«Судді не впевнені в завтрашньому дні. І це найбільший недолік реформи» – член ВРП Павло Гречківський
Будь-яка проблема чи гостре питання завжди потребує погляду, як то кажуть, зі сторони, але зі знанням справи. Тож не дивно, що обговорити нагальні питання судової реформи, тиску на суддів, та роботи органів суддівської влади ми («Дзеркало суддів України») вирішили з членом Вищої Ради Правосуддя Павлом Гречківським. Адже з однієї сторони Павло Миколайович – представник конституційного органу суддівського врядування, а з іншої – має зовсім інший світогляд правника, адже делегований до Ради від адвокатської спільноти. Тим більше, що на наш інформаційний запит у ВРП відреагували дуже оперативно – вранці надіслали листа, а вже ввечері, після того як завершилась робота Третьої дисциплінарної палати ВРП (в засіданні якої брав участь Павло Гречківський), відбулася й сама зустріч.
– Доброго дня! Хотілося б розпочати нашу розмову із наступного. Протягом 2017 року кожного дня до ВРП надходили звернення суддів про втручання в їх діяльність. Всього за рік – 335 скарг, це офіційна цифра. Як думаєте, на скільки неофіційна статистика більша від заявленої?
– Розумієте, Закон не лише передбачає певний механізм подання і розгляду такого звернення, це ще й додаткова гарантія для здійснення незалежної діяльності суддів. При цьому суддю зобов’язано повідомляти Вищу раду правосуддя та Генерального прокурора про всі втручання в його діяльність щодо здійснення правосуддя та передбачено дисциплінарну відповідальність судді за невиконання цього обов’язку протягом п’яти днів після того, як йому стало відомо про випадок втручання в його діяльність. Подальші дії Генеральної прокуратури України у зазначених випадках передбачені Кримінальним процесуальним кодексом. Тому я не думаю, що є якась неофіційна статистика.
Разом з тим, проведене Програмою USAID реформування сектору юстиції «Нове правосуддя» загальноукраїнське опитування суддів показало, що в середньому 11% суддів всіх інстанцій упродовж останніх двох років піддавалися тиску з метою прийняття певного рішення у справі. З того масиву звернень, що надійшли 2017 року, судді скаржаться на тиск з боку ЗМІ, громадських організацій та псевдоактивістів, народних депутатів та на пасивність правоохоронних органів.
Але цікаво, що навіть така проблематика має певну тенденцію до позитивних змін. Скажімо, раніше окремі депутати дозволяли собі писати звернення, щоб вплинути на якийсь важливий для них судовий процес. Після ряду різких відмов, а також відповідних звернень до Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України таких випадків вже майже немає. Можна згадати лише поодинокі випадки тиску на суд з боку народних депутатів.
Тим не менш, у 2017 році Вища рада правосуддя розглянула 125 повідомлень суддів про втручання в їхню діяльність та за результатами розгляду ухвалила 57 рішень про вжиття заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. За 2018 рік уже надійшло 120 звернень. Найбільше скаржаться судді м. Києва та Дніпропетровської області.
– Як працює ВРП з такими зверненнями?
– Вносить подання до відповідних органів/посадових осіб про виявлення та притягнення до відповідальності осіб, які порушили гарантії незалежності суддів (таке подання Вищої ради правосуддя має бути розглянуто протягом 10 днів після його отримання. Про рішення, ухвалене за результатами розгляду, та вжиті заходи відповідний орган чи посадова особа зобов’язані невідкладно (але не більше ніж протягом 3 днів) повідомити Вищу раду правосуддя). Є інструмент публічних заяв; є варіант звернення до суб’єктів права законодавчої ініціативи із пропозиціями щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Ми також звертаємося до прокуратури та органів правопорядку щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочинів, вчинених щодо суду.
Водночас вже саме оприлюднення на офіційному веб-сайті Ради повідомлень суддів про втручання в їхню діяльність щодо здійснення правосуддя справляє позитивний вплив на зменшення кількості фактів таких втручань.
– Більшість профільних ЗМІ наполягають на тому, що одним з найбільш поширених способів неправомірного тиску на суддів та втручання в їх діяльність є порушення кримінального провадження за статтею 375 Кримінального кодексу України. При цьому навіть міжнародні експерти наполягають на скасуванні цієї статті ККУ, оскільки вона відкриває можливості тиснути на суддів. Що ви можете сказати з цього приводу?
