Втрачений час
Більш за все мене зараз лякає втрачений час через розірвані умовні “нейронні зв’язки” в управлінні ЗСУ. Особливо в молодих напрямках, які трималися на персоналіях. Ні, в глобальному та на стратегічному рівні управління втрачене не буде. Буде часовий провал в темах, які не є фундаментальними та основними в збройних силах. Це якраз все те нове та незвичне, що з’явилось за останні два роки вже під час війни.
Зразу заспокою, це не буде стосуватися безпілотних систем, бо вони зараз визначені пріоритетними. А от ті речі, які не визнані, а робилися та робляться на “політичній волі” та особистій відповідальності та тільки починають оформлюватися в систему, можуть застопоритися та впасти в кому. От наприклад, питання підготовки пілотів може деякий час почати буксувати. Там, де це залежало від підпису доручення або розпорядження посадової особи, чиє місце зараз зайняв інший офіцер. Або підготовка такмедів, яка часто не прописана в керівних документах, а робиться ініціативними людьми дуже часто всупереч системі. Бо для кожного кроку, який робиться не за правилами системи, потрібна законна підстава.
Наприклад, щоб взяти на навчання людей, їх треба зібрати з підрозділів і відрядити до певної точки. А на підставі чого? На підставі доручення або розпорядження. Це так працює військова бюрократія та облік. Без цього не можна. А зараз людям, які зайшли на посади, голови забиті на 100% текучкою та намаганням якнайскоріше увійти в стан справ за самими важливими напрямками. Через якийсь час важливі напрямки знову запрацюють, і тоді з’явиться час на менш важливі.
І так поступово воно все повернеться, і до всього дійдуть руки. Але це час. Всі пілотні проєкти, всі новаторські якісь теми, все те, що почало працювати півтора року тому, рік тому, пів року і ще не оформлене в систему, буде замирати. Бо то все в самому кінці “харчового ланцюга”.
І це те, чого я боявся і боюсь найбільше. Втрачений час. Де знову прийдеться повторювати весь шлях, переконувати та доказувати, щоб з’явилася довіра до того, що пропонується. Щоб у нових людей з’явилась впевненість у потрібності того, що робиться. А це можливо тільки за наявності результату. Результату на полі бою. І це теж великий часовий інтервал.
Зараз вже стикнулися з ситуацією, коли деякі командири бригад (особливо ТрО) не виконують розпорядження та доручення за підписом Шаптали та Залужного, які їм не вигідні. Є розпорядження відправити людей у відрядження? Людям відмовляють і кажуть, що ці підписи вже не дійсні. Така собі історія. Чи то холуйство. Чи то недолугість через нерозуміння, що прізвище на документах нічого не значить, поки немає відміни наказу або нового розпорядження. Це стара хвороба армійська. Все завмирає.
А ще всім чиновникам у погонах дуже хочеться простих рішень, які вони зараз будуть із усіх сил намагатися реалізувати, щоб показати свою ефективність під час змін і проходження зони турбулентності.
Це виглядає приблизно так – а надайте пропозиції по тих питаннях, які у вас так гарно працюють. Для того, щоб ми їх могли масштабувати. Коли починаєш пояснювати, що треба змінювати повністю підхід, що це важка праця з кожним бійцем і офіцером, що це відбір та “перетягування в свою віру”, що це процес на місяці, то поважні пани полковники та генерали втрачають зацікавленість. Бо вони в таке не вміють. Вони вміють в два аркуша А4 формату з текстом, щоб розіслати по військах, квадратно гніздовим методом наказати виконувати і доповісти, які вони молодці, та як вони врахували, і що тепер все буде заїбісь.
А коли заїбісь не виходить, вони народжують нові 2-3 аркуша, називають це передовим досвідом та аналізом і знову квадратно гніздовим по військах. І знову вони молодці, все зробили заїбісь. Що там десь в полях і підрозділах як нічого не працювало, так нічого не працює, то вже не їх клопіт. Вони ще пізніше “зміни” розішлють. Або на підвищення підуть.
Дуже боюсь, що втратимо час. Час, який такою дорогою ціною нам виривали ті, хто вже загинув, хто отримав поранення, хто зараз стоїть насмерть, щоб ми могли підготувати їм заміну. Дуже боюсь.
