Вірменія без рожевих окулярів
Шановні, мі-мі-мі-шечки з приводу “волелюбних вірменів, які скинули злочинну владу” – це не до мене.
По-перше, мене мало цікавлять інтереси будь-якої іншої держави крім України.
По-друге, я надто гарно знаю, як швидко стає “злочинною” влада, яка приходить на хвилі революції.
Революція – це завжди завищені очікування і завжди сили, яким свого шматка влади не вистачило. Так було у нас. У Вірменії, гадаєте, буде якось інакше?
Який головний виклик стоїть зараз перед Вірменією?
Відповідь – перегризтися за владу вже зараз. Крайні новини – лідер їхнього протесту Пашинян ніяк не домовиться з ТВО голови уряду Карапетяном. Кожен висуває свої умови і не йде на компроміс. Нічого не нагадує?
За цих умов висока вірогідність того, що владою стане та сила, яка пообіцяє більше. І ні фіга не виконає. Бо не можливо народити дитину за місяць, зібравши разом 9 вагітних жінок. Добробут країни руйнується швидко, розбудовується він роками.
На хвилі розчарувань можлива спроба реваншу сил, щойно відсунутих від влади та їхніх прибічників. Не забуваймо, в Гюмрі російська військова база, яка в будь-якому разі лишається фактором політики і плацдармом Москви.
Небезпека реваншу ризикує штовхнути нинішніх революціонерів до ескалації конфлікту з Азербайджаном по Нагірному Карабаху. Благо, Пашинян – автор багатьох полум’яних промов і статей з критикою вірменського уряду щодо карабахського питання. А значить, на Кавказі знову запалає. Кремль аплодуватиме стоячи.
А це вже псує життя нам. Бо знову ламає конструкцію ГУАМ, яку наше керівництво заходилося відновлювати, і яка була покликана сформувати на Кавказі блок наших союзників. Проти Москви, звісно.
Що треба, аби всього цього не сталося? Тверда політика Заходу і нечуваний такт сусідів Вірменії, в першу чергу, Азербайджану.
Все дуже непросто. Мі-мі-мі-шечки про “волелюбний народ” це, звісно, гарно. Та якось часто ці мі-мі-мі-шечки перетворювалися на збурений лемент “нас обдурили” і до самих несподіваних поворотів.
Не розчаруйтеся.
