Рух крил метелика
Нагородження за підрив гідровузла в Козаровичах, трошки про взмах крил метелика та його наслідки, і подяка всім вам.
Сьогодні не без допомоги Катерини Черногоренко, яка дуже багато зробила, щоб це все сталося, так ось, я та мій колишній kill-team попав, хм, на подію, на якій нас нагородили. Чесно сказати, не очікував, але ок.
Якщо хто не знає, в чому річ, я поясню.
В березні 2022 року був задіяний план по підняттю рівня в річці Ірпінь. Весь план дотягнули до того, що ворог вже тримав під вогняним контролем сам гідровузол на Козаровичах, тоді втратили час, коли цю подію можна було зробити завчасно та беспечно. Коли вже на Мощуні ми несли важкі втрати, а не те що замінувати, підповзти до гідровузлу було складно, бо весь берег рівняли БТР-82 та БМП росіян, виконувати задачу скинули на 72-гу бригаду. У 72-ій було складно в той час з розвідниками/снайперами/диверсантами. І вони запропонували цю роботу нам, групі, яка добровільно прийшла до 72-ї, ну, й такі “ми – морпіхи, снайпери, можемо стріляти, можемо не стріляти, що треба робити?”.
Нам доручили цю задачу, дали саперів, КамАЗ з вибухівкою, і ми виконали цю задачу. Після чого всі відзвітувалися, що 72-га все зробила своїми силами, та про нас всі забули.
Сьогодні це виправлено.
Для мене ця подія є визначною завдяки двом факторам:
1) Це мої хлопці. Яких я знаю з 2016 року, які ніколи не будуть публічними. Мене і так багато хто знає, але війна – це той час, коли з’являється купа дутих героїв, коли справжні залишаються невідомими. Я хотів, щоб у цих хлопців було фактичне підтвердження їхньої роботи, і вони могли розповісти це своїм діткам. Щоб їхні діти пишалися своїми непублічними батьками.
2) Це визнання всіх вас. Всіх тих, хто вірив мені, і й допомагав розбудовувати снайперський підрозділ 503-го Окремого батальйону морської піхоти. Всіх тих, хто донатив на цей kill-team. Всі ці хлопці отримали свої гвинтівки, набої, автівки, обладнання від народу. Вони навчилися стріляти завдяки народу. Вони по суті стали спеціалістами в тому числі за народний кошт. Ви стали їхніми спонсорами.
І народ тоді ще не знав, що один із цих хлопців – гідроінженер, який зможе проаналізувати план, сформувати замовлення на правильну кількість вибухівки та допомогти з закладкою.
Не знав він, що другий снайпер буде стояти після першого вибуху, який, на жаль, не дав необхідного результату, та заспокоїть саперів, підбере правильні слова та, виходячи в повний зріст на міст гідровузла, зможе організувати другий вибух, показуючи своїм прикладом, що треба йти до кінця.
Не знали вони і про те, що третій снайпер буде лежати поруч зі мною годинами, не маючи теплої снаряги, але буде вперто тримати сектор під контролем, впираючись об гвинтівку змерзлими руками. Бо роботу треба виконувати. Не дивлячись на такі дрібниці, як мороз.
Ні, ви всі цього не знали. Ви просто донатили, бачили цих хлопців іноді в балаклавах на моїх звітах і не цікавились ними.
А вони виправдали вашу довіру.
І це.
Завдяки.
Вам.
Все, що з нами було при тій операції, було волонтерське. Від автівок до зброї та рацій.
І саме ви змогли створити той рух крил метелика, який через роки допоміг обороні Києва.
Дякую всім вам!
Честь 🫡
