Про російські стратегії та українську відповідь

Віктор Кевлюк / LB.ua

Розбираємося в стратегіях нашого ворога в цій війні.

Пілот армії РФ біля винищувача. Фото: тг-канал Цаплієнка

Попри зміни формату суто військового протиборства і його технологічні корекції, можна констатувати, що чимось радикально новим військове мистецтво поки що не збагатилося.

Але серед змін, які можна побачити та розглядати як імовірні каталізатори тих самих перетворень:

— відсутність чіткого напрямку головного стратегічного удару;
— види збройних сил застосовують нарізно, фактично не простежується єднання їхніх зусиль, аби досягнути певної оперативної мети. Головний тягар війни — на сухопутних угрупованнях, а повітряні та морські сили сприяють їм або на стратегічному рівні, або в окремі моменти операції;
— зберігається гібридність дій сторін;
— стратегічну операцію проводять одночасно на декількох оперативних напрямках, що породжує конкуренцію між угрупованнями військ за ресурси. Жодна сторона навіть за підтримки міжнародних партнерів (тут уже в кого які партнери) не здатна забезпечити потреби своїх військ на 100 %;
— війна набула затяжного характеру для обох сторін, ні одна вповні не готова до такого формату;
— жодна сторона не має потенціалу завершити війну однією-двома стратегічними операціями.

Упродовж війни обидві — і Україна, і Росія — ефективно застосовували стратегію тисячі порізів, яка дозволяє водночас чинити спротив / атакувати на кількох напрямках і приховувати свої наміри з приводу головного удару, уникати відповідальності за потенційні невдачі, але швидко зосередити ресурси там, де намітився успіх.

Ще один ефект такої стратегії — розширення можливостей інформаційної боротьби: кожна сторона в будь-який момент операції, зокрема й у не найвдаліший, може висвітлювати тисячу локальних перемог. І масштаб таких перемог значення не має, при цьому їхня достовірність — 100 %: узяли посадку, групу сараїв, хутір, форсували річку, влучили в неймовірно важливий об’єкт тощо.

Військовослужбовець ЗСУ проходить повз напис на будинку в Часовому Яру, липень 2024. Фото: Інна Варениця

Щодо спроможностей рішуче вийти із ситуації затяжної війни, то нагадаємо: наш противник має до двох тисяч тактичних ядерних боєприпасів і цілком здатен завдати пари демонстративних ударів, ну, скажімо, по Чорнобильській зоні та найбільшій пустелі Європи — Олешківських пісках. Ворог — непередбачуваний і підступний фаталіст, тому цей сценарій не варто відкидати.

Загалом виділимо два сценарії дій противника:

— повне досягнення цілей «СВО» (варіант А);
— обмежене досягнення цілей «СВО» (варіант Б).

Пригадуєте всю ту маячню про «денацифікацію», «демілітаризацію» та інше військово-політичне словоблуддя кремлівським новоязом?

Більш докладно це може мати такий вигляд:

Варіант А: захоплення Запорізької, Донецької, Дніпропетровської, Полтавської та Харківської областей. Мети досягають через стратегічну наступальну операцію. Два угруповання військ завдають двох зустрічних ударів на Дніпро — з району Харкова вздовж шосе М18 і вздовж східного берега з окупованої частини Запорізької області. Вузли спротиву й великі міста обходять, згодом ізолюють, їхніх захисників виснажують авіаційними й артилерійськими ударами та примушують до капітуляції. Під час операції перерізають шосе М03 і Е50, що разом з активними сковувальними діями на фронті в Луганській і Донецькій областях швидко зруйнує здатність наших угруповань на сході України до оборони.

Часово-просторові показники операції: тривалість — до 60 діб, глибина на окремих напрямках — 150–300 км. Тривалість оперативного розгортання — 8–12 місяців, тобто імовірний час початку — весна-літо 2025 року.

Успішний перебіг такої операції створить загрозу Києву, адже противник повторить своє швидке просування в лютому 2022 року по шосе Р13 і Е95 на Бровари та вздовж шосе М03 на Бориспіль.

Дві необхідні умови: контроль над районом Харкова й можливість створити ударне угруповання на території Білорусі. Так-так, просто там, де зараз Лукашенко під виглядом навчань зібрав своє угруповання.

Перемогою противника можна вважати вихід на рубіж Бровари — Бориспіль — Дніпро — Запоріжжя. Захоплені / заблоковані Харків і Полтава.

Вузьким місцем і потенційною перевагою такої операції є наступ одночасно на трьох напрямках, що вимагатиме незначної переваги в силах і засобах, розпорошить Сили оборони та їхні резерви, мінімізує опір. Але противник неодноразово в цій війні розписався в нездатності управляти кількома операціями одночасно. Інше пляшкове гирло — нагальна потреба досягнути стратегічної та оперативної раптовості.

Фото: 24 ОМБр імені короля Данила

Варіант Б: захоплення Донецької та Луганської областей в межах їхніх адміністративних кордонів. Мети досягають наступальними операціями на Запорізькому, Слов’янському й Харківському напрямках. Два угруповання військ противника охоплюють Слов’янсько-Краматорську агломерацію із Сіверського та Бахмутського напрямків (ширша альтернатива — з Лиманського й Покровського).

Часово-просторові показники операції: тривалість — до 30 діб, глибина на окремих напрямках — до 50 км.

Цей сценарій командування противника ВЖЕ реалізує.

Аби ускладнити оборону українським силам, противник може провести дві наступальні операції:

— першу — щоб вийти на околиці Запоріжжя, для чого атакуватиме з району Мирного через Комишуваху й Українку;
— другу — щоб охопити й ізолювати Харків, для чого може атакувати у напрямках, що сходяться, з району на схід від Журавлівки, вздовж шосе Е105 і з району Куп’янська, вздовж шосе Р07.

Якщо припустити, що зараз реалізують саме другий варіант, то зрозумілі зусилля УВ «Запад» на Куп’янському напрямку, поява УВ «Север» на півночі Харківщини, відчайдушні намагання просунутися на Сіверському, Краматорському, Торецькому й Покровському напрямках. І відсутність активності на Запорізькому. Бо терміново треба було їхати в Курську область.

Військовослужбовці ЗСУ на вулицях Суджи, Курська область. Фото: Ян Доброносов/Telegraf

Курська операція ОТУВ «Сіверськ» створила для противника ситуацію стратегічної невизначеності, змусила координувати глибокі стратегічні удари й оперативні дії на декількох напрямках, розпорошила його резерви.

Чим і коли ми можемо відповісти?

Щоб розробити нові концепції здобуття переваги на полі бою завдяки технологічним козирям і альтернативним формам і методам ведення операцій, випробувати, щоб війська (сили) опанували їх, потрібно 12–18 місяців. Тобто осінь-зима 2025–2026. Виснаження запасів бронетехніки противника, за збігом обставин, припадає також на осінь 2025-го. Збіг? Не знаю.

За Курську операцію Генштабу — «відмінно».

Нам всім — терпіння й витримки.

Джерело

 

На заставці: 24 ОМБр імені короля Данила, Часів Яр, серпень 2024 р. Фото: Oleg Petrasiuk

 

Автор