Про «історичність», «мужність» і «незворотні мости» Саміту НАТО
Ювілейний саміт НАТО у Вашингтоні став важливою символічною подією для Північноатлантичного альянсу та президента Байдена напередодні президентських виборів. У складних кризових умовах як на європейському континенті, так і світі, країни Альянсу надіслали потужний сигнал міжнародному співтовариству щодо незламної єдності та солідарності, а також готовності захищати спільні демократичні цінності та свободу.
Водночас, потенційно «історично важливий» саміт не приніс по-справжньому історичних стратегічних рішень ані для Альянсу, ані для України.
У загальному плані НАТО підтвердило свою міцність і дієвість, зокрема продовженням розширення Альянсу через вступ Фінляндії та Швеції; поступовим виходом на фінансування колективної оборони на рівні 2 відсотків ВВП (наразі у 2/3 країнах-членах); посиленням військових спроможностей для стримування та відсічі можливої агресії проти членів Альянсу; а також імпульсом для поглиблення військово-промислової кооперації між країнами Альянсу.
Ухвалили союзники і низку справді важливих рішень на підтримку України, серед яких:
– консолідація військової допомоги Україні з боку Альянсу. Союзники досягли рішення про створення NATO Security Assistance and Training for Ukraine (NSATU), що покликано покращити надання Україні необхідних озброєнь та навчання;
– оголошення Зобов’язання щодо довгострокової безпекової допомоги Україні щодо надання військового обладнання, допомоги та тренувань з метою підтримки України у розбудові сил, здатних перемогти російську агресію. Те, що союзники мають намір забезпечити мінімальне базове фінансування в розмірі 40 мільярдів євро протягом наступного року, слід вітати;
– суттєве посилення систем протиповітряної оборони України у найближчому майбутньому, а також перехід у завершальну стадію процесу передачі Україні літаків F-16;
– створення Спільного аналітичного, тренувального та освітнього центру Україна – НАТО (JATEC) як важливого елементу практичної співпраці, покликаного визначити і застосувати уроки війни Росії проти України і підвищити рівень оперативної сумісності України з НАТО;
– рішення Генерального секретаря призначити Старшого представника НАТО в Україні (NATO Senior Representative in Ukraine).
Вашингтонський саміт зафіксував роль росії як найбільшої безпосередньої загрози безпеці Альянсу на довгострокову перспективу та підтвердив рішучу налаштованість протидіяти агресивним та підривним діям росії проти Альянсу та союзників. Важливим рішенням саміту стала підготовка до наступного Саміту в Гаазі рекомендацій до оновлення стратегії НАТО щодо росії, у підготовці яких має грати активну роль українська дипломатія.
Країни Альянсу також дали жорстку характеристику політиці білорусі, КНДР, Ірану та Китаю щодо підтримки агресивним діям росії проти України. Крім цього, Альянс визначив, що Китай продовжує створювати системні виклики для євроатлантичної безпеки. Тут варто відзначити все чіткіше позиціювання Китаю як зацікавленої сторони попри намагання Пекіна представляти себе як потенційного посередника між Києвом та москвою.
Водночас, ми так і не побачили у публічному просторі ані обіцяної Конгресу Стратегії Білого дому щодо підтримки України, ані бачення з боку США шляхів досягнення перемоги та відновлення миру в Україні. На фоні ракетних ударів по містах України та Охматдиту, на фоні блідого саміту миру, обіймів Моді з Путіним, вояжів Орбана самозаспокоюючі мантри Байдена про те, що «я керую світом, я зупинив путіна, я обʼєднав НАТО» звучали певним дисонансом.
В Україні покладали особливі очікування на цей ювілейний саміт НАТО у Вашингтоні. Здавалося, що 75 років Альянсу стане для всіх ідеальною нагодою для ухвалення рішення запросити Україну до початку перемовин про членство в Альянсі. Без такого рішення цей “історичний саміт” історичним стати не міг. І, на превеликий жаль, не став.
Українська влада так і не знайшла дієвих аргументів і не змогла мобілізувати всі ресурси для того, щоб домогтися потрібного рішення. Це як вийти віч-на-віч із воротарем і не забити гол. Такої гольової ситуації, яка існує сьогодні, може не виникнути в майбутньому. Прикро, що ювілейним самітом не скористалися і цього разу.
Жодна країна НАТО не зробила більше для зміцнення Альянсу, ніж це зробила Україна та її героїчні Збройні Сили. Ключовим у заявах лідерів країн-членів Альянсу є те, що НАТО сьогодні залишається найбільш згуртованим та найбільш дієвим за всю історію. Натомість, замовчується той факт, що ця сила Альянсу, його ефективність і дієвість, трансатлантична єдність сьогодні тримаються на плечах України та мужності і самопожертві нашого війська.
