«Дія не діє» та Укрзалізниця
Черговий резонансний допис про те, як накосячила Дія, тепер разом із друзяками з Укрзалізниці.
Там в коменти прийшла сама Дія зі своїми типовими наїздами, рекомендую до читання.
Ну, а на що ви чекали, якщо до купи лайна прикрутити синьою ізолентою красивеньку автоматизацію, то це буде вже автоматизована купа лайна, яка легше масштабується та керується з єдиного центру.
Загалом у коментарях під моїм попереднім дописом багато людей розказували про свій негативний досвід використання Дії: про довідки з несудимості, інші довідки, звіти ФОП через Дію, і про упороту техпідтримку.
Знаєте, я такі історії бачу з 2020 року – року першого запуску Дії, у мене навіть є окрема папка з кількома сотнями скриншотів «Дія-не-діє». Попри здоровий ґлузд з 2020 року принципово нічого не змінилося: Дія просто не виконує заявлені функції, а техпідтримка переважно розказує, який користувач дебіл. Або виконання заявленого функціоналу потребує від нещасного користувача чималих зусиль, часу та нервів. Що в очах жертв зводить псевдокористь державного додатку майже до нуля – кому не пощастило потрапити до «відсотку відбраковки».
І це ми не торкаємося більш високого рівня проблем Дії: (не)захисту персональних даних, можливості держави слідкувати за користувачами та інших «ідеологічних» аспектів, але пересічних зазвичай не цікавлять такі складні матерії.
І ось тут є ще один важливий момент: люди (не боти) пишуть у коментарях, що у них все норм пройшло з Дією, одразу і гладенько, все як обіцяно, цьом-цьом, Дія.
Отут треба пояснити.
Справа у тому, що ефективність системи слід оцінювати не по кількості успішних кейсів, а по кількості неуспішних. А якщо відсоток провалів вимірюється хоча б у 5-10%, то це просто катастрофа, тому що ці відсотки означають сотні тисяч або навіть мільйони користувачів Дії. Живих реальних людей, не відсотки.
У бізнесі, якщо комерційний сервіс має високий відсоток відмов, то отримує репутацію ненадійного і таким чином втрачає сенс свого існування, бо користувач не може на нього покластися: може спрацює, а може й ні, і невідомо коли це станеться (чи не станеться). Тривожно якось, та ну його.
І така репутація майже напевно призведе до фінансового краху та банкрутства компанії-розробника зі втратою інвесторами своїх вкладень. Тому що один відсоток негативу репутаційно знищить 50-70% позитиву (як на моє оціночне судження).
Для сучасної української державної інституції такі критерії як надійність, стабільність роботи чи, простихосспаді, «репутація» просто не існують. От буквально. Ніяких ризиків. Ніяких інвесторів, ніяких наглядових рад, ніякої звітності.
Начхати на стабільність: а куди ви дінетеся з підводного човна? Бо ж держава – це монополія сама по собі, тому вона перетворює на монополію все, чого торкається. Лише монополія дає чиновникам можливості отримувати все більше грошей на свої супердорогі, але при цьому суперстрьомні проєкти. Які б не мали жодного шансу в конкурентному середовищі.
Загалом більшість претензій до Дії нагадує мені скарги на неприродній предмет у природному отворі: «ой, мені шось не комфортно, можна якось покращити мій користувацький досвід?».
Про те, щоб вийняти та викинути цей предмет, а тих, хто вам його туди засунув, посадити, – про це навіть мова не йде. І я не розумію такий спосіб мислення.
Ось і у прикладі з Укралізницею та Дією: автор не має нічого проти самої Дії, але його бісить якість її виконання та неможливість швидко створити Дія.Підпис, щоб повернути собі вартість невикористаних квитків.
І це серйозна проблема сучасного українського суспільства, яке так хоче до Євросоюзу, – так мало цінувати свої права та свободи. І мати так мало бажання захищати їх від популізму, солодкої брехні та повзучого тоталітаризму.
