Про істерики під акомпанемент інформаційних атак
Спостерігаю за стрічкою новин:
– У Корбана день народження, дехто намагається нагадати, аудиторії абсолютно наплювати, так званим лідєрам мнєнія, які півроку тому бились в припадках, кричучи про вибіркове правосуддя – теж абсолютно наплювати і… навіть тим хто молився в фейсбуці проти політичних репресій режиму – теж наплювати. Про Борю, контрактну армію, наповнення бюджетів з офшорів всі забули й поготів.
– Сакварелідзе оголосив про створення партії на чолі з Саакашвілі – теж… по 10-15 ретвітів новини, всім, грубо кажучи, теж наплювати. а ще півроку тому бились в істериках, розказували про ефективність антикорупційних форумів і про реформи в Одеській області, а які ж чарівні були розповіді про реформи в прокуратурі… ммм).
– Про викриття Абромавічусом корупції в оточенні Порошенка забули вже давно. От ніяк не можу допроситись в свідків корупційних дій Кононенка хоча б якихось доказів? Задовільнились скрінами вайбера Пасішника?
– а чи згадає хтось корупцію в оточенні Яценюка, документи, які вже півроку Саакашвілі надає в НАБУ, “розслідування” Лещенка проти Мартиненка на основі “документів” “швейцарської прокуратури”? Той же ж мав сидіти вже? Перефразовуючи Бумбокс “єті істеріки теперь кому?”
– Забули навіть про Савченко, яку під супровід цілей Йулі почали боготворити… про інших полонених, про суд над Карп’юком майже ніхто і не говорить, а Сенцов.. шо, де, як він?
Сумно це все.
Сумно тому, що істерити під акомпанемент інформаційних атак суспільство навчилось, а от досягати цілей – ні.
