Саакашвілі і соратники
Що мене вразило цього тижня найбільше – це те, з якою готовністю борцуни побігли дистанціюватися від Саакашвілі. Найєм, Заліщук, Гриценко… Остаточно добив Соболєв. Хоча… Від нього варто було чекати.
Ще раніше зіскочив Шабунін. По хорошому, на боці Міхо лишився тільки Грішин-Семенченко.
Просто цікаво. А от коли вони всі незаконно протягували Саакашвілі через кордон – про що вони тоді думали? Вони бачили в ньому чистого і незаплямованого, а тепер почули плівки Луценка і різко розчарувалися?
Та ну, маячня ж. Вони не могли не бачити, скільки Міхо витрачає на свій небідний спосіб життя – ніде не працюючи. Вони чудово знають, скільки коштує забезпечити акцію протесту. Вони, як мінімум, мусили поцікавитися звідкіля гроші… Досвідчені журналісти і громадські активісти – вони мають зв’язки, що дозволяють дізнатися, звідки вітер віє. Все вони знали.
Просто за Міхо ще нещодавно були гроші і кураж – і вони приєдналися до того, хто паротягом тягнув їх у владу. А коли справа запахла керосином – вони побігли.
Просто зреклися. Приблизно так само як Юлія Тимошенко, яка гарно покористувалася покровительством Павла Лазаренка, коли той був при владі, і яка почухрала пити чайок з Кучмою зразу, як Лазаренко втратив увесь свій вплив.
Вони – такі самі. “Вчасно зрадити – значить передбачити”.
Хто виділить їм гроші для наступних акцій? Чи справді вони вірять в те, про що говорять? Чи готові вони підтримувати своїх партнерів у боротьбі, у горі і в радощах? З якою швидкістю вони зречуться одне одного, коли зникне вигода?
Після цього тижня відповідати на ці питання борцунам буде украй непросто.
Самое интересное в истории с Саакашвили – поведение его вчерашних политических соратников.
Если просто – они скипнули. Отстранились. Включая Егория. Мол, вот не надо смешивать наш антикоррупционный протест за ценности и принципы с личным бенефисом Саакашвили за его политическую карьеру. Похвально. Я некоторым из них это еще пару недель тому по-дружески советовал – кажется, поняли, что это неизбежно.
Формально это было сделано после выступления Луценко и обвинений в сотрудничестве с Курченко. Как мне кажется, ряд из них обоснованно полагает, что такое сотрудничество имело место быть. Но на самом деле – it was just a good excuse. Рано или поздно надо было разводить антикоррупционную тему и культ личности ее попутчика. В этом плане они, должно быть, благодарны Луценко – дал хороший официальный повод. Причем часть из бывших соратников явно надеются, что Саакашвили подвергнут жестким репрессиям – не для того, чтобы за него заступиться, а просто чтобы поднять общий градус накала и в нем уже продвигать свою повестку.
И теперь у нас интересная ситуация – особенно если учесть, что на днях Саакашвили успел разругаться с половиной журналистской тусовки и дать второй половине чисто инстинктивно понять все особенности его темперамента и отношения к критике. Возле него остались только люди, которым, в общем-то, наплевать, насколько правомочны обвинения. То есть небольшая, но очень, очень упоротая группа. И даже среди той слышно “да, он странный, но он против Пороха…” – то есть не столько любят нового вождя, сколько втайне надеются, что он за них свергнет злобного короля, из-за которого у них зубожіння, зрада и эректильная дисфункция.
Если честно, я не очень представляю, что со всем этим вообще можно сделать.
