А це ми, українці, не маємо забути ніколи…
Савченко: Чотириста тисяч. Я даю чотириста тисяч.
Рубан: Чего? Денег?
Савченко: Яких денег? Яких денег, Вова? Смертей. Нужно.
Рубан: Это репрессия, это не революция, мы сейчас говорим…
Савченко: Три – це мало.
Рубан: А потом репрессии, репрессии – это будущее, это даже не сейчас, на стадионах или в шахтах…
Савченко: А потом репресатор повинен вводить смертну кару на уничтоженіє.
Я не буду про особу гаді. Це просто тварина, дочка тварини, це не людина, нема про що говорити..
Але в цьому суть. Суть окупації. Гинути ми будемо сотнями тисяч, сім’ями, з дітьми, з старими батьками. І пофіг, що ви кричали ббббарига і не купляли цукерки Рошен.
Вас будуть вбивати. Бо ви українець.
Подумайте що ви ставите на шальки терезів:
- свої дрібні образи через ВЛАСНІ невиправдані сподівання та через постійну брехню “журналістів”, які просто підривають нею державу зсередини,
- власну державу, власне життя, життя ваших близьких, сотні тисяч жертв.
Одумайтесь поки не пізно.
І не сподівайтесь, що вас це не стосується…
На фото Хрещатик після підриву та пожежи в вересні 1941 р.