Лідери не продемонстрували справжнє лідерство, стратегічне бачення перемоги України та поразки путіна, а також шляхи досягнення миру, безпеки і стабільності у світі. Яскравим проявом такої «сміливості» стала відсутність рішень про дозвіл застосовувати американську зброю проти легітимних цілей на російській території та можливість застосування за ізраїльським прикладом ППО сусідніх країн НАТО для збиття російських ракет над територією України.
Варто відзначити, що за сильними положеннями декларації стосовно підтримки України і розбудови її оборонних спроможностей проглядається один тривожний дзвіночок. Ізоляція російсько-української війни залишається пріоритетом для євроатлантичної спільноти. Звідси і коментарі про небажаність збиття Польщею ракет як ймовірний ризик ескалації. В умовах війни на виснаження та обмеженого мобілізаційного ресурсу нам критично важливо змінити цей підхід. На жаль, це демонструє, що ставка москви на погрози ескалації продовжує працювати і впливати на рішення Заходу. Навіть після звільнення Харківської області, Херсону, ударів по Криму. Очевидно, що розрахунки ризиків і переваг стратегів НАТО поки не на нашу користь.
Мабуть, тепер союзники будуть пишатися власною креативністю щодо “незворотного шляху” України до членства в НАТО. Проте, за духом принцип незворотності був закріплений ще у відповідних рішеннях Бухарестського саміту 2008 року. Незворотність нашого курсу на вступ до НАТО є також і невід’ємним елементом Конституції України з 2019 року. От і виходить , що без запрошення до членства в Альянсі для України єдине, що є і залишатиметься дійсно “незворотним”, так це війна Росіі проти України, НАТО та Заходу загалом.
Не можна оминути увагою і вигадане союзниками для України нове випробування на шляху до НАТО – тепер це “міст”. Україна вже роками стоїть “на порозі” НАТО. Нам роками кажуть про “відкриті двері”. На минулому саміті НАТО союзники проголосили як ключове досягнення зняття вимоги щодо Плану дій щодо членства для України на шляху до НАТО, стверджуючи, що тепер потрібно зробити лише один крок, а не два. Цей крок – запрошення, якого на сьогоднішньому ювілейному саміті Україна знову не отримала.
І от тепер за відкритими дверима виникає цілий новозбудований “міст”, яким можна йти дуже довго під обстрілами російських ракет. Цей міст для України НАТО будує на страху Росії. Натомість, запрошення до переговорів про членство України здатне було б зробити більше для перемоги, ніж будь-який “міст”, “двері”, “вікно” чи “незворотний шлях”. Таке запрошення і стало б проявом справжнього глобального лідерства Байдена і стратегічної могутності НАТО.
На жаль, вашингтонський саміт НАТО не став історичним. Хоча міг. Не вистачило політичної волі лідерів, які обмежилися черговим повторюванням фрази про «незворотність членства України в НАТО», замість одного простого і конкретного, й єдино правильного слова в підсумковій декларації – запрошення, invitation…
Про незворотність членства України в НАТО ми чуємо з 2008 року, з провального бухарестського саміту, коли Франція і Німеччина заблокували Києву і Тбілісі ПДЧ. Наслідки були катастрофічні – росія сприйняла це як слабкість Альянсу і за кілька місяців напала на Грузію, а потім анексувала Крим і вкрала інші українські території.
Очевидно, в НАТО є питання до України. Попри нашу найкращу в світі Армію, яка мотивовано і професійно дає відсіч ворогу, ми маємо відповідати стандартам Альянсу в усіх сферах. А в нас є проблеми з демократією, ми не реформували СБУ, яка займається політикою, замість викривати ворогів, у нас влада очолила корупцію, замість її побороти. Але український народ сьогодні кровʼю сплачує нашу відданість принципам ЄС і НАТО, й це велика помилка не запросити Україну в НАТО, не включити це до підсумкової декларації.
Прикро, що цього разу США, які в 2008 році грали лідерську роль щодо надання ПДЧ, навпаки, утрималися щодо чітких формулювань запрошення. Шкода, що росія, якої немає за столом НАТО, продовжує впливати на рішення Альянсу. Лідери НАТО бояться ескалації з рф, хоч яких ще наслідків можна боятися після вбивства сотень тисяч українців, цивільних і військових? Росія розуміє тільки мову сили, й шкода, коли ця аксіома не стала незворотною для Альянсу.
