Що не так із російською нацією
Частина 1
З чого починається офіційна історія росіян, на основі якої збудовано їхній національний міф?
З сюжету про “покликання варягів на Русь”. І просто звідси, з самісінького першого кроку, починається шизофренія.
Бо, згідно з офіційною версією російської історії, саме варяги є “руссю” (етнонім), вони цілком ототожнюються. Це начебто синонімічні назви одного племені невідомого походження. І саме вони ще мають створити ту “Русь” (політонім), куди їх начебто покликали.
І хто ж тих варягів, про яких ми не знаємо, ким вони були, покликав на Русь, якої ще не було? “Чудь, словени, кривичі та весь”.
Зауважте, що саме чудь названа у цьому переліку першою. Це збірна назва угро-фінських племен. Але ж Русь при цьому є суто “слов’янською державою”, ніяк інакше. Угро-фінів, які начебто стояли у витоків цієї державності, просто замели під килим. Їм фактично не знайшлося місця у національному міфі.
Таким чином, виходить, що невідомо хто покликав невідомо кого бозна-куди. А з цього раптом виросло оце одоробло на 17 млн км2.
У 1862 році на Росії помпезно відсвяткували “тисячоліття державності”, на честь чого в Новгороді поставили незграбну велетенську споруду, яка нагадує здалеку житлові будинки зі стімпанківського квесту Machinarium. Наче чайник, зібраний з різнорідних металевих штуковин, що трапилися під руку. Обліпили той чайник фігурами, добряча половина яких українські або білоруські (великолитовські) постаті. В тому числі, наприклад, великий гетьман Костянтин Острозький, який лупив ту російську державу в хвіст та в гриву.
Стімпанківський чайник тисячоліття поставили в Новгороді, бо саме туди, згідно з офіційною версією російської історії, хтось покликав такого собі Рюрика. І він прибув у 862 році. Сів там і почав кришувати та кошмармити навколишні угро-фінські племена. А потім хлопи з його мобу поїхали до Києва, і почали кришувати та кошмармити місцевих.
І пішло-поїхало.
Далі розповідати не буду, бо там сам чорт ногу зламає. Мене цікавить лише оцей сюжет нібито початку “російської державності”, яка походить від групи осіб невизначеної кількості та тьмяного походження з Новгороду до Києва, і перекидається далі, немов пожежа.
Як на мене, постать Рюрика і загалом вся ця історія про десант варягів спочатку в Новгороді, а потім у Києві є вигадкою. Але я на цьому не хочу детально зупинятися. Якщо комусь цікаво дізнатися ґрунтовніше, я б порадив цикл історичних статей на тему, які написала російська історикиня Поліна Федотова. На мій погляд, вона чудово довела на основі історичних документів, що з усією цією варязькою історією щось сильно не так. Наведу лише декілька її висновків.
– Існування Новгорода в 862 році не підтверджується археологічними дослідженнями. Новгород перекопали вздовж і впоперек, але найстаріші артефакти, які там було знайдено, належать до 930 року.
– Він не міг бути вихідним центром давньоруської державності з огляду не тільки на своє пізнє виникнення, а й через демографічні обмеження. Там не було з кого утворювати “державу”.
– Отже, державність насправді поширювалася з півдня на північ, як і розселення слов’янських племен, а не навпаки. Перший історичний, а не вигаданий руський князь – Ігор, а не Рюрик.
– Київські джерела не наводять жодної інформації ані про Рюрика, ані про варязьке походження державності. Міф про “варязьку Русь” вигадали нащадки Юрія Долгорукого, створивши фальшивку. У них для цього був політичний інтерес. Також у ньому була зацікавлена церква та Візантія.
Але навіть якщо винести цей момент за дужки. Тут не так важливо, існував Рюрик із варягами чи ні. Припустимо, що офіційна версія російської історії – це правда. Рюрик десантувався в Новгороді. На землях, заселених переважно угро-фінськими племенами. І створив там якусь державу. То яке це має відношення до витоків Росії, якщо:
– На цих землях жило іноплемінне населення. Це підтверджується навіть сучасними генетичними дослідженнями: росіяни з центральних областей країни менше відрізняються від поляків, ніж від північних “росіян”.
– Тут панувала окрема мова.
– Щонайменше протягом 300 років Новгородська земля була республікою. І це, можливо, найважливіше, бо монархія є наріжним каменем російської ідентичності.
