляний вояками батальйонів «Донбас» і «Дніпро». Та невдовзі відповідальність за розстріл взяв на себе відомий главар терористів Ігор «Бес» Безлер. Підтвердив причетність до розстрілу блокпосту і терорист Ігор «Стрєлков» Гіркін.

Ще більший резонанс розстріл викликав в самій Україні. По-перше, стало зрозуміло, що відтепер все всерйоз. До розстрілу під Волновахою бої йшли лише біля Слов’янська – в інших місцях відбувалися окремі сутички, та ще бій у Маріуполі 9 травня. Було очевидно, відтепер палає увесь Донбас. По-друге, в мережі зразу збудилися маси «всепропальщиків». І не тільки. 23 травня 2014 р. біля двохсот осіб, серед яких були матері та дружини мобілізованих до 51-ї бригади солдат, перекрили міжнародну трасу Варшава-Київ біля пропускного пункту Яготин. Вимоги – повернути бійців 51-ї бригади до пунктів постійної дислокації. За той міри «всепропальства», що панувало тоді в мережах, така оперативність – не диво. Протест жінок з Західної України справив гнітюче враження на Україну всю іншу. І командування було змушене піти на поступки – бійців 51-ї бригади відвели на полігон Широкий Лан, за винятком 300 бійців, які забажали залишитися на фронті («всепропальщики» і тут не підвели – невдовзі з’явився поголос, ніби 51-а бригада дезертирувала з фронту). Й нарешті, по-третє, напад стався за три дні до президентських виборів. Очевидно він вплинув на громадську думку, але дещо не так, як кортіло бойовикам.

Що ж сталося під Волновахою?

Штабу АТО на початок травня було вже очевидно – Москва намагається захопити весь Донбас. Аби цьому перешкодити, було розроблено план, за яким частини 72-ї окремої механізованої та 79-ї окремої аеромобільної бригад мусили взяти під контроль смугу вздовж державного кордону та перекрити канали постачання бойовиків зброєю, технікою та живою силою з боку Росії. Про цей план явно дізналися у Москві – терористи ДиРи заходилися укріплюватися в селі Дмитрівці, де був зручний міст через ріку Міус, яким власне мусили переправлятися ЗСУ. Проте украплення бойовиків були тоді ще слабкі.

Водночас частини ЗСУ брали під контроль інші частини Донеччини. Командир 51-ї бригади полковник В. Яцків здобув завдання створити 9 блокпостів у районі від Курахово до Волновахи. Наказ створити 10-й блокпост надійшов біля 17 травня. Варто зазначити, що до міста Волноваха вояків ЗСУ не пустили місцеві колоради – українські військові тоді ще йшли на переговори та шукали компромісів з місцевим населенням. Командир 3-ї батальйонної групи майор Полінкевич явно розумів, що 10-й блокпост – незахищений. Його просто не встигли захистити. Напередодні нападу майор прибув на блокпост особисто та наказав снайперам зайняти позиції з іншого боку дороги. Вони лишалися там до самого нападу і вступили в бій – навіть завдали втрат ворогові. Більше зробити майор Полінкевич не встиг. На блокпост прибули два заступники комбрига Яцківа та наказали солдатам скласти всю зброю між наметами і накрити її плащ-наметами. Ніби аби не дратувати місцевих.

Що там сталося насправді – незрозуміло. Найбільш вірогідна версія – командування бригади, намагаючись уникнути зайвих втрат, вступило в переговори з місцевими елітами і домовилося, що ті утримаються від провокацій щодо ЗСУ, а у відповідь солдати не будуть пересуватися на блокпостах зі зброєю. Зараз помилковість такого рішення очевидна, але не забуваємо – тоді треба було за всяку ціну вигравати час. Україна не мала достатньої кількості боєздатного війська, і кожен колорад, який сидів вдома, – це був мінус один терорист ДиРи. Але Москва мала інші плани.

Характерна деталь. Після бійні під Волновахою командування ЗСУ усунуло командира бригади полковника Яцківа від посади – і це збурило бійців бригади. Дійшло до того, що бійці ледь не побили нового командира. Очевидно – на свого комбрига провини за те, що сталося, бійці не покладали – розуміли, що той хотів як краще, але його банально обдурили.

Після від’їзду штабних офіцерів на позиціях блокпосту з’явилися місцеві. Вони всілися балакати з солдатами біля багаття і на прохання забратися не реагували. Військові не мали права їх навіть затримати – після складання зброї вони офіційно стали просто частиною в таборі. Навіть караули виставити не було як. Тоді й було зняте знамените відео позицій українських вояків.

 

А зранку з’явилися машини з терористами. Очевидно, у метушні бою беззбройні українські вояки не могли навіть відкрити вогонь у відповідь. Вогонь відкрили снайпери – вони підбили кілька машин бойовиків і завдали втрат. Але, розстрілявши весь боєкомплект, снайпери відійшли у посадки.

Залога блокпосту була розсіяна по сусідніх посадках. Бойовики взяли чималі трофеї. Невдовзі бойовики дали драла – на горизонті з’явилася група швидкого реагування 51-ї бригади. Отут і стався прикрий інцидент – водночас із вояками 51-ї на блокпост прилетіли українські вертольоти і завдали удару. Щоправда не по вояках 51-ї, як потім лементували «всепропальщики», а по машинах терористів, підбитих снайперами з блокпосту. Позиції були відновлені, але…

Скрін з відео на youtube

Під впливом розбурханої «всепропальщиками» громадської думки, 51-у бригаду довелося відводити на тиловий полігон для відновлення боєздатності. Командир бригади полковник Яцків був відсторонений від командування та невдовзі потрапив до реанімації. Солдат 51-ї відсторонення їхнього командира збурило, незважаючи на втрати. А блокпости, створені 51-ю, мусили зайняти 1-й бат 72-ї механізованої та 1-й бат 79-ї аеромобільної – інших частин штаб АТО під рукою, ну, просто не мав.

Відволікання частин, які мусили йти блокувати кордон з Росією, подарувало терористам ДиРи дорогоцінний час – вони встигли значно закріпитися у Дмитрівці і заблокувати переправу через ріку Міус. Взяти Дмитрівку ЗСУ так і не вдалося – довелося наводити понтонну переправу в іншому місці. Все це уповільнило виконання операції з блокування кордону та дозволило бойовикам значно закріпитися. Як наслідок, повністю взяти під контроль кордон ЗСУ не вдалося.

Винуватою виявилася ЗВ – «злочинна влада». Як завжди.

Бійня під Волновахою мала свої об’єктивні причини та своїх винуватців – та кого вони цікавили, коли хтось гукне «нас зливають»?

Але була й позитивна обставина. Саме після Волновахи для українських вояків стало остаточно зрозуміло – це всерйоз. Це – війна. Ілюзій більше не мав ніхто.

На фото – кадри, зроблені мною на місці бою під час перебування в АТО. Біля пам’ятника загиблим хлопцям з 51-ї бригади регулярно зупиняються військові машини. Хлопці надають шану загиблим.

WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com
Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial