Не втратити стратегію перемоги
У V столітті до Христа Сунь-цзи писав:
“… неперевершена військова стратегія – зруйнувати плани й стратегії супротивника, дещо слабша – атакувати ворожі союзи та спілки; ще гірша – нападати на армію ворога; і найгірша – кидатись на укріплені мурами міста”.
Алегоричність твердження не заважає його застосуванню в реальності, тим більше що його правильність не раз була доведена на практиці.
Застосовуючи ці стратегічні поради до московсько-української війни, бачимо, що путін намагається грати майже на всіх рівнях. Щоправда, «знизу вгору».
Він атакує укріплені міста, втрачаючи тисячами на день своїх солдат, але розраховує на те, що у нього їх вистачить на довше, ніж в України.
Він нападає і нападає на армію, витрачаючи величезні ресурси, аби набирати й озброювати все нових і нових рекрутів.
Він витрачає величезні кошти для підтримки антисистемних рухів і політиків, медійні та психологічні кампанії, терор і диверсії на Заході, аби зруйнувати “союзи й спілки”, на яких тримається допомога Україні.
Він і радий би зруйнувати наші плани і стратегії. Але впирається в одне: він поставив планку так високо, що найголовніший план і стратегія України – вижити. А це повинно мотивувати до повноцінного використання можливостей і Україною.
Починаючи не з кінця списку порад Сун-Цзи, як це робить путін, а, власне, з початку. З планів і стратегій.
У планах путіна:
– розсварена всередині себе Україна, яка не здатна воювати (через некомпетентність і корумпованість влади, її нездатність правильно організувати мобілізацію й підготовку військових і раціонально використати економічний ресурс).
Наша відповідь мала би включати опертя на все суспільство, всі ресурси країни і знаходження ефективних рішень для організації виробництва (насамперед озброєнь), для раціонального управління економікою, для підготовки військових, для захисту громад і об’єктів, для системної роботи за кордоном.
У планах путіна:
– втомлений від України Захід, який зменшує допомогу і полегшує санкційний тиск на росію, натомість зростаюча допомога росії від авторитарних режимів.
Тут відповіддю мала би бути як згадана вище системна дипломатія, так і зацікавлення партнерів у спільній діяльності. Спільних науково-технічних дослідженнях. Спільному виробництві (від зброї до товарів подвійного призначення). Спільного затягування зашморгу санкцій і спільного ж знаходження компенсаторів, які дозволили б залучати незахідні країни для тиску на росію, а не “фронди проти Заходу”.
У планах путіна, зрештою:
– формування “антизахідної змови незахідного світу” (“West versus the rest”). І на основі такої змови путін сподівається отримати реванш за поразку москви у Холодній війні. Недарма ультиматум Заходу восени 2021 року звучав “забирайтесь геть за межі 1997 року”.
Тут Україна мала б діяти проактивно, не порожніми “самітами миру” чи заявами, а конкретними ініціативами, збиранням коаліцій із західними та незахідними країнами під вирішення конкретних задач (в економіці, енергетиці, гуманітарній сфері), де російський імперіалізм був би зайвим.
… Усе це потребує зовсім іншої якості роботи від української влади.
Нинішня ж влада “2+5/6” (Зеленський + Єрмак і 5-6 “менеджерів”) не в змозі організувати оптимальні дії. Найкраще їй вдаються шоу, але шоу починають набридати. А для перемоги потрібні реальні результати.
Тому і має бути створений професійний Уряд єдності, який не думав би про рейтинги, бажання “2+5/6” та їхніх друзів, а робив би необхідне для належної організації людей та ресурсів.
Ілюстрація: В. Огородник