– Наприкінці 15 століття Новгородська республіка була завойована найжорсткішим чином. Новгород втопили в крові. До речі, Іван Жахливий розпочав війну, звинувативши новгородців у “зраді” через зв’язки з Заходом.
То яким чином Новгород можна вважати джерелом російської державності? Це майже такий самий абсурд, якби тим джерелом оголосили, наприклад, Дербент. Він набагато старший, існував ще до нашої ери, тут християнство з’явилося ще у 4 столітті. Наразі знаходиться у міжнародно визнаних кордонах РФ. Чом би й ні? Хто там згадає, що він лише на початку 19 століття завойований Росією.
З одного боку, здається дивним, а чому, власне, їм не написати справжню історію? Мало не карликове князівство, яке лише з кінця XIII століття до середини XV століття збільшило свою територію аж у 30 разів, а потім взагалі розкинулося на півсвіту, – це ж неабияка історія успіху.
Насправді пазли цієї майбутньої міфології складалися ще до основних завоювань. І відображували “хотєлкі” еліти щодо навколишніх земель. Тому Путін – це таке “дрєвнєє зло пробуділось”. Він навіть не з минулого століття, а з темного середньовіччя.
Коли російська історія вже набувала вигляд оформленого наративу, основні завоювання начебто були здійснені, але тоді виникла потреба їх закріпити та виправдати. Зробити “красіво”, і щоб побільше “вєлічія”. А на той час це вже вимагало високопарної пафосної брехні. Тоді завоювання перетворилися на “воз’єднання”, “визволення”, “освоєння”.
Взагалі, оскільки Росія буквально постійно розширювалася, вся її історія – це не історія розвитку, і не історія народу, а історія розширення держави як найголовнішого досягнення. Тому, коли це розширення раптом обірвалося, вони відчули біль втрати.
Отже, сучасна РФ, яка з’явилася у 1991 році, успадкувала цю високопарну пафосну брехню, складену на основі легенд та фальшивок, що колись створювались під політичні інтриги та військові кампанії проти сусідів, а потім використовувалися для виправдання завоювань.
Саме тут коріння агресії та брехні. І все це лягло на ресентимент дев’яностих-нульових. Жахлива суміш.
Кожен маленький росіянин засвоював у школі оцю матрицю. Створену, повторюся, під потреби завоювань. Тому вони геть не випадково там показилися та ошаліли після анексії Криму. Свідомість була таким чином налаштована.
Чому росіяни не змогли відпустити своє імперське минуле, як його відпустили імперські європейські народи? Здебільшого з трьох причин:
– Як я писав раніше, більшовики подарували їм 80% території колишньої імперії у вигляді РСФСР. Вони цілком зберегли ці терени після 1991 року. Втрати 20% виявилося замало, щоб позбутися імперської свідомості. Тому матриця відновилася.
– Замість того, щоб позбутися імперської свідомості, вони захотіли повернути “втрачену” решту. Бо СССР з часів Сталіна трансформувався в “червону імперію”, і його “республіки” сприймалися росіянами як їхні власні землі.
– Нормальної нації з росіян так і не сформувалося. (Про це я напишу пізніше, у другій частині.) Вони залишилися на рівні придатку держави, яка не вміє в розвиток, а дуже хоче в розширення.
Єдиний здоровий шлях був можливий лише за умови розпаду РСФСР після 1991 року до стану повного демонтажу імперської структури. Бажано, щоб це торкнулося в тому числі тих, хто вважав себе “русскімі”. В ідеалі це могло бути відновлення Новгородської республіки, наприклад. А також самостійних держав за Уралом. І щоб не залишилося такого утворення, яке могло б привласнити оцю рюриківську міфологію, з її “всєя Русі” та претензіями на “Третій Рим”.
Вона має цілком зникнути, бо, ще раз підкреслю, це не “історія”, а доктрина завоювань централізованої авторитарної влади та “слов’янського” нацизму, заточеного на тотальне підпорядкування всіх народів, які мають або бути перетворені на росіян, або знищені.
Деякі люди вважають, що нація – це така окрема популяція приматів із родини гомінідів, яка має певний набір відмінних ознак – характерних зовнішніх та поведінкових рис. І що коли я пишу, що з оцією нацією щось не так, я маю на увазі, буцімто кожного гомініда, який відповідає опису, має бути знищено. Вони отакими народжуються, і все – нічого не вдієш, бо пороблено.
