росія готує «нашестя орди». Як Україні переломити ситуацію
Олександр Коваленко / Обозреватель
З початку повномасштабної війни Росії проти України армія країни-агресора збільшувалася у серпні 2022 року (на 130 тис. осіб) та у грудні 2023-го (на 170 тис.). Тепер Путін “доростив” її до 1,5 мільйона – на 180 тисяч. І ця тенденція збережеться, оскільки Росія в майбутньому воюватиме проти України суто людським ресурсом. То як же протистояти орді?
Перепочинку не буде
Протягом практично всього вересня мені найчастіше ставили питання щодо того, коли зупиниться наступ російських окупаційних військ. Адже в якийсь момент вони мають взяти оперативну паузу для відновлення боєздатності підрозділів, перегрупування тощо. Але цього не відбувається котрий місяць поспіль. І не відбудеться.
Причиною є те, що РОВ давно відійшли від традиційного проведення наступальних операцій – з послідовністю передбачуваних дій, з урахуванням боєздатності підрозділів.
Нині середній показник втрат окупаційної армії за місяць становить 35 тисяч осіб. При цьому протягом місяця у Росії мобілізують від 35 до 40 тисяч осіб. Таким чином щомісячні втрати РОВ в Україні компенсуються в нуль і іноді навіть трохи в плюс лише за рахунок справної роботи мобілізаційної системи.
І це я ще не говорю про те, що серед згаданих вище 35 тис. більша частина – це санітарні втрати, тобто поранені. Приблизно 30% з них мають легкі поранення і протягом місяця можуть повернутися у стрій, що також є поповненням у плюс.
Завдяки цьому російські окупаційні війська наступатимуть з місяця в місяць доти, доки кількість втрат не перевищуватиме потенціал їх компенсації в нуль. Наприклад, за умови щомісячних втрат уже в 50 тисяч мобілізаційний потенціал у 35-40 тис. не зможе себе виправдати – навіть якщо врахувати повернення легко поранених протягом місяця у стрій.
Отже, маючи серйозні проблеми з технікою та її дефіцитом, що наростає, у військах, командування РОВ вирішуватиме проблему за допомогою перетворення армії в один суцільний маршовий батальйон. Тобто покладаючись тільки на людський ресурс і продовжуючи збільшувати цю компоненту в міру погіршення ситуації з постачанням механізованої.
У 2025 році Сили оборони України зіткнуться з проблемою кількісної переваги противника у живій силі. І це буде для них головним викликом року, до якого слід адаптуватися і готуватися.
Протидія
Як було зазначено, Росія не зможе наступати тоді, коли щомісячні втрати перевищуватимуть мобілізаційний потенціал. Простіше кажучи, коли ми почнемо вбивати російських окупантів набагато більше, аніж вони зможуть щомісяця набирати, – ось тоді й настане переломний момент у війні. Але сказати, звичайно, набагато простіше, ніж зробити. Чи ні?
З 2022 року Сили оборони України постійно намагаються адаптуватися до умов війни з противником, який має набагато більший мілітарний та економічний ресурс. Ми експериментували, впроваджували нові методи боротьби з російськими окупантами (насамперед з їхньою механізованою компонентою) і в питаннях креативного підходу завжди були на крок попереду ворога.
Але з кінця 2023 року по 2024-й виникла якась стагнація та зациклювання на досягнутому – без сміливих та радикальних експериментів. Зараз ми перебуваємо в точці, коли необхідно готуватися до нового етапу війни, на якому досягнення минулих років – це поштовх для нових рішень, але ніяк не саме рішення.
При цьому не забуваємо, що методами протидії, що вимагають адаптації, є як пасивні, так і активні засоби.
Активні засоби протидії
Проти великої кількості живої сили ворога найдієвішими є засоби ураження за площею, а не точкові. Зокрема, якщо ми говоримо про артилерійські боєприпаси 155 мм, то актуальнішими у 2025-му будуть не ОФС, а касетні.
Боєприпаси 155 мм активно застосовувалися Силами оборони України у 2023 році й підтвердили свою ефективність, але у 2025-му саме вони можуть відіграти вирішальну роль на новому етапі війни. І не тільки вони, а загалом здебільшого засоби ураження по площі. Навіть fpv-дрони.
Один із прикладів застосування fpv-дронів у майбутніх умовах – це застосування об’ємно-детонуючого боєприпасу (начиненого осколковими елементами) у повітрі. Такі fpv-дрони вже застосовувалися, і не раз, але так і не здобули популярності. Переважно продовжують використовувати дрони з унітарною бойовою частиною: умовно один дрон – одна ціль. У 2025 році це буде неефективно і вкрай марнотратно.
