Геополітичний клубок. Що стоїть за військовою допомогою США для України
Кирило Данильченко / Комерсант український
Історія з військовою допомогою США для України — це великий сплетений клубок інтересів. Навіть без дихотомії — Трамп-Байден, частина Республіканської партії (трампісти) проти Демократичної партії та частини республіканців, які проти ізоляціонізму. «Комерсант український» 
підготував матеріал про політичні інтриги від лівих до правих: американський та європейський підхід до військової допомоги Україні.
Американська кухня
З Трампом усе максимально ясно — він дуже хоче знову повернутися до Білого дому, а не стати банкрутом із кримінальним провадженням.
Для цього він буде говорити протилежні речі. Наприклад, підтримувати у своїх заявах росію, якщо вона нападе на ті країни НАТО, що не досягли витрат на оборону в 2%, — самі винні.
А через декілька днів, що Байден зробив для України мало, він, Трамп, зробить більше.
А ще через кілька днів — я посаджу сторони за стіл переговорів, закрию в одній кімнаті, і начебто не було кілька раундів переговорів в Стамбулі, не було зірваних зернових домовлень.
Розглядати ці заяви поза передвиборчим популізмом невдячна справа.
Він же вирішив проблему Кіма у минулий термін, зараз за добу закінчить війну.
В принципі, один із батьків НАТО, його перший Генсек лорд Ісмей добре висловив принцип Альянсу:
“Він створювався, щоб тримати німців під (контролем), американців у (Європі), а руських поза (Європою)”.
Тому якщо Трамп торпедує своїми заявами НАТО, то зі зрозумілих причин.
По-перше, вибори, де теза, якщо це не потрібно європейцям, де Іспанія так і не досягла 2% витрат на оборону, то навіщо це хлопцям із Техасу, цілком собі заходить.
А по-друге, можливо, частину республіканців справді не хвилюють проблеми Тайваню, Ізраїлю та України, а більше скільки страховка у виборців, якою буде мінімальна зарплата на годину, і скільки робочих місць займуть мексиканці.
Можливо, через довгі кампанії в Афганістані, Лівії та Іраку, а потім ще знову в Іраку проти Ісламської держави, американці трошки наїлися месіанства і хочуть займатися проблемами “пролітаючих штатів”.
Тож ми бачимо банальну політичну боротьбу, заручником якої стали наші інтереси.
Союз — паперовий тигр чи звір, який прокинувся?
Закиди супротивників допомоги до ЄС також зрозумілі.
Союз — це 450 млн. населення і ВВП 17, 2 трлн. доларів.
Це шоста частина ВВП планети.
Витрати на оборону Франції, Німеччини та Італії навіть на 2% від ВВП, а не на 6%, як у Москви, переважно перевищують російські 112 млрд. доларів.
Плюс Велика Британія, яка вже не ЄС, але активно підтримує Україну і, згідно з її оборонною доктриною, готова підтримати партнерів на континенті.
Проте сумісні витрати країн ЄС криють росіян, як бик корову. Незважаючи на те, що навіть із секретними частинами бюджету росіяни витрачають третину ВВП на війну, підтримку економіки через санкції та обхід обмежень.
Одна Німеччина – це половина російських грошей на силовиків. При тому, що вона має запас куди рости — в часи Холодної війни вони витрачали 3-3.5%.
ЄС виробляє середні та важкі далекобійні системи ППО, системи ПРО, авіаносці, атомні підводні човни, бойову авіацію.
У них 4000+ літаків 4-5 поколінь та тисячі крилатих ракет.
Французький авіаносний корабель, італійські та іспанські вертольотоносці, плюс два британські повноцінні авіаносці, що несуть Ф-35, — це вже дуже відчутна перевага.
Два десятки атомних підводних човнів — це майже паритет з росіянами, котрі повинні тримати угрупування і проти Китаю, і проти США.
А при цьому точаться розмови — коли розгорнеться одна німецька бригада в країнах Балтії, через три роки чи через п’ять? Що треба 10 років, щоб підготуватися до війни. Скільки років знадобиться, щоб закрити те, що вже дали Україні?
Зрозуміло, що компанії на кшталт “Рейнметалл” відчули смак грошей вперше з Холодної війни і хочуть, щоб це було якомога довше. Але такі заяви не роблять Європу безпечнішим місцем.
Європейське плече
Чи можна замістити допомогу США? Там серйозні суми, за якими зараз триває голосування.
