Чи відбувся тріумф правих популістів?
Новий Європарламент – тріумф нових правих, якого не сталося, але який ще може бути.
Цими днями багато хто порівнював результати вибору, що Європа зробила зараз і що мала в 2019. Українському читачеві нюанси відмінностей політичних груп Старого Світу мало що говорять, тож заголовки «праві популісти додали у вазі» не змусили на себе чекати. Чи змінилися настрої європейського виборця? Якщо так, як пояснити цю зміну? Чи вона значуща? Що призвело до зміни настроїв?
Чи відбувся тріумф правих популістів? Ні. Чому, адже Макрон визнав поразку від Ле Пен, а вона права популістка?
Тому, що…
1. Голоси Франції ефектно виглядали в середині країни, але не надто змінили розклад у майбутньому Європарламенті.
2. Тому, що раніше відверто проросійська Ле Пен зараз намагається кон’юнктурно триматися спокійніших позицій і заявила, що французи зобов’язані «висловити повагу українській нації». Так, Ле Пен намагається боротися за більш стриманого правого виборця, а він не надто любить проросійські реверанси і риторику «рєзка, шо сітро». Ле Пен належить до групи ID – «Ідентичність і демократія», з лав цієї групи була виключена німецька AfD («Альтернатива для Німеччини»).
3. Тому, що Ле Пен прагне єднання з Джорджією Мелоні, яка своєю чергою представляє групу ECR («Європейські консерватори і реформісти»).
Відчуваєте, як вже на цьому моменті густота радикально правих фарб стала пастельнішою? А тепер зважимо, що в Іспанії 34% взяла правоцентристська (теж праві, але помірковані) Народна Партія, другими стали Соціал-Демократи – 30%, а право-популісти мають… 9.6%.
Згадана Мелоні в Італії перша і 28%, за італійськими мірками віднести її партію «Брати Італії» до ультраправих досить складно. Другі на чобітку – соціал-демократи та 25%, а реально право-популісти «Рух 5 зірок» – 9.7% та проросійська «Ліга» – 8.8%. На «тріумф» точно не тягне.
В Німеччині? Найбільше голосів взяли ХДС\ХСС – 30%. Вони опозиційні до уряду Шольца, вони помірковані праві, вони підтримують надання Україні тих же «Таурусів» і критикують канцлера соціал-демократа. Право-популісти AfD подужали 15.9% – вони не дотягнули до очікуваного результату, рейтинг партії став просідати через передоз скандальності. СДПН Щольца стали третіми.
Якщо поєднати усіх, хто правіший за Народну Партію (EPP), більшості в Європарламенті не набереш. Натомість «народники» (186 голосів) мають чималі шанси знайти порозуміння з соціал-демократами (134) та лібералами (79). Це вже з запасом більше необхідних 361 мандата для більшості. А ще ж зелені…
Чи змінилася картина політичних запитів громадян Європи? Безумовно, так. Збільшилася увага до риторики правих. Здається, це ще не бажання довірити правим розрулювати оберемок старих проблем континенту. Але це точно вже визнання – проблеми, про які говорять праві, є. І ці проблеми нарешті слід почати вирішувати.
Вирішувати їх, хочеться чи ні, мають… не праві популісти, що будуть крикливою опозицією, а влада – ЕРР і партнери. Хотілося б, щоб у процесі були і консерватори.
Те, що Урсула фон дер Ляєн запросила Джорджію Мелоні долучитися до співпраці, може бути гарним знаком. Технологічно це могло б унеможливити зближення Мелоні і Ле Пен (перша поки що має куди більше балів «за притомність», аніж друга). Ідеологічно це б підштовхнуло Європу до вирішення хронічних болячок, на котрі десятиліттями закривали очі (або ж заговорювали) і ліві, і центристи, і праві.
В першу чергу, проблема мігрантів. Якщо цю тему будуть пушити нові праві, це буде переливання з пустого в порожнє, російські пропаганд-мутки, рефлексивне управління і маніпуляції складнощами. Якщо помірковані праві (EPP) залучаться підтримкою консерваторів Мелоні, це буде демонстрацією єдності, притомності та прагматизму. Тим більше що запит громадян Європи на вирішення проблеми є і не двозначний.
Що не змінилося, на диво, вибори показали, що для Старого Світу досі лишаються актуальними цінності, з якими Євросоюз створювався. Це цінності, які можна узагальнити фразами «християнська демократія» та «консерватизм».
Саме так, EPP є право-центристами, тобто поміркованими консерваторами. ХДС/ХСС як християнські демократи є поміркованими консерваторами. Як тільки на рівні Європарламенту буде проявлена належна увага до проблем, на яких наголошують націонал-консерватори, це буде удар під дих новим правим, на яких так розраховує Москва.
А якщо консервативна позиція буде проігнорована, та EPP заради міці єднання з соціал-демократами і лібералами (+ зелені) буде продовжувати не помічати айсберг по курсу? От тоді теми збереження європейської ідентичності, розуміння прав, свобод і відповідальності, що їх дали європейській цивілізації Відродження і Просвітництво, будуть замазані епатажним, примітивним популізмом нових правих. І вже тоді на наступних виборах «ультра»-пустодзвони візьмуть гору.
Проблеми, які має вирішити політикум Старого Світу, доволі прямо вказані у Дугласа Мюррея в «Самознищенні Європи». З артикуляцією суті, указанням на кейси, як проблеми уникали і замовчували. Цитата про це буде в #нотатках_консерватора вечором вівторка.