Звичайно, це не так, росіянами не народжуються, ними стають. Якщо тобі не пощастило і ти народився на Росії, шанси не стати врешті решт росіянином дуже низькі, особливо тепер, але вони є.
Отже, “нація”, про яку я тут кажу, це система (чи матриця, якщо хочете), яка з гомінідів – начебто таких самих, як і ми – виробляє росіян.
Ідея, що немає поганих націй, є лише погані чи добрі окремі люди, – це хибна ідея. Навіть повна маячня. Нації можуть бути дуже поганими. А ця хибна ідея виникла через плутанину, про яку написано на початку: буцімто нації – це такі популяції гомінідів із певним набором відмінних ознак.
Якщо похапцем читати вікіпедію, а більше нічого не читати, поняття про націю у вас буде саме таким. До речі, а що нам про націю говорить мудрість вікіпедії? Залежить від того, якою мовою ви її будете читати.
Українською:
“Нація – це етносоціальна спільнота, об’єднана певною самоназвою, мовою, символами, географічним та етносоціальним походженням, історичною пам’яттю…”.
Чи російською:
“Нация – совокупность граждан одного государства – политическая, или гражданская, нация; этническая общность – этническая нация, этнонация, культурная нация. Нация является более политической, нежели культурно-этнической группой”.
Якщо ви знайомі з сучасними науковими поглядами на те, чим є нація, ви можете побачити, що російський варіант визначення зовні більш модерний і відповідає “стандартам Бі-Бі-Сі”. Тому що на Заході етнічний націоналізм – це пройдений етап і поганий тон.
Але чи дійсно це означає, буцімто росіяни в своєму національному розвитку стоять на сходинку вище?
* * *
Перехід до концепцій “політичної нації” та “громадянського націоналізму” на Заході – це в першу чергу про визнання рівності людей незалежно від їх расового чи етнічного походження. Про прийняття відмінностей як належного. Подолання негласної етнокультурної ієрархії.
Смішно, але навіть в англомовних джерелах можна зустріти згадки про Росію як взірцевий приклад міжнаціонального співіснування. Ясно, що до 2022 року, але менше з тим.
Тим, хто був аж настільки сліпий, 2022 рік мав розплющити очі. І я не лише про очевидне – катування та вбивства росіянами за українську мову, символіку тощо.
* * *
Кого росіяни першими кинули в м’ясорубку? “Нацменів”. Чоловіки з національних меншин були диспропорційно представлені у лавах загарбницької армії. Бо це ті, кого “не дуже шкода”, і чиє міркування не має жодного значення. Одне слово, люди другого ґатунку.
А пам’ятаєте, що Папа сказав про воєнні злочини в Україні? Ну, оцей прогон щодо чеченців і бурятів, “людей, які не дотримуються російської традиції”, як винних в тих злочинах.
Якщо вам здається, що це власна вигадка Франциска, ви помиляєтеся.
Як людина, яка проїхала деокуповані території вздовж і вшир, спілкуючись з багатьма людьми, я можу сказати, що це була продумана пропагандистська лінія. “Це не ми”. Саме так казали російські командири місцевим жителям, мовляв, “слов’яни” нормальні, всі злочини є справою “нєрусскіх” (їх інакше називали, грубіше, я взяв нейтральний варіант), ми їх самі не любимо, після перемоги дамо з ними ради, а нам, слов’янам, нема чого ділити.
Спілкувався я також із багатьма людьми, які трапляли “на підвал”. Версія про жорстоких “нацменів” і хороших “слов’ян” не підтверджується фактами. Пам’ятаю слова чоловіка з Гуляйпольського району. Після того, як з нього всіляк знущалися “слов’яни”, він потрапив до якогось “азіата”, який йому сказав: ось бачиш, як з тобою люди одного племені обійшлися, а я тебе не чіпаю.
* * *
Або оцей перл від голови СК РФ: “Пока русские воюют на фронте, мигранты атакуют наши тылы!”. З висновками, що їх усіх треба або вигнати, або відправити на фронт, а їхнім дітям заборонити розмовляти рідними мовами у школах.
Росія – країна системного расизму. Концепт “політичної нації” в російському виконанні, хоча виглядає ідентичним західному, насправді геть про інше.
Це, з одного боку, приклад традиційної російської практики – сліпого копіювання західних взірців без розуміння сутності. В дусі їхнього імператора Петра І. Прояв карго-культу. Метою якого є демонстрація, що у них “все як на Заході”, тільки без гендерно-нейтральних туалетів.
