Чи може Європа захиститися без Америки?
John Paul Rathbone, Henry Foy, Ben Hall, The Financial Times, 24.11.2024
Radio Lemberg
Уявіть, що зараз 2030 рік. Росія і Китай проводять свої перші великі військові навчання в Арктиці. Вони називаються “Схід-2030”, і в них беруть участь тисячі вояків, танки, літаки і велика частина Північного флоту кожної з країн.
Протягом останніх п’яти років Росія та Китай постійно нарощували свою військову та економічну присутність в Арктиці. “Перемир’я” в російсько-українській війні, укладене в 2025 році, дозволило Москві відновити свої збройні сили. Пекін також став розглядати НАТО як паперового тигра після того, як президент США Дональд Трамп перевів увагу Америки на Китай.
Росія оголошує, що розширяє свій контроль над континентальним шельфом Арктики. Китай заявляє, що визнає ці претензії. Росія, в свою чергу, заявляє, що “історичні претензії” Китаю на Південно-Китайське море також є законними. Незабаром після цього китайсько-російські війська вторгаються в норвезький архіпелаг Шпіцберген, стратегічну групу островів, яка контролює доступ до Крайньої Півночі. Сили НАТО мобілізуються, але без військових потужностей матеріально—технічного забезпечення США.
Європейські союзники по НАТО стоять перед жахливою стратегічною дилемою: поступитися контролем над Шпіцбергеном чи задіяти всю силу свого договору про взаємну оборону та завдати ядерного удару у відповідь.
* * *
Це бачення кінця світу не є пророцтвом. Але й не є повністю неправдоподібним. Сценарій, заснований на новій книзі “відступ від стратегії” генерала лорда Девіда Річардса, колишнього глави Збройних сил Великої Британії, і Джуліана Ліндлі Френча, професора Нідерландської академії оборони, розкриває загрози безпеці, що стоять перед Європою.
Попри всі втрати, які Росія досі зазнала в Україні, генерал Крістофер Каволі, Верховний головнокомандувач НАТО, минулого місяця попередив, що російські збройні сили вийдуть з війни “сильнішими, ніж вони є сьогодні”. Її сили “перебуватимуть на кордоні нашого Альянсу… під командуванням тих же людей, які вже бачать в нас ворогів”, – сказав він. – “У нас буде противник з реальними навичками, масою військ і чіткими намірами”.
Протягом 75 років США відігравали величезну роль у НАТО. Тим не менше повернення Трампа до Білого дому створює загрозу війни в Європі, в якій союзники по НАТО, можливо, більше не зможуть розраховувати на повну або навіть будь-яку підтримку США.
Ще до виборів головним питанням, як заявив Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус у жовтні, було те, чи допомогли США Європі “набагато менше … чи трохи менше”. У будь-якому випадку, ми повинні зробити більше”. Після виборів у США заклики Європи до дії стали наполегливішими.
“Ми маємо бути в змозі захистити себе”, – заявив цього місяця президент Франції Еммануель Макрон, попередивши, що Європа не повинна перетворюватися на слабку” травоїдну тварину”, оточену”хижаками”.
Та наразі дії Європи не відповідають цій риториці. “Так чи інакше європейцям доведеться взяти на себе більшу частину [оборонного] тягаря”, – визнає високопосадовець Європейської служби безпеки. “Питання в тому, чи буде це керований процес чи хаотичний”.
Є три загальні питання, з якими НАТО довелося б зіткнутися, якби США раптово скоротили свою присутність у сфері безпеки в Європі:
•Що робити?
•Що зробити насамперед?
•Скільки це коштуватиме?
На папері цей військовий альянс ще ніколи не був так добре підготовленим. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року союзники розгорнули додаткові сили у Східній Європі, узгодили детальні військові плани та приєдналися до “нової моделі Збройних сил” НАТО.
Ця модель вимагає розгортання понад 100,000 вояків менш ніж за 10 днів — удвічі більше і на п’ять днів швидше, ніж планувалося НАТО до 2022 року.
Але чи зможуть європейські союзники НАТО зробити це без військового потенціалу і керівництва США, – це інше питання. “Зараз у країнах Балтії й Польщі набагато більше турбуються про свою власну безпеку, і я думаю, що всі інші це розуміють”, – каже інший європейський високопосадовець. “Зараз лідерам [європейських країн альянсу] пора сісти і усвідомити, що їм треба робити. Чи буде це важко?.. О так, це буде дуже, дуже важко”.
За словами міністра оборони Великої Британії Джона Гілі, Британські збройні сили, які традиційно є другим за значимістю гравцем НАТО після США, виявилися “спустошеними”. Військові запаси у Франції, де розташовано другі за значимістю збройні сили Європейського альянсу, є невеликими. Щодо Німеччини, потенційно найбільшої марнотратки на континенті, то модернізація її збройних сил стримується нестачею коштів через конституційні обмеження на витрати в Німеччині.
