Тисяча днів. Післямова
1001 день великої війни. 3927 день (станом на 20 листопада) від початку вторгнення Росії в Україну.
Київ за три дні вилився для Москви в колосальні втрати живої сили, техніки й сотні мільярдів доларів економічних збитків.
Буквально можна було насипати Крим у районі Ростова й побудувати кожному, хто страждав від наслідків Майдану в Україні, персональний таунхаус під Москвою.
Як і кожна війна, яку ті, хто її заварив й обіцяв швидко закінчити, ця затягнулася на багато місяців борсання у крові.
Незадовго до вторгнення я писав: «Війна буде катастрофою для Східної Європи — тому що Україна не Грузія, не Чечня і не Молдова. Тому що ми армія з десятками ОТРК, з півтори сотнею важких РСЗВ і тисячами ствольної артилерії. І ми чинитимемо запеклий опір».
Так і сталося: сотні тисяч убитих і поранених, мільйони біженців, мільйон росіян, які втекли від режиму, інфляція, втрачено газовий ринок ЄС, у Курській області армія РФ грабує власних громадян.
Як вам, сподобалося повторювати, як діди?
Незважаючи на просування в Донецькій і Луганській областях, завдання РФ так само далеке від виконання, як і взимку 2022 року.
Росіянам не вдалося завдати поразки нам і вивести з війни, простими словами: домогтися прямої капітуляції. З падінням столиці, висадкою десанту на аеродроми в центрі й маріонетковою владою.
Не вдалося оточити великі сили в АТО/ООС і влаштувати побоїще управління, тилу, артилеристів, сил логістики — те, що важко відновити за лічені місяці й через що міг упасти фронт.
Не вдалося нав’язати кабальний мирний договір: роззброєння армії, нейтралітет (відкладена смерть держави), федералізація, щоб східні окуповані регіони й колаборанти могли накладати вето (блокувати рух до НАТО, переозброєння й реформи). Прихована капітуляція теж не зіграла.
Попри прориви в передмісті Куп’янська Вузлового, бої в Часовому Яру та загрозу Кураховому, фронт стабільний. При цьому противник уже атакує на «жигулях», тягне за собою буксировану артилерію на МТ-ЛБ і постачає міномети з мотоциклів — можливості для ударів на глибину баків закінчилися.
І ні захоплення Часового Яру, ні прориви до Покровська не вирішують основних проблем росіян. Заради яких вони підняли облікову ставку до 21 % (і планують до 23 %), друкують грошову масу й ріжуть виплати за поранення.
Плюс нарешті ми отримали дозвіл бити ОТРК і крилатими ракетами західних зразків по території РФ — так, усе в другій кампанії вирішиться на землі, але в Москви повно слабких місць в економіці: перевалка вуглеводнів; арсенали, на які надходить допомога від Кореї та Ірану; військова хімія, виробництво й імпорт електроніки.
Їх реально й потрібно вражати і західними ракетами, і нашими дронами, і нашою «довгою рукою».
Стратегічні бомбардування — це непросто, але тут є бонус: РФ — величезна країна, яку неможливо прикрити ППО. І там є вузькі місця, ураження яких спричинить каскадну реакцію.
Ні взяття чергового села, ні вихід до Покровська, ні загроза Костянтинівці не зупинять сотень далеких дронів і десятків крилатих ракет, які змушують росіян спливати золотовалютними резервами. Арсенали ГРАУ, НПЗ, порти, склади «шахедів» — пропущені будуть.
Чому саме зараз надали дозвіл? Вибори, корейці в рамках двостороннього договору в РФ, рік тому виділені бюджетні гарантії на поновлення виробництва ОТРК у Кемдені — є що передавати і є для чого.
Не потрібно плекати ілюзій, що їм не вистачило ракет, щоб посадити нас за стіл переговорів у потрібному форматі, а нам вистачить. Але це важливо й матиме ефект.
F-16 у країні і надходять далі — їх уже десятки, а до другого кварталу 2025 року буде багато десятків.
Поки вони відстрілюють крилаті ракети під час ударів по енергетиці та промисловості, продовжують злагодження у складі ескадрильї та ланок, навчаються працювати офіцери й офіцери в ППО з літунами. Але незабаром масово працюватимуть по штурмових бригадах росіян планувальними бомбами й почнуть полювання на носіїв КАБ.
У країні вже більше західних ЗРК на озброєнні, ніж пострадянських — відповідно й сучасних ракет, РЛС, засобів зв’язку. Противник нагромаджував ракети для удару два місяці, результати далекі від тих, що влаштували б Кремль. Є проблеми в Одесі, є проблеми в столиці, графіки відключень, але заводи працюють, колапсу і блекауту не сталося.
Я впевнений, що до можливих переговорів після інавгурації Трампа Москва хоче прийти в стані, коли ми без Часового Яру, без Курахового й без світла більшу частину доби.
Але глобально навіть це нічого не змінить — вони вже стояли під Барвінковим і контролювали Херсон, ми були в набагато важчому становищі.
І те, що вони відгородилися від нас Дніпром, вивели війська з півночі, прикрилися корейцями в Курську, щоб атакувати на цікавих їм напрямках, не наблизить нас до капітуляції.
Коли прориви росіян пішли трохи швидше, ніж численні атаки Авдіївки та Мар’їнки по власних трупах з просуванням дві вулиці на місяць, дехто в нас утратив віру, надію і волю.
Але ще нічого не закінчено.
Багато місяців ми мобілізовували 20–30–40 тисяч людей, очевидно, що за пів року ми не могли втратити сотні тисяч штиків — ці люди в нових частинах і навчальних центрах.
Західні гроші йдуть в український ВПК, плюс працює Коаліція дронів. Ворог не може завдавати ударів по нашому тилу в ЄС — усі п’ять виробників САУ працюють на нас, європейці таки встигли відвантажити нам мільйон снарядів, наступного року в Європі почнуть виробляти ракети до Patriot.
Багато чого відбувається в Україні в тіні, але скоро стане для ворога неприємною реальністю.
Війна триває. Україна чинить шалений опір агресору. Ми переможемо.
Фото на заставці: Макс Лєвін/LB.ua
