Вирватись із воронки причинності
У суспільних науках “воронка причинності” – це демонстрація того, як ніби різні фактори “затягують”, призводять до визначеного результату.
Придумана для пояснення результатів виборів, вона може ілюструвати і ширші суспільні процеси, які ведуть до результату, якого ніхто наче й не бажав. Але отримав, бо завчасно не запобіг. Бо діяв, як звик, а не як треба.
Події в Україні дедалі більше розвиваються за логікою такої “воронки”. Її старанно вибудовують росіяни. А влада, замість протидіяти, чинить саме так, як росіяни і розраховують, граючи на їхніх страхах і особливостях.
Знову про “Майдан”
Влада останнім часом заходилась розповідати про буцімто «сценарій майдану». Він ніби спрямований на творення хаосу і заворушень з мотивів «нелегітимності» можновладців.
Звучить надто знайомо. Щось дуже подібне влада провіщала незадовго до повномасштабного російського вторгнення. Тоді теж просторікували про «заворушення», які мали розпочати «радикальні політичні сили». Мовляв, ворог не стільки росія, скільки опоненти влади.
Тоді росія чітко розставила пріоритети. Здійснила повномасштабне вторгнення всупереч прогнозам мудрагелів президентського офісу. І точно відповідно до попереджень західних партнерів і опозиції в Україні.
Спротив Армії за підтримки Народу, – в що не вірили ані друзі, ані вороги, – розвіяв ту “воронку”. Ціною життів і зруйнованих міст.
Нині історія повторюється. Тепер криками про «майдан» влада намагається прикрити власні прорахунки.
Про джерела підтримки та джерела хаосу
Будь-яка влада спирається на бажання громадян її підтримувати. Саме громадян, широких мас, а не політичних союзників чи опонентів, чи різних зацікавлених кіл.
А таке бажання дуже залежить від якості управління, яку демонструє влада.
З тим у влади великі проблеми – і у зовнішній політиці, і в обороні та безпеці, за що безпосередньо, за Конституцією, відповідає президент. І у внутрішній політиці та економіці, за що президент відповідає через уряд, повністю йому підконтрольний, і однопартійну більшість (людей не цікавлять деталі, як насправді влада збирає в парламенті голоси).
Методи влади показали свою неефективність. Тому довіра до неї (від президента і уряду до голів адміністрацій) падає.
Саме це, а не міфічні «майдани», створює основу невдоволення.
Майдан, як відомо, неможливо «організувати». Міф про «майданні технології» якраз і є російське ІПСО, поширюване бандою януковича. Те, що саме звідти чимало «насельників» президентського офісу, пояснює їхній страх перед «майданами». Але не допомагає вирішити проблему.
Не змінюючись, влада сама посилює хаос.
Вирватись із воронки
Виходом є розділення відповідальності. Платою за це – відмова від монопольних повноважень.
Уряди національної єдності недарма створюються у демократичних країнах під час війни. І влада, і відповідальність лягає на всі політичні сили. Всі в одному човні не на словах, а на ділі.
Саме уряд національної єдності (чи вже радше порятунку), незалежний від «менеджерів» президентського офісу, байдужий до політичних розкладів, мав би професійно вирішити ті нагальні питання, які об’єктивно не здатна – місяцями, роками! – вирішити нинішня влада:
– Зведення фортифікацій заздалегідь, а не в полі під обстрілом.
– Насичення військ дронами та іншими необхідними системами. Вживу, а не на папері.
– Організацію військового виробництва, а не війну з промисловцями.
– Подолання «крадівництва як у останній день» і створення привабливої для інвесторів економічної моделі (виробництва в першу чергу), заснованої на простих прозорих правилах, однакових для всіх.
– Така якісна зміна підходів стала би тим самим «чудом», потужним сигналом для партнерів України. Наші прихильники отримали б сильні аргументи за допомогу ефективній державі, яка бореться і напружує всі сили. А опоненти втратили б підстави для звичних нарікань.
Якщо не вийти з воронки
Поки у влади немає ані найменшого бажання йти цим шляхом. Навпаки, взято курс на залякування «майданом» і розправу над всіма, хто начебто може кинути владі виклик.
Але таким чином влада ще більше розчаровує суспільство. Не лише активну меншість, але й громадян загалом.
Це, а не дискусії навколо статей Конституції, підриває бажання людей підтримувати владу.
“Несемось” – розхоже слівце із соцмереж виглядає нині в Україні винятково зловісно.