“Виконання зобов’язань [перед НАТО] вимагатиме від європейських членів НАТО значного підвищення рівня їх боєготовности, зміцнення їхніх оборонно-промислових баз і здійснення довгострокових фінансових інвестицій в Збройні сили і оборонні інновації”, – попереджає аналітичний центр Міжнародного інституту стратегічних досліджень в недавній доповіді. “Швидке усунення цих недоліків є амбітним завданням”, – додали в компанії.
І все це треба буде зробити Європі, якщо Америка вийде з НАТО. У цьому випадку на першому місці в будь-якому гіпотетичному списку “невідкладних справ” будуть ті, які Едвард Стрінґер, колишній маршал авіації Королівських ВПС Великої Британії, називає “нудними речами”.
“Це нудно, але такі речі, як запаси боєприпасів, транспорт і логістика, дійсно мають значення”, – каже Стрінґер, який писав про можливе НАТО після розпаду США. “Це також те, що майже ніхто не робить належним чином у масштабі, за винятком США”.
Але дещо з того, що США надають НАТО, наприклад, свої вантажні літаки C17, які коштують $340 мільйонів за штуку і можуть перевозити 75 тонн обладнання майже на 4500 км без дозаправки, практично незамінне. Американські винищувачі F-35 також щоразу частіше стають основою військово-повітряних сил НАТО, і, за оцінками IISS, до середини 2030-х років в Європі, як очікується, буде експлуатуватися понад 500 винищувачів.
“Справа не в грошах”, – каже один з дипломатів ЄС, які були присутніми на переговорах лідерів ЄС про те, як реагувати на другий термін Трампа, через два дні після виборів. “Гроші ми можемо знайти, це політичне питання”, – додає дипломат. “Чого ми не можемо знайти, так це комплекту, який є у американців. Це практичне питання”.
Однією з проблем є неефективність роздробленої оборонної промисловості Європи. За даними McKinsey, в США є 32 типи систем озброєння за 11 основними категоріями (такими як винищувачі, танки і есмінці), в той час як в Європі їх є 172 (!).
Ця вада масштабування збільшує витрати, обмежує оперативну сумісність і створює логістичні жахи навіть при використанні таких простих речей, як боєприпаси, які ймовірно є стандартними у всіх країнах НАТО. Наприклад, Збройним силам України доводилося мати справу з більш ніж десятком різних типів 155-мм артилерійських снарядів, і їм часто доводилося підлаштовувати свої знаряддя під кожну модифікацію.
“Ми повинні провести дефрагментацію європейської оборонної промисловості. Платформ занадто багато”, – каже П’єроберто Фольґеро, виконавчий директор італійської оборонної фірми та суднобудівника Fincantieri. “Але оборонний бізнес зростає, і щоразу більше уваги надається національним чемпіонам. Чому вони повинні об’єднуватися? Для цього буде потрібною велика політична воля”.
Ще одна проблема, яку Європі доведеться вирішувати, якщо Вашингтон відмовиться від НАТО, – це відсутність лідерства з боку США.
Це найбільш помітно у фігурі верховного Головнокомандувача НАТО, який завжди є американцем. Але це також стосується оперативного планування, яке забезпечують США.
“США применшують значення цього, як і сама Європа, хоча це бентежить. Але приберіть керівництво США-тренера і капітана команди, якщо хочете, — й інша частина команди цілком може почати сваритися”, – говорить Стрінґер.
“Чи можете ви уявити, щоб Макрон поступався [прем’єр-міністру Польщі Дональду] Туску або навпаки? Саме військова гегемонія США штовхає всіх інших уперед”.
У столицях ЄС ведуться переговори про те, якою мірою оборонним підрядникам третіх країн, таким як Велика Британія, Норвегія чи Туреччина, слід дозволити брати участь у пропонованих угодах про спільні закупівлі або спільних платформах.
Ця боротьба, головним чином між Францією та рештою країн, затримала зусилля ЄС щодо залучення коштів для спільних ініціатив закупівель. Минулого тижня Франція дала зрозуміти, що вона буде відкритою для компаній, які не входять в ЄС і які отримають доступ приблизно до третини пропонованого фонду оборонних закупівель, повідомили Financial Times офіційні особи. “У крайніх випадках, таких як потреба надати Україні все, чого вона потребує, можна купувати за межами ЄС”, – каже один французький чиновник.
Третє важливе питання – це фінансування. За даними НАТО, європейські союзники по НАТО збільшили витрати на оборону з 2022 року майже на третину в реальному вираженні, а саме до $476 мільярдів. Станом на червень цього року 23 з 32 членів НАТО також досягли цільового показника по витрачанню 2% ВВП на оборону, що більш ніж вдвічі більше, ніж чотири роки тому.
Попри це новий генеральний секретар НАТО Марк Рютте заявив, що Європа “не досягне мети в 2%”. “Що більше ми витрачаємо на оборону, то більше ми знижуємо ризик майбутніх конфліктів”, – заявив Рютте цього місяця.
Збільшення витрат також стало б явною ознакою серйозних намірів. Але питання полягає в тому, як це зробити, враховуючи обмежені бюджети, високий рівень державного боргу та конкуруючі пріоритети, такі як охорона здоров’я та освіта.