* * *
Політично-ідеологічне – гортайте далі. Обіцяні багато літер про те, чому ж виборці Європи все більше обертаються і хочуть почути проблематику, яку озвучують різні праві (від поміркованих до крайньо-)? Бо вже тривалий час і все більше людей бачать очевидне розходження між словами влади, діями влади і невирішуваністю проблем. В українській версії ця мізансцена виглядає так: “… а що люди? люди бідкаються. а що влада? влада розводить руками”.
Відтак помірковані праві закликають нарешті побачити проблему, визнати і почати пошук її вирішення, а право-популісти використовують наявну проблему для прокачування свого рейтингу, пропонуючи «прості рішення» (котрі ніколи рішеннями не є).
На прикладі міграційної політики, що про це пише Мюррей в “Самознищенні Європи”? Він підмічає, що центральні влади скинули долання цієї проблеми на місцеві\регіональні влади. А ще акцентує:
«… що може зробити влада, коли усвідомить, що її політика призвела до ось таких (поганих) наслідків? Відповідь на це влади у Німеччині, як і по усій Європі продовж багатьох років, полягала в тому, щоб взяти під контроль якийсь окремий аспект проблеми. Французький уряд вводив заборони на хіджаби, бурки і буркіні, німецька влада зосередилася на вузькій проблематиці контртероризму…
… поки такі фальшиві (в сенсі боротьби не з причиною) підходи впроваджували, політики ігнорували найважливіші питання… Бо для громадськості було очевидним те, чого політики не могли допустити: «радикалізація» походила з конкретної спільноти мігрантів, і поки ця спільнота зростає, зростатиме і «радикалізація». Врешті-решт існувала ж причина того, чому європейська країна з найчисельнішою мусульманською спільнотою – Франція – потерпала від найбільшої кількостіт терактів, організованих «радикалами», тим часом країни типу Словаччини взагалі не знали таких проблем.
У такі моменти дистанція між тим, що громадяни виразно бачили, і що політики могли сказати в голос, загрозливо зростала.
Європейці впродовж десятиліть спостерігали розрив між риторикою і реальністю – штучно роздуті заяви (про те, що проблема не проблема, що її впорядковують, що з нею дають раду…) і водночас очевидна неправдивість цих заяв.
Задовго до піку міграційної кризи чиновники відмовилися від ідеї депортувати навіть найбільш невдалих прохачів притулку. …
… у січні 2016 року двоє політиків розкрили істинний масштаб катастрофи. В інтерв’ю нідерландському телебаченню Франс Тіммерманс, віце-президент Європейської комісії (до слова, соціал-демократ за політичним кольором і в 2012-14 міністр закордонних справ в уряді Марка Рютте), визнав: більшість людей, які в’їхали в Європу за попередні роки, не прохачі притулку, а економічні мігранти. Покликаючись на дані Прикордонного агентства ЄС Frontex, Тіммерманс визнав: щонайменше 60% тих, хто прибув у 2015 році у Європу, насправді є економічними мігрантами і мають не більше (!) прав перебувати тут, аніж будь-хто в світі. Що ж до вихідців із країн Північної Африки (Марокко, Туніс), то, сказав Тіммерманс, «ці люди загалом не мають жодних причин претендувати на статус біженців».
Тоді ж міністр МВС Швеції Андерс Ігеман визнав, що з приблизно 163 000 осіб, що прибули до Швеції попереднього року, лише близько половини (!) мали бодай якісь (!) легальні підстави перебувати в країні.
Уряд Німеччини був змушений вдатися до послуг приватної консалтингової компанії McKinsey`s, щоб спробувати розробити власну програму репатріації. Але на цю програму чекав провал. Коли уряд спробував депортувати 300 пакистанців, Пакистан просто відмовився їх прийняти, і Німеччина була вимушена забрати їх назад.
… якщо цифри, які назвав Тіммерманс (Frontex), були правильними, як і оцінка масштабу міграції у 2015 році з боку німецького уряду, то Німеччина мала б готуватися до депортації 750 тисяч. Осіб, які прибули туди лише (!!!) 2015 року. Ніхто в середині бюрократичної машини німецького уряду навіть теоретично не був готовий виконати таку місію.
Так само як і уряд Швеції насправді не збирався депортувати 80 тис. фейкових прохачів притулку, що прибули лише в 2015 році.
Усім в Європі було зрозуміло – ніхто і не буде намагатися це робити. Масові депортації у 2015-16 років також були «не на часі», які і усі роки після Другої Світової.
Європейські політики не могли (!) визнати того факту, який знає кожен мігрант, перетинаючи Середземне море, і який вже зрозуміла більшість громадян Європи: якщо ви потрапили в Європу, ви тут і залишитеся». ©
І саме такий стан речей не задовольняє все більше людей в Європі. Це не праві популісти маніпулюють проблемою, ні, це ліберали, соціалісти, соціал-демократи і помірковані консерватори десятиліттями, міняючись у владах, сприяли проблемі, замовчували проблему, імітували долання проблеми. Тобто звичні влади продемонстрували свою неспроможність. Тож праві політики різного ступеню радикальності просто підбирають симпатії європейців, котрі розчарувалися нарешті бути почутими.
До слова, в Британії, скажімо, грішили потуранням мігрантській проблемі як лейбористи, так і консерватори. Зокрема улюблений українцями консерватор Борис Джонсон в часи мерства Лондона не вбачав проблеми.
Власне, не дивуйтеся, коли зустрінете точку зору, що багато справжніх британських консерваторів не поважають Торі – за зраду консервативних принципів. Про це ще Скрутон писав.
Але девальвація консерватизму під ударами популістів (респи США – доказ) і в надіях скористатися лівацькими «фішечками», – це окрема історія…
