Вісті з фронтів. 28.10.2024
Сьогодні буде Харківський операційний напрямок, без Курського. Бо я там ще не зовсім розібрався зі складом сил і засобів противника, які він туди нагнав. Там оперує така “каша” з якихось “обривків” цілого сонму частин і з’єднань, що сам біс ногу зломить.
Отже, протягом звітного періоду, очевидно, командування угрупування військ (УВ) “Север” противника (по суті угрупування “Ленинградского военного округа”\ЛВО) силами свого оперативно-тактичного угрупування “Белгород” намагалося рішити головне (найближче) завдання – таки прорватися вздовж р. Сіверський Донець по обох його берегах принаймні на тактичну глибину й розширити своє вклинення у наше прикордоння у бік селища Липці та нарешті зайняти повністю північну частину міста Вовчанськ, а також по можливості обійти його зі сходу через с. Тихе.
Мова про можливість прорватися у бік Великого Бурлука, так би мовити, поки взагалі не “ставала на порядку денному”.
Тож сьогодні розглянемо, як і чим може діяти на цьому напрямку противник у подальшому, а головне, навіщо.
1. Розпочнемо, як завжди, зі складу та структури військ (сил) противника, які розгорнуті та оперують на цьому напрямку.
Перш за все варто сказати, що основу цього угрупування (мається на увазі ОТУ “Белгород”) складають війська (сили) 6-ї загальновійськової армії (ЗВА) та 11-го армійського корпуса (АК). Обидва об’єднання – зі складу саме ЛВО.
Перше дислокується у “Ленинградской области”, друге – у “Калиниградской области” (колишня Східна Прусія Німеччини).
– 6-а ЗВА діє на “напрямку головного удару” (нгу) силами частин і підрозділів 69-ї мотострілецької дивізії (мсд), нещодавно сформованим з’єднанням на базі колишньої 138-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр), а також окремими підрозділами 25-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр), яка більшою частиною своїх сил задіяна на Куп’янському напрямку по загальній дирекції Синьківка – Петропавлівка та Вільшана – Петропавлівка, + армійський комплект різнорідних частин і підрозділів, діючих на цьому напрямку переважно у вигляді зведених тактичних груп.
– Так само практично розподілені й війська 11-го армійського корпусу: більша частина у вигляді 18-ї мсд та корпусного комплекту військ оперує на Харківському напрямку по загальній дирекції “на Липці” (керує особисто тамтешній комкор – генерал-майор игорь томшин), менша у вигляді 7-го окремого мотострілецького полку (омсп) та кількох підрозділів зі складу 18-ї мсд ошиваються знову ж таки на Куп’янському напрямку, очевидно, намагаючись разом із 47-ю танковою дивізією (тд) 1-ї танкової армії (ТА) взяти нарешті Степову Новоселівку на Куп’янському напрямку.
– Окрім цих “основних гравців”, на цьому ж напрямку (тобто у складі ОТУ “Белгород”) фіксуються окремі підрозділи зі складу 44-го армійського корпусу (АК), а саме: його 72-ї мсд, а також 14-й армійський корпус (АК), а саме: його 71-ї мсд. Більше того, я навіть зустрічав інформацію про перебування тут якогось “заблукавшого” стрілецького батальйону 90-ї танкової дивізії (зараз наступає на Покровському та Курахівському напрямках), а також окремих підрозділів 47-ї тд 1-ї ТА й навіть 20-ї ЗВА.
Тобто мУсьє лапін, задрапірований у генеральські еполети, й тут примудрився влаштувати “творчий безлад” і милий його серцю оперативно-тактичний “хаос”, намішавши, як міксером, купу з’єднань, частин і підрозділів не тільки зі складу підпорядкованому йому “военного округа”, а й навіть із інших напрямків і округів у своєрідний коктейль.
Якщо на цьому більш-менш “стабільному” напрямку така каша, то на Курському, мабуть, взагалі, все “очень преплетено”, враховуючи той факт, що туди досить “обильно” завезли ще й російських морпіхів і десантників.
Щодо кількісного та якісного складу ОТУ “Белгород” варто також згадати ще два факти, які відбувалися протягом жовтня, зокрема:
– у складі 6-ї ЗВА продовжився процес формування 68-ї мсд,
– а 71-а мсд зі складу 14-го АК, яка, нагадую, очевидно, діє у смузі УВ “Север” силами зведеної тактичної групи, “доформовувала” частини та підрозділи, які повинні входити до її штату згідно з планом мобілізаційного розгортання.
Обидва процеси протікали не дуже спішно, однак дозволили командуванню противника протягом жовтня додатково залучити як на Курський, так і на Харківський напрямки десь до 3-4-х батальйонів\дивізіонів.
