Ми маємо захищати ЗСУ
Я підтримую і захищаю ЗСУ як систему. Як самий головний орган для життя Незалежної України як держави.
Систему без прізвищ та імен. Я роблю на своїй ділянці все для ефективності та життєдіяльності цієї системи.
Це все, що допомагає воювати краще, навчати краще, функціонувати та працювати краще. Так, ця ділянка в масштабах війни дуже мала. Але я намагаюсь бути на ній максимально ефективним. І мені це вдається.
Крім того, я підтримував і буду підтримувати керівництво ЗСУ (не зважаючи на прізвища), якщо воно робить для ЗСУ і перемоги більше користі, ніж шкоди. Але маю надію, що такої мети немає. І поки це не стає явним (приклад – Хомчак), всі люди, які зараз в ЗСУ, розглядаються як частина системи ЗСУ і заслуговують і на підтримку, і на допомогу.
Я дуже добре знаю внутрішню кухню і знаю, наскільки “народна любов” може не відповідати дійсності й навпаки.
Я сам стикнувся з ЗСУ в 2014 році, будучи ідеалістом, нерозуміючим, як працює система. За ці роки мені прийшлось вчитися та змінюватися. Більше того, з 24.02.2022 ми всі стали іншими. Інколи кілька разів.
Я не реагую на прізвиська, які народна молва дає військовим, бо дуже часто то від нестачі інформації та знання.
Ми не знаємо і, дай Бог, ніколи не взнаємо, які задачі ставили тим, хто, виконуючи їх, здобув “дурну славу”.
Яскравий приклад, коли мене переконували, який кровожерливий Мойсюк, а я особисто на своєму досвіді знаю, що це єдина людина, яка зупиняла відправку бригади на фронт через те, що бригада не боєготова. І це було не один раз. І таких випадків дуже багато.
І одному Богу відомо, скільки життів зберегли генерали, коли приймали на себе відповідальність і не відпускали непідготовлених людей на фронт. Таких випадків на моїй пам’яті за два роки сотні.
А ще я знаю, що кожен із нас за ці роки помилявся. Помилявся і виправляв помилки. Я вірю в це.
А ще я знаю, що кожна людина заслуговує на те, щоб гарні і правильні речі, які вона робить, були озвучені.
Щоб людину не зафукували і не цькували за те, що колись хтось приліпив ярлик (і ще питання, відповідає він дійсності чи ні). А ще я знаю, що зараз немає жодного старшого офіцера, який би мав за мету або мрію програти війну РФ. Ну, крім агентури. І дуже часто достатньо просто вказати людині на помилку, і вона її виправить.
Ми всі втомлені. Ми всі виснажені. Хто більше – хто менше. Ми всі й досі інколи робимо помилки і маємо право на їх виправлення.
Ми не зможемо виграти війну, не навчившись відпускати емоції і працювати з розсудом.
Але. Але є люди, які (на щастя) не є частиною ЗСУ. Але чомусь влада вирішила, що вони краще за військових знають, що і як робити військовим. І в таких випадках ми повинні захищати військових від спроб зробити з ними якусь дурню.
Бо, на жаль, система – це єдиноначальність, і в ЗСУ без цього ніяк. Але тут вже ми можемо захистити ЗСУ.
І ще. Залужний – це частина ЗСУ під час війни. Подобається чи ні. Це вже назавжди. Як і інші нині діючі керівники армії. Незалежно від прізвищ і від того, будуть вони через місяць на посаді чи ні. Це вже частина героїчної історії України. І захищати їх нам прийдеться так, як вони захищають нас. Навіть якщо зараз вони нам не подобаються.