– 2017 року було зареєстровано 517 кримінальних правопорушень за ознаками постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, ухвали або постанови (для порівняння: у 2016 році було зареєстровано 374 таких кримінальних правопорушення, у 2015 році – 388, у 2014 році – 220). Із зазначених 517 кримінальних проваджень закрито лише 232, ще 6 кримінальних проваджень з обвинувальним актом було направлено до суду. Таким чином, на кінець 2017 року правоохоронні органи здійснювали досудове розслідування 279 кримінальних проваджень, у яких дії суддів щодо відправлення правосуддя оцінюються поза передбаченими законом процедурами апеляційного оскарження. Як правило, у таких кримінальних провадженнях суддів викликають для дачі пояснень, допиту як свідків, в тому в тому числі щодо вчинюваних ними під час розгляду справ процесуальних дій та прийнятих рішень, що грубо порушує основні гарантії незалежності суддів.
Водночас, за даними Генеральної прокуратури України, за фактом втручання в діяльність судових органів було порушено 152 кримінальних провадження. Жодного обвинувального акта не направлено до суду. За фактом погрози або насильства щодо судді, народного засідателя чи присяжного було зареєстровано 42 повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, 4 кримінальних провадження було передано до суду з обвинувальним актом. Ще 3 кримінальних провадження у 2017 році розслідувалися правоохоронними органами за фактом умисного знищення або пошкодження майна судді.
– Така кількість звернень, очевидно, свідчить, що судді довіряють ВРП?
– Показник свідчить про відкритість судової влади. Але не треба бути надто оптимістичним. Поки що механізм реально працює в частині повноважень ВРП. Ми виконуємо свою роботу, а от з боку правоохоронних органів великого ентузіазму немає. У 2017 році Вища рада правосуддя внесла до Генеральної прокуратури України та інших правоохоронних органів 18 подань про виявлення та притягнення до відповідальності осіб, які порушують гарантії незалежності суддів. Станом на цей час, за інформацією Вищої ради правосуддя, жодну службову особу не притягнуто до відповідальності за неправомірні дії / бездіяльність, які призвели до порушення гарантій незалежності суддів. Дуже часто за повідомленнями суддів про здійснення протиправних втручань в їх діяльність правоохоронні органи доходять висновку «про відсутність ознак кримінального правопорушення у викладених у заяві фактах».
– Що необхідно зробити для того, щоб у поточному році звернення були хоча б через день, тобто, їх стало в половину менше?
– Виконувати закон. Можливо, потрібно внести зміни до закону і зробити відповідальність за перешкоджання правосуддю більш суворою. Правоохоронні органи мають працювати більш професійно. Але таку статистику формують не тільки закон, а і такі фактори, як відсутність достатньої поваги до суддів з боку суспільства і з боку двох інших гілок влади.
Вимоги Вищої ради правосуддя щодо виявлення та притягнення до відповідальності осіб, які порушують гарантії незалежності суддів, а також надання інформації про розкриття та розслідування відповідних злочинів у кращому разі мають своїм результатом підтримання формальної переписки між органами державної влади. При цьому іноді правоохоронні органи дозволяють собі взагалі не надавати відповідей на такі звернення ВРП. Тому, поки ми не побачимо, що правоохоронні органи ефективно роблять свою частину роботи, тенденція тиску на суддів не спадатиме. До речі, аналогічна ситуація з порушеннями прав адвокатів.
Вища рада правосуддя не отримала жодної відповіді на свої звернення до Верховної Ради України стосовно вжиття заходів із недопущення народними депутатами України дій, які можуть бути розцінені як тиск на суддю щодо здійснення правосуддя
– У березні 2017 було здійснено напад на голову ВРП. Чи були здійснені заходи для підвищення безпеки членів ВРП? Щось змінилось в цьому плані?
– У 2017 році ВРП перебувала в фокусі підвищеної уваги ЗМІ та працювала під жорсткою критикою, в тому числі було багато нездорових активностей, організованих невідомими особами з використанням псевдоактивістів, брудних публікацій в пресі, публічних звинувачень та спроб втручатися в діяльність окремих членів ВРП. Цей випадок, про який ви згадуєте, став піковим проявом таких спроб. Хоча і кримінальну справу проти мене я відношу до цієї ж категорії і маю достатньо аргументів, щоб довести свою версію в суді. Вона дуже дивно збіглася з стартом судової реформи, коли 30 вересня 2016 року набули чинності зміни до Конституції, які стосувалися і статусу і складу ВРП.
– За результатами З’їзду суддів багато хто очікував набагато більш різку заяву щодо забезпечення охорони судів…
– У нас на сьогоднішній день не зрозуміло, коли така Служба охорони судів запрацює. Щодо поточної ситуації з охорони судів, то наскільки мені відомо, частину з них охороняє Національна поліція, а частину – Національна гвардія. При цьому навіть я точно не знаю, хто охороняє ВРП наразі, здається, все ж бійці Нацгвардії. Те, що відбувалося минулого року в судах, і взагалі, коли до суду приносили гранати, й були жертви – це неприпустимо. Але ж нічого й не змінюється, навіть в тих судах, де вже відбувались резонансні події. Тобто, моя особиста думка, охорона судів потрібна – якнайшвидше й на належному рівні.
