Ленінопад, як прощання з радянським минулим
8 грудня 2017 року відбулась четверта річниця події, коли голова поваленого Леніна відлетіла від його тіла у Києві, під час Революції Гідності. Відтоді в Україні демонтували 1 324 пам’ятники Іллічу, включаючи пам’ятні знаки. В період з грудня 2013 по червень 2017 рік в Україні демонтовано 2 409 об’єктів радянської спадщини.
Дату 8 грудня 2013 року можна сміливо назвати днем, коли у мововжиток активно прийшло слово “ленінопад”. Насправді ж, перший пам’ятник Леніну був повалений далеко від столиці і задовго до того, а саме 1 серпня 1990 у Червонограді Львівської області. Новина облетіла весь СРСР, а завдяки радіо “Свобода” про це стало відомо у світі. Більше того, станом на 1991 рік в Україні було близько 5,5 тис. Ленінів, а це означало, що Україна претендувала на статус найбільш “ленінізованої” республіки колишнього СРСР.
У західних областях України пам’ятники Леніну демонтували ще у 1990-ті роки. Через десять років, в 2000-х у мешканців центральних областей країни відновився інтерес до демонтажу пам’ятників комунізму, проте справжній “ленінопад” охопив фактично усю країну вже 2013 року під час Революції Гідності. Тоді ж були демонтовані пам’ятники Леніну в усіх обласних центрах країни, окрім Донецька, Луганська, Севастополя і Сімферополя. Найдовше “протримався” Ілліч в Запоріжжі, але в березні 2016 року і його зняли з п’єдесталу. Лідерами “ленінопаду” стали Хмельниччина та Вінничина.
“Монумент Леніну – один з чисельних політичних маркерів, яким радянська імперія окреслювала свої володіння. З розширенням кордонів розширялась і «географія ленінів». Головний пам’ятник СРСР був піднесений комуністами до рівня релігійного символу – станом на 1990 рік в Українській РСР діючих православних храмів було в рази менше за кількість пам’ятників Леніну. Ілліч був всюди: в містах, містечках, селах, на заводах, в школах і у військових частинах. Лише три районних центри України ніколи не мали власного Ульянова: Стара Вижівка (Волинської області), Іршава (Закарпатської області) та Шумськ (Тернопільської області). Навряд ідеологи ленінізму могли уявити, що не за горами той час, коли у масовому вжитку з’явиться ще одне слово з коренем «ленін» – слово «ленінопад»”, – розповідає співробітник Інституту Павло Подобєд.
Але не Леніним єдиним! За поданням Українського інституту національної пам’яті, в Україні перейменовано 987 населених пунктів, 25 районів та майже 51,5 тис. топонімів. Відновлено понад 300 історичних назв, з них близько 70 належать до культурної спадщини корінних народів та національних громад України – кримських татар, болгарів, греків, євреїв та інших. Більшість перейменувань, в тому числі в Автономній Республіці Крим, – це відновлення історичної топоніміки, стертої з карти комуністичним режимом після депортації кримськотатарського народу в 1944 році.
Перша спроба законодавчого унормування демонтажу пам’ятників радянським діячам була у березні 2007 року. Тодішнім Президентом України Віктором Ющенком був видано Указ «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні». На виконання цього указу деякими ОДА і органами місцевого самоврядування були демонтовані пам’ятники осіб, причетних до Голодомору.
У 2015 році для того, аби процес “ленінопаду” зі стихійного перетворився на системний і відбувався у правовому полі, був ухвалений спеціальний Закон “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”. Ним було визначено перелік символіки комуністичного режиму. Відповідно, такою символікою визнані зокрема пам’ятники і пам’ятні знаки особам, які обіймали керівні посади у комуністичній партії або радянських органах влади. Владімір Ленін, який у період 1917-1924 років був керівником урядів РСФРР, а потім і СРСР; член Політбюро ЦК РКП (б), є особою, пам’ятники на честь якої у обов’язковому порядку мають бути демонтовані. Починаючи з 2015 року демонтаж здійснюється органами місцевого самоврядування.
