Заворожує відсутність у декого спогадів і історичної пам’яті

Знаєте, у всіх цих історіях, що мусуються й липнуть до пальців, мене більш за все заворожує відсутність у деяких людей спогадів і історичної пам’яті.

Артисти забули, як їм довелося принижуватися, палити партквитки та знімати покаянне кіно – щоб залишитися після розвалу совка у обоймі потрібних. Все – аби лиш глядач пробачив артистові брехню та хваління радянської влади.

Священики забули, як в них ошалілий від когнітивного дисонансу нарід забирав землю й церкви, і знову роблять те саме – гребуть гроші та принижують власних вірян.

Про політиків і не скажеш. Бо що можна сказати про рибку гуппі, яка їсть власне гівно.

От прямо дивлюся й дивуюся. Окей. Хай вони думають, що в нас погана пам’ять. Але ж вони не можуть не пам’ятати і не знати історії?

Пам’ятають?

Тоді нахріна артисту, що пам’ятає 1987 рік, у дві тищі сімнадцятому нахвалювати, скажімо, Путіна. Він же бачить, що все йде на коло?

І нафіга попові, що знає про 1918, нариватися на людський гнів і на побиті дзвони?

Про рибок гуппі мовчу…