Дякуємо тим країнам, зокрема партнерам із Балтії та Польщі, які закликали на наступному саміті запросити Україну. Він відбудеться за рік у Нідерландах.
Очевидно, українська влада також розпорошила увагу партнерів, зосередившись на ритуальних безпекових угодах із цивілізованими країнами, які на нас не нападають. Ці угоди не дають жодних гарантій безпеки, тому, звичайно, дякуємо всім країнам, що їх підписали, але вони ніяк не впливають на закінчення війни…
Єдиною гарантією неможливості майбутніх нападів із боку рф, єдиною безпековою парасолькою для України є членство в НАТО, й на цьому треба було зосередитись, системно працюючи і тиснучи на партнерів.
У мережі піднімається хвиля коментарів щодо результатів саміту НАТО. За традицією діапазон між зрадою та перемогою величезний.
Давайте просто почитаємо підсумкову декларацію та інші документи.
1. Саміт точно не історичний. У тому плані, що революційних для планети ідей немає. Є спроби реагувати на кон’юнктуру – ШІ, квантові та біотехнологічні дослідження, спецпредставник НАТО з Півдня тощо. Позначено вектор на підтримку інновацій та всмоктування досвіду війни рф проти України.
Причина зрозуміла – реальний курс НАТО хоча б на середньострокову перспективу позначиться не раніше ніж у листопаді. Через те текст підсумкової декларації віддає легкою порожнечею та біполярочкою.
2. Зазначено, що НАТО захищає 1 млрд громадян, свободу та демократію. Оскільки начебто як ювілей – вирішили себе похвалити. Наголосили на силі, місії, досягненнях та ін. А далі понеслося.
НАТО декларує найжорсткішу готовність захистити кожен дюйм території членів Альянсу. А потім іде довгий список зазіхань, з якими Альянс нічого не зробив. Засуджуємо, мовляв. На тлі новин про підготовку замаху на главу Rheinmetall – ще контрастніше.
У п. 17 декларації НАТО затято засуджує агресію рф проти України, зокрема обстріл «Охматдиту» 8 липня. У п. 23 НАТО суворо засуджує тих, хто сприяє продовженню агресії. При цьому доведено, що ракети Х101/555, однією з яких було обстріляно «Охматдит», виготовлено з критичною часткою компонентів із країн НАТО. Що точно сприяє продовженню агресії. У цьому пункті явно не вистачає фрази: «ми повісили на ліхтарях Пенсільванія Авеню двадцять лиходіїв, які заплющили очі на обхід санкцій, і відібрали всю їхню власність».
НАТО чорним по білому повторює (бо вже було неодноразово): росія – це пряма та довгострокова загроза. 10 років війни, третій рік повномасштабного вторгнення, завдяки якому НАТО прийняло двох членів. У результаті НАТО декларує рішення, що випередило свій час…, до наступного саміту підготувати стратегічний підхід до росії! А до чого такий поспіх? Це один із проявів стратегічної невизначеності до листопада.
НАТО декларує прихильність “рул оф ло” і “рул-бейсд інтернешнл одер”. Тут же констатує, що росія та Китай організували необмежене партнерство, щоб зламати нашу красу. І ламають! З приводу чого виражається ГЛИБОКА СТУРБОВАНІСТЬ.
НАТО на словах потужно підтримує ООН і одночасно не помічає «котлету по-київськи» на урочистому ланчі з нагоди головування рф у РБ ООН відразу після обстрілу «Охматдиту».
Зазначається масштабний позитив у тому, що лише 1/3 третина членів Альянсу не виконує рекомендації щодо 2% ВВП на оборону. Звучать оплески, що європейські члени та Канада підвищили свої військові витрати аж на 18%. Кремль і Пекін ламають світовий порядок, а ми їм 18% відсотками зростання по нахабних мордах!
3. Найбільше шокуюче. НАТО хвалить себе за багатомудрий підхід до ядерного стримування, роззброєння та нерозповсюдження. При цьому м’яко спускаючи, що саме роззброєння України під джентльменські обіцянки ядерних лідерів НАТО стало прологом до війни.
І одразу НАТО жалкує з приводу ядерного шантажу рф, ядерного озброєння білорусі, стрімкого розвитку ядерного потенціалу Китаю. За кадром залишається, що тепер ВСІ хочуть ядерну зброю. Найпотужніший успіх, чи не так?
Нуль публічних висновків.
Можна й надалі продовжувати топтання по Альянсу, мільярд приводів. Питання у тому – яка альтернатива? Ми у тих умовах, які є.