А з іншого, відображення того, в який спосіб було сформовано “російську націю”, і буквально стратегія підпорядкування інших народів.
* * *
На відміну від більшості сучасних націй, які було створено “знизу” – внаслідок національно-визвольної боротьби, революцій і розпаду імперій або інших мультинаціональних утворень, російська нація створена “зверху”. Це чисто державне утворення.
Крайньою формою нації такого кшталту буде північно-корейська. Так, тепер це офіційно окрема нація. Наприкінці минулого року КНДР відмовилася від ідеологеми “одна нація – дві системи”. Тепер населення Півдня там не розглядається як “такі самі корейці”. Деякі аналітики вважають, що ця зміна може бути підготовкою до ядерного удару.
“Зверху”, канцлером Отто фон Бісмарком, була колись створена німецька нація. І в певному сенсі Гітлер став таким собі Бісмарком на максималках. “Завершувачем” його справи. Японців створив імператор Мейдзі. Це все погано закінчилося.
Є лайтовіші зразки таких націй, але оскільки Росія вже довела, що вона належить саме до екстремуму, я їх не наводжу, щоб не перевантажувати текст.
* * *
Втім, на Росії “все не як у людей”. Якась хронічна гібридність. Бо вона начебто пройшла через розпад імперії та масштабну революцію, що мало б їй забезпечити місце у першій групі, але ні.
І так у всьому. Рушійною силою багатьох змін у Європі були протестанти. Саме вони значною мірою потім створили США. А у них на місці протестантів – старообрядці. Які збунтувалися не заради реформ, а проти них. Така сама дивина з масовими озброєними повстаннями, які вимагали не обмеження монархії, а “справжнього царя”.
* * *
У світі є лише дві імперії, які повністю або майже повністю зберегли свої величезні території та імперську форму правління попри антимонархічні революції та період дезінтеграції. Це Росія та Китай.
Для порівняння: Турція, колиска Османської імперії, займає 15% відсотків від цього вже не існуючого утворення. У Росії та Китаю зворотна пропорція.
Щоб утримати такі величезні території вони створили просту схему імперської ідентичності – “родину народів”. Яка складалася з одного “выдающегося” народу, якому належить “руководящая роль”, а його оточували фольклорізовані національні меншини.
Типові масові зображення цієї “родини народів” у радянському виконанні виглядали так: у центрі або на першому плані – сучасний чоловік у строї, а навколо якісь індіанці в пір’ях, тобто національних вбраннях. Не люди, а музейні декорації та сувеніри.
До речі, колись існували російські націоналісти, які відчували це як власну драму: мовляв, лише росіянам не дозволено було проявляти свою національність.
Не знаю, що вони там хотіли проявляти, але російська ідентичність насправді займала вищу сходинку – наднаціональну. Все “національне” негласно (але цілком зрозуміло для всіх) таврувалося як щось другорядне, необов’язкове та рудиментарне.
Росіянин – це був такий “всечеловек”, новий рівень еволюції. У якого все було “великое” – характер, історія, культура, полководці, “деяния” і “свершения”, які мали “всемирно-историческое значение”.
Починаючи з часів Сталіна, імперську історію було реабілітовано. Всі завоювання виправдано. Бо врешті решт “вєлікая Русь” усіх “навєкі сплотіла”. На рівні риторики росіяни отримали статус такого собі обраного народу, носіїв історичної місії світового масштабу.
Таким чином, модернізації свідомості не відбулося. Навпаки, архаїчний міф квазі-релігійного рівня було поширено на максимальну кількість людей. Він став невід’ємною частиною російської ідентичності. І з оцією ідентичністю вони увійшли в ХХІ століття. Яка годиться лише для того, щоб перти вперед, як стадо сліпих носорогів.
* * *
У Китаї цю імперську ідентичність поширили майже на все населення. Теперь ханьці складають 92% і стали фактично синонімом “китайців”, при тому що різні групи всередині цієї більшості можуть розмовляти мовами, які не є взаємозрозумілими.
Коли китайські комуністи прийшли до влади, зібравши докупи імперію, яка розлетілася була на шматки, вони вирішили порахувати китайські народності. Нарахували близько 400. Цього здалося забагато. “Зайвих” викинули, залишили 56 меншостей, фольклоризованих, як і в СРСР. Решту загнали у більшість.