Не менш важливим стає питання насичення лінії боєзіткнень мінометною компонентою та універсальними РСЗВ батальйонного рівня і нижче.
Тимчасом як наші улюблені ЗМІ, а також експерти всіх рівнів переважно люблять розповідати про гаубиці, САУ та балістичні ракети, практично повністю ігнорується тема мінометів, які відіграють одну з найважливіших ролей у протидії піхоті!
На майбутньому етапі війни проти РОВ, який з боку противника означатиме тотальну навалу людського ресурсу, дуже важливим є забезпечення СОУ мінометами калібрів 60 мм, 82 мм, 120 мм, а також опрацювання можливості отримання від партнерів мінометів дивізійного рівня 160 мм і вкрай незвичайних для нашого ареалу 98- (словацький Vz.97) та 100-міліметрових.
Зрозуміло, що перевага у номенклатурі боєприпасів для мінометів від 120 мм має надаватися касетним мінам з кумулятивно-уламковим суббоєприпасом як найоптимальнішому засобу знищення живої сили. Але дуже привабливими також є термобаричні міни калібром як 120 мм, так і 82 мм, що серійно виробляються, наприклад, у Болгарії.
Не починаючи приділяти належної уваги батальйонній артилерії сьогодні, вже у 2025 році ми матимемо серйозні проблеми з наступом РОВ у режимі “за будь-яку ціну” і запитувати: а як же це так, що наші лінії оборони сиплються?
Пасивні засоби протидії
У питаннях пасивних засобів, скажу так, я налаштований вкрай радикально, а саме: вважаю цілком доцільним на час війни з Росією вихід України із зобов’язання за Оттавською конвенцією.
Україна підписала міжнародну угоду про припинення використання протипіхотних мін як одного із засобів збройної боротьби у 1999 році, а ратифікацію конвенції було проведено через Верховну Раду у 2005-му. На той момент у нас на зберіганні був п’ятий у світі арсенал протипіхотних мін! Також Україна тоді була другим у світі оператором мін ПМН та ПФМ-1. Першим була Росія.
Дисонуючим моментом було те, що у 2015 році, коли вже велася російсько-українська війна, посол ЄС в Україні Ян Томбінський заявив, що до 2018 року буде проведено утилізацію трьох мільйонів протипіхотних мін.
Тимчасом як багато хто журиться за відмовою України від ядерної зброї і фантазує про те, щоб повернути нашій країні ядерний статус, я шкодую, що ми свого часу відмовилися від протипіхотних мін. А ось наш історичний ворог Росія від них ніколи не відмовлялася й активно застосовує у війні проти нас.
Вважаю повним правом України перегляд свого статусу в межах зобов’язань за Оттавською конвенцією – аж до одностороннього виходу.
До речі, США до цього пацифістського перформансу не приєднувалися.
Крім того, можу додати сюди і класичний набір протипіхотних фортифікацій, добре відомих з минулого століття, – від дротяних парканів на триногах (мережа в три ряди колів і посилений паркан у два ряди колів з детонуючими пастками тощо) до складних металевих рогаток, приткнутих і виносних стрілецьких комірок тощо. Цих матеріалів досить у відкритому доступі, не кажучи вже про спеціалізований.
Висновки
У Генерального штабу ЗСУ не так багато часу, щоб адаптуватися до нового етапу російської агресії, де головною особливістю буде застосування просто величезного, навіть гіпертрофовано величезного і тимчасово невичерпного людського ресурсу.
У війні людських ресурсів ми перемогти Росію не зможемо. Наша перемога полягатиме в тому, щоб збільшити співвідношення втрат не в рази, а на порядок і більше. Якщо зараз співвідношення втрат 1 до 4 й іноді навіть 1 до 7, то у 2025 році ми для перспективи перемоги і навіть контрнаступу муситимемо виходити на рівень співвідношення втрат 1 до 10, 1 до 15 і 1 до 20… і навіть більше.
Звучить неймовірно, але за правильного, вивіреного, професійного підходу – здійсненно. В іншому разі 2025 рік буде аналогічним нинішньому – роком оборони з поступовою втратою територій і без формування умов для контрнаступу.
Матеріал опубліковано в рамках спільного проекту OBOZ.UA та групи “Інформаційний спротив”.
Фото: 66 окрема механізована бригада імені князя Мстислава Хороброго