$18 млрд. на поповнення оборонних товарів зі складів Пентагону, відшкодування навчань та освіти по PDA — всі ці “Стінгери”, снаряди, ударні дрони та танки “Абрамс” на балансі.
$14,4 млрд. на розвідувальну підтримку, технічну, медичну, збільшення обсягів виробництва озброєння, кібербезпеку тощо. Від польотів стратегічних дронів з Сігонели до нових заводів.
$12 млрд. для ініціативи Ukraine Security Assistance Initiative — навчання і закупки у підрядників напряму.
$1.7 млрд. у рамках United States Foreign Military Financing.
Але головне не суми — головне можливості виробництва, горло пляшки з логістики, підготовленого персоналу та виробництва суміжників.
Може бути вже готова САУ, але не готове програмне забезпечення до неї і система керування вогнем, і ось у вас вже не бойова одиниця, а металобрухт.
Росіяни здатні виробляти суто фінансово (навіть зі своїм фондом національного добробуту, що сильно скукожився) сотні танків Т-90 і “Армата”. А насправді на опорниках горять Т-55 і лисі Т-62 часів раннього Брежнєва.
Тож мати гроші та мати озброєння — це дві різні опції.
Теоретично так — як тактичний рівень ППО “Кроталі” Франції, а не “Месники” зі США. Але чи зможуть європейці постачати сотні та сотні ракет, як це було зі “Стінгерами”?
Лондон прозвітував нам про передачу 1800 різних ракет, але це були запаси, а не колеса виробництва.
Можливо вдасться прискорити випуск ПРО SAMP/T-Mamba, свого часу для Франції та Італії їх виробляли в досить щільному темпі, якраз замовлені до них MBDA 700 засобів доставки.
Але як бути з ракетами до “Патріотів”, особливо до кінетичних?
Адже на Заході все більше системи уникають чистого ППО, завдання якого виконують літаки, зато кінетика як великий дротик, що розбиває ціль, коштує до 4 млн. доларів.
Можливо, вдасться купити “Лео-2” ранніх версій у Швеції, Австрії, Іспанії та й модернізувати до А5, але терміни, терміни, Німеччина і собі не встигає переозброїти нові батальйони.
А всі виробники САУ в Європі, включаючи шведів і сербів, уже й так працюють як шалені на Україну.
Важковаговик у ВПК
Але це все тільки з приставкою. Могли б, виділили б, можливо б.
Незважаючи на всі зусилля виробляти 1 млн.-1.5 млн. снарядів за 2024 рік, нагадаємо, у статті у Залужного фігурували 17 млн. снарядів як потреба для Сил оборони.
Навіть нехай не братимемо таких термінальних цифр — але 3 млн. поки що нам виявилося недостатньо, причому їх збирали по всьому світу від Австралії до Канади.
Якщо врахувати, що у США в 1993 року 155 мм.”кабанчиків” аж 10 млн., то я не бачу, як можна за кілька років закрити випадання США.
Можна закрити це світовим ринком, коли, припустимо, Британія та Германія приймуть чеський план зі снарядів із ПАР, Туреччини, Індії та Кореї.
Але, наприклад, Франція проти, — з чого це за її гроші будуть харчуватися турки та пакистанці, а не рідні виробники порохів і снарядів.
Та ж сама проблема з ракетами до ППО. Реально знайти на ринку дрони, бронемашини, РЕБ, а не кінетичні ракети і запаси для тих же паліативів з радянськими пусковими і західними ракетами.
Тому ні, у короткостроковій перспективі треба чекати на голосування у Палаті та працювати з запереченнями.
Північнокорейські ракети пускають по наших містах як гарячі пиріжки, вже прийшло пару десятків штук — посилювати щит над базами США в Європі коштуватиме дорожче, ніж продовжувати підтримку.
Розгортати додаткові бригади, командування, у тому числі артилерійські, перекидати стратегічні літаки у Британію, будувати житло та інфраструктуру — це сотні мільярдів доларів за десяток років.
А якщо США будуть іти зі Старого Світу, то великий шанс, що вплив Китаю на Союз посилиться, а це не те, що потрібно Америці.
Ну і головне, хоча й не на першому місці, але у головному документі країни про безпеку рф вказана як конкурент для США.
Так от, з на третину вибитим ЧФ, з тисячами танків і палаючими НПЗ Москва перестала ним бути. За дуже помірні для Вашингтону цифри.
Потрібно завершити роботу.