І навіть оцих, кому офіційно дозволили бути іншими, тепер активно “перевиховують”. Як це відбувається можна подивитись, набравши в пошуковику Сіньцзян – Уйгурський автономний район + уйгури + концтабір. Активно китаїзують також Внутрішню Монголію. Манчьжурія вже давно виглядає як звичайний китайський регіон.
“Сукупність народів, яку ми називаємо Китаєм, насправді не є суспільством громадян. Це скоріше організація – уряд, який наглядає за населенням і територіями, що перебувають під його владою”.
* * *
У Росії та Китаю дуже багато схожого. І не випадково саме ці дві країни в першу чергу є потенційним джерелом ядерного апокаліпсису.
Що ж саме їх об’єднує?
Розмір має значення, але точно не вирішальне. Бо третє потенційне джерело ядерної загрози – це відносно невелика КНДР. А Індія, наприклад, попри такий самий велетенський розмір і невирішені суперечки з Пакістаном, такою загрозою явно не є.
Комунізм? Також ні, бо путінський режим насправді є скоріше “білогвардійським”.
Це – саме спосіб створення нації. “Зверху”. Державою. Що є насправді організованою інструменталізацією людей. Які внаслідок цього процесу втрачають, по-перше, свою автономність, а по-друге, індивідуальну цінність. Якщо людина не має індивідуальної цінності, метою існування такої штучної “нації” не може бути добробут громадян або розвиток. У такого утворення може бути лише одна мета – експансія.
* * *
Головне, чим Індія відрізняється від Росії та Китаю, – це її справжня, а не декоративна поліетнічність. А також своєю релігією, яка існує з незапам’ятних часів, де “головному” богу не поклоняються, бо він колись збрехав, і був таким чином покараний. Священні тексти якої нічого однозначно не стверджують: “Звідки походить усе творіння / Той, що створив його, чи не створив / Хто оглядає все це з найвищих небес / Він знає – а може, й не знає”.
З таким ставленням до світу, як до величезної торби з загадками без відгадок, створити з населення китайську “теракотову армію” не вийде.
І нам усім пощастило, що за останні 500 років індуси не мали “своєї” імперії, а ті чужі, що її контролювали, не намагалися підстригти там усіх під один гребінець, навпаки, тільки додали різноманітності. Бо ще одного такого Мордора світ точно не витримав би.
* * *
Загалом, люди є наполовину тваринами, а наполовину – роботами, якщо казати про принципи утворення. Тобто якась наша частина сформована природним чином, а інша є виником програмування.
Українське визначення “нації” робить наголос саме на стихійній частині, російське – на програмованій. Саме в цьому сенс їхнього наголосу на державі.
Системи “виробництва націй” у різних популяцій гомінідів складалися різним чином. Зміст націй – це написані програми, коди, за якими потім людина функціонує в соціумі. Деякі з них встановлюються централізовано (“заводські налаштування”), інші є необхідними програмами для локальних мереж, решту користувач завантажує собі самостійно.
Якщо порівнювати українську та російські програми, то російська – це програма з закритим вихідним кодом, а українська – з відкритим. Оці другі є програмами, до яких будь-хто може вільно отримувати доступ, модифікувати їх, змінювати та покращувати.
“Російська нація” на рівні заводських налаштувань написана невеликою купкою людей на замовлення держави з метою зберігання та відтворення певного стану системи. Не передбачає альтернативи і погано сумісна з іншими програмами. Водночас ринок локальних та індивідуальних програм максимально обмежено. Саме тому росіянам у масі своїй доводиться дотримуватися заводських налаштувань – або виписуватися з росіян. І тому нам інколи здається, що вони поводяться наче зомбі.
Тоді як “українська нація” є програмою, яка досі пишеться і модифікується, до неї доклалося дуже багато ентузіастів. Через цю відкритість вона, звичайно, зазнавала багатьох шкідливих втручань, але коли баги фіксили, вона набувала кращі фічі.
* * *
Якщо спробувати отримати відповідь на питання, хто створив російську націю, це буде або щось знеособлене і безсуб’єктне, або перелік князів, царів та генсеків із президентами. Хіба хтось жартома може сказати, що то був Пушкін.
Щодо України, тут все просто. Спільнота, яка стоїть у витоків формування модерної української нації – це запорізькі козаки, які стали найголовнішою частиною національного міфу. Але перед тим, як стати частиною міфу, вони були цілком реальними людьми, які виборювали собі вільність і перемогли. Попри те, що вони її втратили після того, як здобули, фундамент було закладено.