4. Багато хто заглибився у коментарі щодо «незворотної» повної інтеграції, «включно зі вступом». Мені здається, це непридатний об’єкт. Незворотно вступати можна ще 50 років. Після Бухареста (2008) ми вже 16 років незворотно стоїмо біля «відчинених дверей». На протязі. Чверть країни окуповано або під прямою загрозою, втрачено третину населення та третину економіки. Треба щось предметніше, ніж пошук красивих формул виправдання відсутності принципових рішень.
Тож дивимося на головне. Крім 15-16 пунктів декларації, нас цікавить окремий документ із 6 пунктів: обіцянки довгострокової допомоги Україні у сфері безпеки. Його треба читати у контексті.
Контекст такий.
Члени НАТО щорічно витрачали близько 40 млрд євро на військову допомогу Україні (включаючи нелетальну, навчання тощо). Тому пропонується і на 2025 рік закріпити загальний внесок від членів НАТО щонайменше 40 млрд євро, а далі щороку переглядати.
Тут два моменти.
Перший. Це НЕ НА ЗБРОЮ (!!!) – це НА ВСЕ. П. 3 «обіцянок» містить перелік того, що НАТО розуміє під військовою допомогою (бо окремо членів Альянсу закликають надавати політичну, гуманітарну тощо). Купівля зброї для України, донати на зброю Україні, логістика, ремонт, навчання, нелетальна (паливо, медицина, зв’язок…) та ін.
Другий. У тисячах попередніх заяв лідери країн НАТО визнавали, що треба робити «більше та швидше». Заклики робити для України більше та швидше – обов’язковий пункт програми у пристойному товаристві. При цьому на папері НАТО пише, що виділить приблизно стільки ж, скільки і раніше…
Є якась логічна суперечність і невідповідність меті «стримати рф», яка за оцінкою самого НАТО все нарощує (плюс КНДР, Іран і Китай). Якщо виділити стільки ж, то складно очікувати принципово іншого результату. Застереження, що це мінімальний поріг, не дуже допомагає.
Ще одна важлива подробиця. Міститься дуже м’яка рекомендація поділити 40 млрд євро між країнами відповідно до ВВП (і цього формулювання не хотіли). Якщо грубо, виходить половина від США, половина від інших. Тобто близько $23 ярдів від США наступного року.
Окремо підкреслено, що в суму допомоги зараховується все! Передане через НАТО, через двосторонні, багатосторонні та інші формати. Звітуватимуть про допомогу Україні двічі на рік.
Нагадаю, що низка важливих партнерів України – Німеччина, Данія, Нідерланди та ін. – ВЖЕ затвердили параметри допомоги на кілька років уперед. Причому та сама Німеччина допомагає порівняно більше Франції. А Італія явно менше у перерахунку на ВВП. У результаті може вийти, що основні європейські партнери вже де-факто передбачили свою частку, а все, чого бракує, лягає на плечі тих, хто ухиляється під тим чи іншим приводом. І Марку Рютте доведеться це якось упорядковувати.
Немає сумнівів, що США стежитимуть, як інші партнери виконують свою частину. Може бути дзеркальна затримка американської допомоги.
Загалом.
40 ярдів євро – це щонайменше втричі менше, ніж витрачає росія. Але для нас це величезні гроші та величезна допомога. Дякую за неї!
Саміт НАТО, власне, не додав нічого нового. Лише підстрахував декларацією наміри, які у тій чи іншій формі здебільшого звучали.
Треба все це досить тверезо оцінювати. Особливо з урахуванням потенційного отримання авіації. Авіація (як і наземне ППО) – це дуже дороге задоволення. Вона «з’їсть» більшу частину грошей на зброю.
Повторю дві тези.
Перша. НАТО буде в стані роздвоєння свідомості доти, доки не виголосить вголос страшну річ: потрібна ремілітаризація Німеччини. Як і ремілітаризація Японії, якщо постає завдання опонувати Китаю. Якщо вже лідери вільного світу догралися до радикального перегляду світоустрою після Другої світової війни, доведеться переглядати і це. Решта – самообман, який закінчиться погано.
Друга. Нас врятує формат «НАТО де-факто», а не пошук словесних конструкцій, що маскують. Ключовий момент цього формату – не отримання залізяк, навіть дуже цінних, а двосторонній обмін. Коли ми інтегровані до всіх протоколів. А не просто виступаємо в ролі зовнішнього донора знань і досвіду.
Якщо ми залишаємося за парканом 1 мільярда на невизначений час, потрібно вкрай прагматично ставитись до заяв і зобов’язань. Саміт нас не ощасливив, але й рф не зрадіє. Нас підводять до важких компромісів.
Фото: NATO
