Той попіл, що стукає в серце… (фото, відео)
26 апреля…
26 апреля 1986 года… Я жил тогда в Москве и утром, как обычно каждое утро, слушал новости на чешском языке по Свободной Европе. Передачи западного радио на русском и украинском в москве тогда еще глушили безнадежно. Узнал о чернобыльской катастрофе, позвонил в Киев своим родным. Они еще ничего не знали. Кто-то им звонил, кто слышал что-то по западному радио, как и я…
Была суббота, и обмен новостями между людьми в выходной день был в ссср минимальным… А советские сми первое сообщение о катастрофе сделали только вечером, в конце программы “время”, назвав происшедшее аварией, которая на самом деле была и остается страшной трагедией, не осознанной нами до конца до сих пор…
Три з половиною хвилини цього відео дивним чином умістили в собі трагедію 32-річної давнини та надію на майбутнє.
Такий собі динамічний екскурс в історію, від якого стискається серце.
Я досі не уявляю усього героїзму тих людей, які прямували в пащу шаленої радіації.
Мене нудить від першотравневої демонстрації 1 травня 1986 року та від мерзотного замовчування аварії.
Мене захоплює реальна самопожертва ліквідаторів, що рятували світ від розірваного горнила реактора, та розум вчених, які винаходили і винаходять нові способи боротьби із радіоактивним забрудненням навколишнього середовища.
Звісно, від атомної енергетики найближчим часом людство не відмовиться, але добре, що реактори типу РБМК врешті зупинили. Мені здається, що пан Кучма, залучивши до вирішення проблеми світову спільноту і зупинивши ЧАЕС, зробив вірно. Тим не менш, з подивом спостерігаю появу розумників, які вважають, що роботу станції треба було продовжувати.
Маленький поворот ключа на реакторному щиті став великим полегшенням для України та всього людства.
Я досі пам’ятаю, як дивився по телевізору трансляцію цього процесу.
А конфайнмент – вражає.
Геній інженерної думки.
Будете у Зоні – не минайте.
Останні років п’ятнадцять ми не чуємо поганих новин з ЧАЕС, а якщо і є щось, то ці новини переважно позитивні, як, наприклад, про новий об’єкт “Укриття” (новий безпечний конфайнмент (НБК).
Це результат героїчних вчинків сотень тисяч рятувальників та ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, які зробили свою роботу так надійно, що вже останніми роками ЧАЕС потроху перетворюється на туристичний об’єкт.
Подолання наслідків аварії на ЧАЕС для мене – героїчний вчинок українського народу. Серед героїв були і супер-герої. Такі, як майор Телятніков. Такі, як Олексій Ананенко, Валерій Беспалов та Борис Баранов, які пішли на смерть, спустившись до резервуару з 20 тисячами тон води, відкрили запірні клапани і спустили воду, попередивши тим самим дуже потужний паровий вибух, результатом якого б став вибух інших реакторів, знищення Києва та радіоактивне забруднення більшої частини Європи.
Є різні думки, але рішення про закриття ЧАЕС в середині 90-х років, як на мене, правильне. АЕС працювала, там час від часу відбувалися то пожежі, то інші надзвичайні ситуації, була джерелом постійної небезпеки та напруги у суспільстві. І звернення Кучми до голів країн G7 з посилом, що Україна не має одна виправляти помилки радянського минулого, і те, що у 2000 році, станція була закрита, є також причиною того, що сьогодні ми не чуємо жодних поганих новин з ЧАЕС.
Маю надію, що і не почуємо. Хоча історія не закінчена. Ніхто на 100% не знає, що відбувається у глибині під старим Укриттям. В середині саркофагу залишилося близько 95% того палива, яке було в реакторі на момент аварії. І це вже задача на майбутнє – остаточно очистити це місце.
Вибачте, що, може, пафосно.
300 секунд здесь приведут к быстрой смерти,что гораздо лучше многих лет мучений.. После 30 секунд воздействия…
Gepostet von Valentin Shashyn am Donnerstag, 26. April 2018