Гусити в Чехії теж не перемогли, але проклали майбутньої нації дорогу. Як і польська шляхта, яка двічі ініціювала повстання проти Російської імперії та програвала.
Нації не створюються безликим натовпом. Нації, створені державами, – це не нації, а інструменти експансії. Нації “здорової людини” створюються суб’єктними спільнотами, які намагаються розширити простір свободи.
* * *
На території сучасної Росії було принаймні два політичних утворення, які мали потенціал стати націями “здорової людини”. Це Новгородська та Псковська республіки. Якраз приклад прото-націй, які утворювалися “знизу”. Знищено.
Російські “протестанти” – це щось типу нинішніх “громадян СРСР” або тих, хто пише на парканах “Біопаспорт 666, штрихкод на лобі, печатка антихриста”.
Російські козаки бунтували тому, що “царь не настоящий”.
Російська “шляхта” – декабристи – вийшли на площу, але одні відмовилися вбивати імператора, інші запізнилися на дві години, диктатор взагалі не з’явився, і поки обирали нового, було вже пізно, бо прийшов ОМОН і всіх пов’язав.
Потім якійсь піп усіх завів не туди.
А коли з’явилися успішні революціонери, то краще б вони не приходили.
Пороблено, чи що?
Насправді, передвизначено століттями існування необмеженої держави. Де не було ані автономних інституцій, ані автономного суспільного прошарку. Навіть церква цілком підпорядкована державі, і навіть російське дворянство не мало політичних прав!
У Західній Європі привілеї та вольності ніби “просочувалися” від вищих класів до нижчих. Або поширювалися дифузним способом. Але для цього вони мали в когось бути. На Росії їх ніхто ніколи не мав, окрім царя та імператора.
Громадянин Риму – соціальний і юридичний статус римської античності, що означав можливість користування всією повнотою юридичних прав, що надавалися римським законодавством.
Росіянин – це представник таємничого наднароду, що не має етнічного змісту. Йому не потрібні матеріальні блага і політичні права, він має думати тільки про високу духовність і про те, як виконати свою вселенську місію – порятунок людства від гендерно-нейтральних туалетів. Це не “господар Росії”, а розчин, який має скріплювати її єдність; не мета в собі, а засіб для виконання великих наказів начальства. Що б не трапилося, росіян має терпіти та мовчки зносити будь-які утиски від начальства – інакше все завалиться. Без суворого начальства з батогом росіянин ні на що не здатен. (Сергій Сергіїв).
* * *
Прочитав нещодавно, що російське вторгнення здійснило мрію головного героя “Слуги народа” – знищило олігархат. Це начебто цілком ганебна з’ява, але колись саме вона не дозволила створити в Україні диктатуру. Бо олігархія – це наявність автономних центрів впливу. Так, барони – розбійники, нема балачок, але мудрий нарід без цих автономних центрів впливу випадково міг затягнути Україну в Тайожний союз.
Я це до чого? До того, що деякі з’яви, які ми бачимо виключно в негативному світлі, можуть утримувати в собі позитивний момент.
Нас дратують чемпіони з плавання через Тису. Нас вкурвлюють сутички з працівниками ТЦК. Нас бісить, що ТЦК доводиться полювати на деяких чоловіків.
Але пам’ятайте, що йдеться про “вільний народ вільної країни”. І я це кажу без сарказму. Утворені “знизу” нації часто менш ефективні, вони не вміють в орднунг. Порівняйте Китай та Індію. Звичка до вольностей може ставати багом у часи, коли негайно потрібна мобілізація. І все ж таки не забувайте, що в звичайні мирні часи – це неабияка фіча. Яка робить життя всіх набагато повноціннішим.
Як людина, яка вважала за велику честь бути в лавах ЗСУ, але через спротив бюрократичної системи не змогла, я з великим сумом спостерігаю за труднощами, з якими йде процес мобілізації. Втім, я добре пам’ятаю, як усі мої друзі та знайомі буквально зірвалися на фронт у перший день, і всі ці величезні черги добровольців. Це вартує набагато більше, ніж той безликий покірний натовп на Росії.
Все має бути Україна. Інакше тут буде Сіньцзян-Український автономний округ і концтабори для “перевиховання”. А далі – всюди.
Це не публіцистичне перебільшення. “Чудище обло, озорно, огромно, стозевно и лаяй”. Воно нічого більше не вміє. Бо так створено. І його має бути знищено.