Щодо ЄС, то такі країни, як Італія, Польща і Греція, вже запропонували 27 державам оформити загальні облігації для фінансування збільшених витрат на оборону по всьому блоку. Але Німеччина та Нідерланди виступають проти цього.
Інша можливість полягає в тому, що й сам Брюссель міг би перенаправити на оборону десятки мільярдів євро з загального бюджету блоку замість того, щоб використовувати їх для зменшення економічної нерівности між країнами ЄС.
Трамп не перший президент США, який скаржиться на європейців-халявщиків, але він перший президент США, який заявив (ще в лютому), що він і сам “заохотив би” Росію напасти на будь-якого члена НАТО, який не оплатить свої рахунки.
“Якби американці не вносили свій внесок, а європейці не витрачали 3-4% ВВП на оборону, то Європа піддавалася б істотному ризику щодо Росії”, – каже європейський військовий чиновник.
Ніхто не знає, що зробить Трамп, як швидко і як розіграються розбіжності в республіканських колах. Майкл Волц, кандидат Трампа на посаду радника з національної безпеки, і Марко Рубіо, його кандидат на посаду держсекретаря США, є відомими як китайські яструби. Жодного з них не можна звинуватити в м’якосерді щодо Росії, і навряд чи вони підтримають вихід із НАТО. “Конгрес США підтримує НАТО, і НАТО без США не було б НАТО”, – каже лорд Пітер Рікеттс, колишній Постійний представник Великої Британії при НАТО. Але це не означає, що США не могли би скоротити свою присутність у НАТО, наприклад, передислокувавши частину з приблизно 90,000 американських солдатів, дислокованих в Європі, порівняно з приблизно 65,000 на той момент, коли Росія анексувала Крим у 2014 році.
В одній з пропозицій, яку поширили серед консервативних республіканців, і яку аналітик Сумантра Майтра назвала “бездіяльним НАТО”, стверджується, що США мають надати НАТО матеріально-технічну підтримку “як останній засіб”, а решту має робити сама Європа. В іншому документі, що міститься в так званому проєкті Heritage Foundation “Проект 2025”, написано, що європейські країни НАТО самі мають розгорнути “звичайні збройні сили, потрібні для стримування Росії”, при цьому США мають надати засоби ядерного стримування і “задіяти інші можливості”.
Багато європейців сподіваються, що питання про збереження підтримки з боку США можна вирішити лише за рахунок грошей. Вони відзначають, що в деяких відносинах європейські країни НАТО надають США вигідні умови. В одному дослідженні, проведеному в 2019 році, було підраховано, що прямі військові витрати США на Європу становили тоді лише $36 мільярдів або 6% від їхнього оборонного бюджету, порівняно зі $264 мільярдами, витраченими європейськими країнами НАТО.
“Міць Америки посилюється за рахунок Збройних сил, за які вона не платить. НАТО – це “безкоштовний товар для США”, – стверджує Роб Джонсон, академік Оксфордського університету, який нещодавно очолив підрозділ Міністерства оборони Великої Британії, що відповідає за оцінку військової могутности країни.
Існує також нагальне питання про допомогу Україні, яка є першою лінією оборони Європи від Росії.
За даними Кільського Інституту світової економіки, з лютого 2022 року США надали Києву військову допомогу на суму €66 млрд, в той час як європейські союзники по НАТО витратили €85 млрд.
Повне відшкодування військового внеску США еквівалентно приблизно 0,3% ВВП Євросоюзу. Велика Британія й Європа “можуть собі це дозволити”, каже один військовий чиновник, хоча “більшу частину обладнання все ж довелося б закуповувати в американців”.
В галузі розвідки Європі як і раніше не вистачає чого-небудь, порівнянного з можливостями США по збору даних. Але війна в Україні показала, що деякі європейські країни, особливо країни Балтії та Північної Європи, разом із Великою Британією, частиною розвідувальної мережі Five Eyes, очолюваної США, все ж змогли отримати вражаючу інформацію про Росію.
Оборонна промисловість Європи також набирає обертів. За словами Франсуа Гейсбурга, старшого радника IISS, зараз Європа виробляє більше артилерійських снарядів, ніж США. Є також приклади успішної консолідації європейських збройових компаній, на які можна спиратися. Серед них є німецька Rheinmetall, скандинавська багатонаціональна компанія Nammo та європейська багатонаціональна компанія MBDA, яка виробляє ракети, зокрема Storm Shadows, і яка цього року відкрила спільне підприємство вартістю $5,5 млрд із американською Raytheon із виробництва зенітних ракетних комплексів Patriot у Німеччині.
Ніщо з цього не зменшує потреби Європи діяти швидко, адже США щораз більше зосереджуються на інших пріоритетах.
“Північнокорейські війська щойно вступили у війну в Європі в Україні. Росія отримує військові поставки з Ірану. А що зробили європейські члени НАТО?”, – питає пан Стрінґер.
“Ми бездумно вдаємося до старих кліше: “в нас є союзники, а в Росії – немає”. Та ми не помічаємо, як багато всього вже змінилося”.