– Щодо довіри до судової влади. Інколи наводяться цифри про надзвичайно малий відсоток людей, які довіряють суду. Це об’єктивна інформація та цифри?
– Це таке питання, по якому у мене повністю не співпадає думка з усіма соціологічними дослідженнями.
По-перше, якщо вже громадянин звертається до суду, то виникає питання: він довіряє суду чи ні? Я вважаю, що так. Тобто якщо в нас є мільйон поданих позовних заяв, то значить це вже мінімум така кількість громадян довіряє суду. Якщо порахувати кількість позивачів у співвідношенні до всього населення України (йдеться про повнолітніх громадян з повним обсягом право та дієздатності), то це вже будуть зовсім інші відсотки. Бо потрібно буде порівнювати 1 млн звернень з 18-20 млн громадян. Насправді, саме тих, хто має власний досвід взаємодії з судами, я б вважав більш компетентними респондентами для таких опитувань. І до речі, серед них вони проводилися і результати були дуже відмінні.
Опитування центру Разумкова у жовтні 2017 року засвідчило, що довіра до суддів складає 9%, недовіра – 81%. При тому й інші органи державної влади мають подібні рейтинги. Опитування також засвідчило, що серед тих громадян, хто безпосередньо стикався в роботою судів у різному статусі, показник інший. 47% сказали, що довіряють судам, і 41% – що не довіряють. Цікаво, що до Антикорупційного суду, який ще не створений, довіри громадян теж немає. 61% респондентів сказали, що не довіряють такому органу. Тому, якщо говорити про соцопитування, то їх потрібно проводити для того, щоб знати громадську думку, а не для того «підганяти» її під власні політичні дії.
Що стосується цифр, якими аргументують необхідність реформи окремі активісти. Думаю, питання оцінки рівня довіри до судової системи та суддів стало предметом маніпуляцій. Невідомі опитування показували 1% такої довіри, і це мало легітимізувати початок кардинальної реформи всієї системи. Далі, через деякий час прозвітували про 30% довіри, і сказали, що це підтверджує правильність здійснених реформ. Це широко висвітлювалося в ЗМІ. При цьому більшість громадян має думку про роботу судів саме з медіа, а не з власного досвіду.
А в тому, що такі цифри наводились спеціально, з певною метою, щоб підготувати суспільство для проведення судової реформи, я особисто переконаний абсолютно. Адже ніхто не знав, як пройде ця реформа. Більшість людей не знала (навіть серед фахівців не було єдиних думок), що і як відбуватиметься під час цієї реформи, але було розуміння, що така реформа потрібна. Отож з метою підготовки суспільства до проведення цього важливого етапі в державі й було розроблено такий, на мій погляд, піар-хід, де було сказано про надзвичайно малі відсотки.
Ще один піар-хід, до речі, який й досі використовують дуже активно окремі політики, це вимоги розігнати всіх суддів й набрати нових. Вибачте, а працювати хто буде? Ми суддів ВС призначали рік. Це 120 осіб. Нещодавно було сказано, що в судовій системі вже є незаповненими майже 2400 вакансій. Але це лише люди, які звільнилися (чи яких звільнили), а якщо переобрати взагалі всіх – то це ж роки пройдуть, поки нові судді почнуть працювати. Я вже навіть не кажу про правову сторону таких пропозицій. Адже коли суддя багато років назад призначався на посаду судді, то держава Україна гарантувала йому певні умови праці. А тепер виходить, що ми вимагаємо в односторонньому порядку змінити умови трудового договору з суддями? Це якщо образно казати.
На мій погляд, якщо така зміна й можлива, то лише за обопільною згодою. Тож навіть зараз не зрозуміло, куди йтимуть судді ліквідованих вищих судів, адже їх мають перевести за законом до рівнозначного суду, що виконати вже неможливо. Хтось піде до апеляційних судів, хтось піде у відставку, а хтось – і до ЄСПЛ. І буде цікаво, що на таке скаже Європейський суд.
І чомусь побоююсь, що чинна влада зараз цими питаннями не дуже переймається, бо поки триватиме розгляд в ЄСПЛ, то не відомо, на кого потім впаде тягар відшкодування шкоди таким суддям. Проте, як не крути, але судді – теж люди. Ставлячи свій підпис під рішеннями Іменем України, вони беруть на себе велику відповідальність. Держава в свою чергу повинна їм давати відповідні гарантії – гарантії безпеки, належного грошового утримання, гарантії впевненості в завтрашньому дні. Але на сьогодні на жаль це все зруйновано, і це – найбільший недолік сучасної судової реформи.
А взагалі, оцінити, чи була ця реформа вдалою чи не дуже, ми зможемо не раніше, ніж через 3-5 років.