Загалом, на даний момент противник оперує на Харківському напрямку наступними силами у кількісному вимірі:
– бригад – до 3, однак, одна з них (25-а омсбр), очевидно, незабаром “вибуде” для прискорення формування 68-ї мсд,
– полків як окремих (або приданих), так і зведених у штатні дивізії зі складу 6-ї ЗВА, а також 11-го, 14-го та 44-го АК, всього десь – 11-12,
– кількість різного роду окремих батальйонів\дивізіонів\”тактичних загонів”, співставних із батальйоном, загалом досить сильно коливається, але за моєю приблизною оцінкою, – у межах 25-30, але тут треба зробити зауваження, що дуже значна кількість цих формувань у реальності являє собою не батальйони, а скоріше посилені роти, ну, або “послаблені”.
Загалом це:
– особового складу (о\с) – приблизно до 45.5-46 тисяч “тушок”,
– танків – 340-342 одиниці,
– бойових броньованих машин (ББМ), включно з тягачами типу МТ-ЛБ та бронеавтомобілями – трохи більше тисячі, десь 1010 – 1015 одиниць,
– артилерійських систем (АС). починаючи з калібру 100-мм та включно зі 120-мм мінометами – від 820 до 830 одиниць,
– реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) – до 110 одиниць.
Окремо варто сказати про оперативний резерв противника на цьому напрямку (так званий “першої черги”).
Донедавна він складав досить суттєву частину військ ОТУ “Белгород” противника – до 4-х полків (разом, по суті, ціла дивізія), з них один був танковий – 15-й тп 69-ї мсд, а решта мотострілецькі, в тому числі 2 з постійним статусом “резервні”. Правда, тп та один з мсп в резерві перебували без 3-х своїх штатних батальйонів – 2-х мсб та 1-го тб (ймовірно, поїхали “на Курщину”).
Танковий полк і один із мотострілецьких (83-й мсп) належать до складу 69-ї мсд, їх перебування у резерві, швидше за все, обумовлювалося їх доукомплектуванням штатним ОВТ та особовим складом. Принаймні в атакуючих\штурмових діях у Вовчанську вони не фіксувалися. Однак, судячи зі всього, через певний час їх таки доукомплектували, й їхні підрозділи з’явилися на фронті, але переважно не у самому Вовчанську, а на інших ділянках (ми про це поговоримо трохи нижче).
Таким чином, загальна чисельність оперативного резерву противника так званої “першої черги” на Харківському напрямку, яка оцінювалась на початок місяця десь у 6.8-7 тисяч в\сл, очевидно, скоротилася принаймні на половину (частина поїхала “вытеснять украинские бандформирования из Курской области”, ще якусь частину погнали для посилення на Куп’янський напрямок).
Зважаючи на той факт, що на кінець минулого місяця вони мали разом укомплектованими штатними ОВТ приблизно 2 танкових та 2 мотострілецьких батальйони, 2 дивізіони ствольної арти та недоукомплектовану батарею РСЗВ (2-3 ПУ, можна сказати навіть, вогневий взвод), то, враховуючи розпочаті командуванням противника майже одночасні наступи на Курському та Куп’янському напрямках, можемо дійти висновку, що протягом якогось найближчого часу командування противника не планує суттєвого нарощування зусиль на Вовчанському напрямку. Хоча, звісно, нагадаю, по мірі доформування 71-ї мсд та формування 68-ї мсд можлива поява їхніх підрозділів у районі Вовчанська та по напрямку на Липці.
2. Тепер щодо розвитку подій та ситуації в районі м. Вовчанськ та по напрямку на с. Липці протягом звітного періоду.
Ймовірно, командування ОТУ “Белгород” за цей час намагалося вирішити принаймні 3 (ТРИ) основних завдання в тактичній зоні:
– Завершити захоплення північної частини м. Вовчанськ і одночасно розширити свою “зону контролю” на цьому напрямку за рахунок захоплення с. Тихе східніше міста.
– Повернути собі повністю контроль за с. Глибоке й заодно при нагоді максимально ближче просунутись до с. Липці.
– Демонстраційними діями скувати максимально більшу кількість українських військ саме на Вовчанському напрямку, аби не дати можливості їхньому командуванню посилювати Курський та Куп’янський напрямки.
В реальності результати діяльності командування ОТУ “Белгород” противника за цей період виглядають, скажімо так, суперечливими. Особливо після “історії” з Агрегатним заводом у Вовчанську.
Мабуть, єдине, чим можуть похвалитися в цій зоні росіяни, – спочатку утриманням частини, а потім й поверненням під свій контроль залишків с. Глибоке.
У решті випадків ані спроба протягом кількох діб жовтня просунутись у с. Тихе силами ряду штурмових груп (іноді навіть із бронетехнікою), очевидно, зі складу 69-ї мсд 6-ї ЗВА, ані такі ж спроби по напрямку Бугруватка – Стариця або по напрямку Лук’янці – Липці чи Глибоке – Липці, в тому числі вздовж Трав’янського водосховища, не привели до якихось “внятных” результатів.
Саме в цих спробах і були помічені підрозділи зі складу тих частин 69-ї мсд, які на кінець минулого місяця перебували в оперативному резерві “першої черги”. А також, окрім них, декілька разів передові підрозділи 11-го АК “оживали” по вказаних напрямках.
Тому, не дивлячись на періодичний “тягни-штовхай” у тактичній зоні, пов’язаний переважно з захопленням\втратою обома сторонами окремих спостережних пунктів (СП) чи позицій відділення (ПВ), в тому числі у Вовчанську, ситуацію тут, цілком можливо, НА ДАНИЙ МОМЕНТ вважати стабілізованою в оперативно-тактичному сенсі.
3. Щодо можливих подальших дій противника безпосередньо на тактичному рівні й якогось можливого розвитку подій на більшому – оперативно-тактичному, то, як на мене:
а) На тактичному рівні:
– На “нгу” (м. Вовчанськ і прилеглі до нього території) противник, судячи зі всього, спробує таки обійти місто або зі сходу (прорвавшись у напрямку на Вовчанські Хутори через Тихе), або відновить атакуючи\штурмові дії по напрямку Бугруватка – Стариця, чи вздовж одного з берегів (чи навіть зразу вздовж обох) Сіверського Донця. Мета – таки форсувати р. Вовча й створити умови для подальшого загального просування у бік Білого Колодязя та Рубіжного.
– На допоміжному напрямку, ймовірно, противник може трохи змістити напрямок своїх атакуючих дій і спробувати пробитися до дамби Трав’янського водосховища через “дачі” від с. Глибоке. Або, взагалі, перенести свої головні зусилля на дирекцію Зелене – Нескучне у загальному напрямку на Веселе вздовж річки Муром.
б) На більшому, оперативно-тактичному рівні я би очікував декількох речей:
– Інтенсивних спроб противника розширити зону “активних бойових дій”. Адже на даний момент добитися кардинального успіху у справі “сковування” сил і засобів ЗСУ в межах угрупувань ЗСУ, оперуючих на Харківському напрямку, йому поки не вдається. Склад і структура їхні поки залишаються більш-менш стабільними. Будь-які їхні зміни та перегрупування носять лише “фрагментарний характер” і не мають ЗНАЧНОГО, у оперативному сенсі, обсягу.
В цьому контексті найбільш ймовірними напрямками дій противника можуть бути стик Сумської та Харківської областей, а також дирекція на Дворічну вздовж правого берегу р. Оскіл. На даний момент у командування противника просто немає відповідного обсягу сил і засобів, щоб спланувати, організувати та влаштувати це на практиці (чи бодай спробувати це зробити). Однак, це зовсім не означає, що воно не бачить “цієї можливості” чи не думає про це (ну я би, наприклад, таки замислювався).
– Й головне, очевидно, протягом найближчих 2-х місяців стане зрозумілим, принаймні в основних обрисах, задум командування противника на зимову кампанію.
У оперативному відношенні “проблему Вовчанська” протягом цього періоду йому таки чи інакше доведеться вирішувати. По одній, але простій причині – це “недороблене” створення буферної зони, яке зараз використовується російським командуванням як своєрідний “дамоклів меч” оперативно-тактичного масштабу для наших військ, діючих на Харківському напрямку, між іншим, відволікає й значну частину власне російських військ (сил) зі складу УВ “Север”.
Зокрема, тут діє не менше половини 6-ї ЗВА, більша частина 11-го АК та визначені комплекти військ (переважно зведені тактичні групи від 14-го та 44-го АК). Але вони не здатні ані прорватися до Білого Колодязя (не кажучи за Великий Бурлук), ані значно розширити цей “огризок” буферної зони ні по флангам, ні у глибину.
Більше того, очевидно, що всі ці сили та засоби дуже “згодились” би російському командуванню в інших місцях, особливо під Курськом та по напрямку на Куп’янськ. Однак, наскільки я розумію, росіянам для того, аби продовжити розширення буферної зони, потрібні будуть ДОДАТКОВІ сили й засоби. В першу чергу, ті, які я згадував вище, – 68-а мсд та, цілком можливо, ще й значний “додаток” зі складу 71-ї мсд.
Це при тому, що “Суджу відбити” поки не вдається (а на дворі вже листопад), та й “під Куп’янськом” хоч і вдалося прорватися до Осколу, але темпи там також не такі, щоб сподіватися на “швидкий та безумовний” успіх вже протягом найближчого часу.
Тому, якщо подумки допустити, що “на зиму” командування противника замислилося “про Слов’янськ і Краматорськ”, де, очевидно, одну з основних партій доведеться грати УВ “Запад”, усю цю возню, включаючи Курськ і Вовчанськ, у смузі УВ “Север” доведеться або “вирішувати кардинальним чином”, або припиняти (нехай у вигляді якоїсь стабілізації).
Інакше “столичному” округу доведеться виключно самостійно в дуже несприятливих для себе умовах й з мінімумом резервів (а після Покровська так воно й буде, чим би там не закінчилось) і “брати” Куп’янськ, і прориватися “на Борову та Лиман”, і навіть спробувати форсувати з півночі на південь Сіверський Донець по напрямку на Сіверськ.
Фото: ОК “Захід”